Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Гірські дощові ліси Лусону (ідентифікатор WWF: IM0122) — індомалайський екорегіон тропічних та субтропічних вологих широколистяних лісів, розташований на півночі Філіппін. Він вирізняється високим біорізноманіттям та рівнем ендемізму.
 Дощові ліси на горі Кагуа | |
| Екозона | Індомалайя |
|---|---|
| Біом | Тропічні та субтропічні вологі широколистяні ліси |
| Статус збереження | критичний/зникаючий |
| WWF | IM0122 |
| Межі | Дощові ліси Лусону Тропічні соснові ліси Лусону |
| Площа, км² | 8273 |
| Країни | Філіппіни |
| Охороняється | 3813 км² (46 %) |
 Розташування екорегіону (фіолетовим) | |
Географія
Екорегіон гірських дощових лісів Лусону охоплює високогір'я острова Лусон, найбільшого острова Філіппін, розташованого на півночі Філіппінського архіпелагу, у західній частині Тихого океану. У північній, найширшій частині острова з півночі на південь простягаються два паралельні гірські масиви — Центральна Кордильєра на заході та [en] на сході, розділені широкою Кагаянською долиною. На півдні два гірські хребти поєднуються, утворюючи гори [en]. Найвищою вершиною Центральної Кордильєри та всього острова Лусон є сплячий вулкан [en] заввишки 2928 м, а найвищою вершиною Сьєрра-Мадре — гора [en] заввишки 1915 м. Вздовж західного узбережжя острова також простягаються гори [en], найвищою вершиною яких є гора [en] заввишки 2037 м.
На висоті нижче 1000 м над рівнем моря розташований екорегіон дощових лісів Лусону, який охоплює більшу частину острова, а також деякі сусідні острови. Ізольовані вулканічні вершини висотою понад 1000 м, розташовані на півдні і південному сході Лусону, такі як гори Макілінг, [en], [en], Майон та Булусан, також входять до екорегіону дощових лісів Лусону. Більша частина високогір'їв Центральної Кордильєри, зокрема гора Пулаг, входять до екорегіону тропічних соснових лісів Лусону.
Дуже складна геологічна історія Філіппін та острова Лусон мала величезний вплив на природу екорегіону. Вулканічний острів Лусон є частиною Філіппінського рухомого поясу, розташованого на межі кількох літосферних плит. Він утворився близько 27 мільйонів років тому, коли приблизно десять менших вулканічних островів об'єдналися у один великий. Таким чином, Лусон ніколи не був пов'язаний з материковою Азією. Навіть під час плейстоцену, коли рівень Світового океану був на 120 м нижчим, ніж зараз, Лусон не поєднувався з іншими островами Філіппін чи іншими частинами Південно-Східної Азії. Тривала ізоляція Лусону призвела до формування його унікальної флори і фауни, що включає багато ендемічних видів.
Клімат
На більшій частині екорегіону переважає тропічний клімат, а на найвищих гірських вершинах — високогірний субтропічний клімат (Cwb за класифікацією кліматів Кеппена) або помірний морський клімат (Cfb за класифікацією Кеппена). На рівнинах Лусону середня температура становить приблизно 25-28 °C і залишається стабільною протягом року, однак зі збільшенням висоти середня температура падає, так що на вершині гори Пулаг середня температура влітку ледь перевищує 10 °C, а взимку може опускатися нижче 0 °C. Середньорічна кількість опадів у високогір'ях Лусону подекуди може становити 10 000 мм, або приблизно в чотири рази вище, ніж в долинах. Їх розподіл протягом року різниться в межах регіону. В горах Сьєрра-Мадре спостерігається слабо виражений сухий сезон з грудня по квітень. В Центральних Кордильєрах та горах Замбалес розподіл опадів є більш сезонним, сухий період триває довше, і загалом опадів випадає менше. Ліси, що ростуть у цих горах, часто страждають від тайфунів, які приходять з Південнокитайського моря і вражають захід Лусону кожні кілька років.
Флора
Основними рослинними угрупованнями, поширеними в горах на півночі Лусону, є дубові та [en], які на більш низьких висотах переходять у діптерокарпові ліси. Основу цих лісів складають представники родин Лаврові (Lauraceae), Ломикаменеві (Saxifragaceae), Букові (Fagaceae), Аралієві (Araliaceae), Миртові (Myrtaceae), Подокарпові (Podocarpaceae) та Чаєві (Theaceae). Серед поширених в екорегіоні дерев слід відзначити [en] (Deutzia pulchra), [sv] (Schefflera oblongifolia), [sv] (Lithocarpus woodii), [sv] (Neolitsea microphylla), дакрикарпус Штейпа (Dacrycarpus steupii), [en] (Leptospermum polygalifolium), [sv] (Syzygium bankense), [sv] (Eurya nitida), [sv] (Rhododendron subsessile) та [sv] (Clethra canescens var. luzonica).
На відміну від діптерокарпусів, дуби та лаври не мають широких дошкоподібних коренів і загалом є більш низькими. Дерева у лісах регіону часто вкриті мохами, іншими епіфітами та ліанами, зокрема [en] (Freycinetia spp.) з родини панданових (Pandanaceae). Підлісок у гірських лісах менш густий, ніж у рівнинних лісах. Зі збільшенням висоти над рівнем моря та, відповідно, зі зниженням температури, розкладання сміття уповільнюється, внаслідок чого утворюється товстий шар лісової підстилки, багатий на гумус.
На найвищих вершинах екорегіону поширені карликові ліси, також відомі як ельфійські ліси. Дерева в цих лісах є дуже низькими і досягають лише кілька метрів заввишки, а їх гілки здаються у кілька разів товщими, ніж вони є насправді, оскільки вони вкриті дуже товстим шаром моху. Через надзвичайно високу вологість та велику кількість органічного матеріалу на деревах та навколо них, на гілках дерев можуть рости наземні рослини, які зазвичай не є епіфітами. Багато ендемічних видів тварин живуть в норах, виритих у товстому шарі ґрунту у цих високогірних лісах.
Фауна
Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити [en] (Rusa marianna), філіппінську свиню (Sus philippensis), азійського мусанга (Paradoxurus hermaphroditus), малайську віверу (Viverra tangalunga), [en] (Macaca fascicularis philippensis), філіппінського лісового пацюка (Rattus everetti), майже ендемічного лусонського крилана (Otopteropus cartilagonodus) та багатьох інших кажанів та криланів.
Фауна екорегіону включає багато ендемічних мишей і пацюків. За довгі роки ізоляції ці тварини еволюціонували та спеціалізувалися, адаптувавшись до гірських екосистем "небесних островів" та зайнявши вузькі екологічні ніші. Екологічна складність екорегіону була розкрита нещодавно. До 1990-х років єдиним ендемічним нелітаючим ссавцем, який був відомий із високогір'їв Сьєрра-Мадре, був лусонський риючий пацюк (Crunomys fallax). Але подальші польові дослідження привели до відкриття кількох десятків видів захоплюючих дрібних ссавців, багато з яких є ендеміками окремих гірських масивів. Видове різноманіття зростає в горах Лусону зі збільшенням висоти, однак на найвищих вершинах воно падає через зменшення різноманіття мікросередовищ існування та структурної складності лісів.
Майже ендемічними представниками екорегіону, які окрім високогір'їв, зустрічаються також в долинах Північного Лусону, є аурорські філіппомиші (Apomys aurorae), [en] (Apomys iridensis), гірські філіппомиші (Apomys sierrae), замбальські філіппомиші (Apomys zambalensis), [en] (Apomys sacobianus), [en] (Apomys microdon), [en] (Apomys musculus), [en] (Bullimus luzonicus), лусонські короткоморді пацюки (Tryphomys adustus), [en] (Phloeomys pallidus), лусонські широкозубки (Abditomys latidens), лусонські риючі пацюки (Crunomys fallax), [en] (Chrotomys mindorensis) та [en] (Crocidura grayi).
Серед ендемічних ссавців, які зустрічаються на висоті понад 1000 м над рівнем моря, слід відзначити [en] (Apomys datae), [en] (Apomys abrae), тапулайську філіппомишу (Apomys brownorum), мінганську філіппомишу (Apomys minganensis), лусонського смугастого пацюка (Chrotomys silaceus), [en] (Crateromys schadenbergi), гірську землерийкомишку (Soricomys montanus), [en] (Soricomys musseri), землерийкомишку Ко (Soricomys leonardocoi), калінзьку землерийкомишку (Soricomys kalinga), велику землерийкомишу (Archboldomys maximus), датайського землерийкощура (Rhynchomys soricoides), [en] (Carpomys phaeurus), [en] (Carpomys melanurus), [en] (Musseromys anacuao), [en] (Musseromys beneficus), [en] (Musseromys inopinatus), тапулайського риючого пацюка (Rhynchomys tapulao), [en] (Batomys dentatus) та [en] (Batomys granti).
Орнітофауна екорегіону також вирізняється високим різноманіттям та рівнем ендемізму. Лусонські триперстки (Turnix worcesteri) та золотоголові квіткоїди (Dicaeum anthonyi) зустрічаються лише у високогір'ях Лусону, на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Серед майже ендемічних птахів, поширених в екорегіоні, слід відзначити [en] (Gallicolumba luzonica), лусонського тілопо (Ptilinopus marchei), жовтогрудого тілопо (Ptilinopus merrilli), лусонську левінію (Lewinia mirifica), філіппінську триперстку (Turnix ocellatus), філіппінську слукву (Scolopax bukidnonensis), лусонську малкогу (Dasylophus cumingi), рудого коукала (Centropus unirufus), лусонського дзьобака (Chrysocolaptes haematribon), філіппінську торомбу (Mulleripicus funebris), лусонського папугу-віхтьохвоста (Prioniturus montanus), філіппінську сплюшку (Otus megalotis), лусонську сплюшку (Otus longicornis), лусонську очеретянку (Horornis seebohmi), синьогорлу нільтаву (Cyornis herioti), філіппінську горихвістку (Phoenicurus bicolor), синьоголову віялохвістку (Rhipidura cyaniceps), лусонську піту (Erythropitta kochi), лусонську робсонію (Robsonius rabori), бурштинову робсонію (Robsonius thompsoni), гірського куцокрила (Locustella seebohmi), довгохвостого куцокрила (Locustella caudata), смугастого квічаля (Geokichla cinerea), лусонського баблера (Sterrhoptilus dennistouni), рудощоку тимелію-темнодзьоба (Zosterornis whiteheadi), північного свистуна (Pachycephala albiventris), північного філіпінника (Rhabdornis grandis), лусонську вивільгу (Oriolus albiloris), білолобу синицю (Sittiparus semilarvatus), [en] (Pyrrhula leucogenis) та лусонського папужника (Erythrura viridifacies). Більшість з них також зустрічаються в низинах острова.
Ендемізм у горах Лусону яскраво виражений й серед інших таксономічних груп. Так, близько 70 % плазунів та амфібій є ендеміками екорегіону.
Збереження
Гірські ліси Лусону, багаті на ендемічні рослини та тварини, перебувають під загрозою зникнення внаслідок вирубки та перетворення на сільськогосподарські угіддя. Тим не менш, вони краще збереглися, ніж навколишні низинні ліси, а близько половини території Сьєрра-Мадре входить до природних заповідників.
Оцінка 2017 року показала, що 3813 км², або 46 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: [en], [en], [en] та [en].
Примітки
- Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 30 травня 2024.
Посилання
- «Luzon montane rain forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund.
- «Luzon Montane Rainforests» — One Earth.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Girski doshovi lisi Lusonu identifikator WWF IM0122 indomalajskij ekoregion tropichnih ta subtropichnih vologih shirokolistyanih lisiv roztashovanij na pivnochi Filippin Vin viriznyayetsya visokim bioriznomanittyam ta rivnem endemizmu Girski doshovi lisi Lusonu Doshovi lisi na gori Kagua Ekozona Indomalajya Biom Tropichni ta subtropichni vologi shirokolistyani lisi Status zberezhennya kritichnij znikayuchij WWF IM0122 Mezhi Doshovi lisi Lusonu Tropichni sosnovi lisi Lusonu Plosha km 8273 Krayini Filippini Ohoronyayetsya 3813 km 46 Roztashuvannya ekoregionu fioletovim Doshovi lisi u visokogir yah Syerra Madre Karlikovij lis u visokogir yah Centralnoyi KordilyeriGeografiyaEkoregion girskih doshovih lisiv Lusonu ohoplyuye visokogir ya ostrova Luson najbilshogo ostrova Filippin roztashovanogo na pivnochi Filippinskogo arhipelagu u zahidnij chastini Tihogo okeanu U pivnichnij najshirshij chastini ostrova z pivnochi na pivden prostyagayutsya dva paralelni girski masivi Centralna Kordilyera na zahodi ta en na shodi rozdileni shirokoyu Kagayanskoyu dolinoyu Na pivdni dva girski hrebti poyednuyutsya utvoryuyuchi gori en Najvishoyu vershinoyu Centralnoyi Kordilyeri ta vsogo ostrova Luson ye splyachij vulkan en zavvishki 2928 m a najvishoyu vershinoyu Syerra Madre gora en zavvishki 1915 m Vzdovzh zahidnogo uzberezhzhya ostrova takozh prostyagayutsya gori en najvishoyu vershinoyu yakih ye gora en zavvishki 2037 m Na visoti nizhche 1000 m nad rivnem morya roztashovanij ekoregion doshovih lisiv Lusonu yakij ohoplyuye bilshu chastinu ostrova a takozh deyaki susidni ostrovi Izolovani vulkanichni vershini visotoyu ponad 1000 m roztashovani na pivdni i pivdennomu shodi Lusonu taki yak gori Makiling en en Majon ta Bulusan takozh vhodyat do ekoregionu doshovih lisiv Lusonu Bilsha chastina visokogir yiv Centralnoyi Kordilyeri zokrema gora Pulag vhodyat do ekoregionu tropichnih sosnovih lisiv Lusonu Duzhe skladna geologichna istoriya Filippin ta ostrova Luson mala velicheznij vpliv na prirodu ekoregionu Vulkanichnij ostriv Luson ye chastinoyu Filippinskogo ruhomogo poyasu roztashovanogo na mezhi kilkoh litosfernih plit Vin utvorivsya blizko 27 miljoniv rokiv tomu koli priblizno desyat menshih vulkanichnih ostroviv ob yednalisya u odin velikij Takim chinom Luson nikoli ne buv pov yazanij z materikovoyu Aziyeyu Navit pid chas plejstocenu koli riven Svitovogo okeanu buv na 120 m nizhchim nizh zaraz Luson ne poyednuvavsya z inshimi ostrovami Filippin chi inshimi chastinami Pivdenno Shidnoyi Aziyi Trivala izolyaciya Lusonu prizvela do formuvannya jogo unikalnoyi flori i fauni sho vklyuchaye bagato endemichnih vidiv KlimatNa bilshij chastini ekoregionu perevazhaye tropichnij klimat a na najvishih girskih vershinah visokogirnij subtropichnij klimat Cwb za klasifikaciyeyu klimativ Keppena abo pomirnij morskij klimat Cfb za klasifikaciyeyu Keppena Na rivninah Lusonu serednya temperatura stanovit priblizno 25 28 C i zalishayetsya stabilnoyu protyagom roku odnak zi zbilshennyam visoti serednya temperatura padaye tak sho na vershini gori Pulag serednya temperatura vlitku led perevishuye 10 C a vzimku mozhe opuskatisya nizhche 0 C Serednorichna kilkist opadiv u visokogir yah Lusonu podekudi mozhe stanoviti 10 000 mm abo priblizno v chotiri razi vishe nizh v dolinah Yih rozpodil protyagom roku riznitsya v mezhah regionu V gorah Syerra Madre sposterigayetsya slabo virazhenij suhij sezon z grudnya po kviten V Centralnih Kordilyerah ta gorah Zambales rozpodil opadiv ye bilsh sezonnim suhij period trivaye dovshe i zagalom opadiv vipadaye menshe Lisi sho rostut u cih gorah chasto strazhdayut vid tajfuniv yaki prihodyat z Pivdennokitajskogo morya i vrazhayut zahid Lusonu kozhni kilka rokiv FloraOsnovnimi roslinnimi ugrupovannyami poshirenimi v gorah na pivnochi Lusonu ye dubovi ta en yaki na bilsh nizkih visotah perehodyat u dipterokarpovi lisi Osnovu cih lisiv skladayut predstavniki rodin Lavrovi Lauraceae Lomikamenevi Saxifragaceae Bukovi Fagaceae Araliyevi Araliaceae Mirtovi Myrtaceae Podokarpovi Podocarpaceae ta Chayevi Theaceae Sered poshirenih v ekoregioni derev slid vidznachiti en Deutzia pulchra sv Schefflera oblongifolia sv Lithocarpus woodii sv Neolitsea microphylla dakrikarpus Shtejpa Dacrycarpus steupii en Leptospermum polygalifolium sv Syzygium bankense sv Eurya nitida sv Rhododendron subsessile ta sv Clethra canescens var luzonica Na vidminu vid dipterokarpusiv dubi ta lavri ne mayut shirokih doshkopodibnih koreniv i zagalom ye bilsh nizkimi Dereva u lisah regionu chasto vkriti mohami inshimi epifitami ta lianami zokrema en Freycinetia spp z rodini pandanovih Pandanaceae Pidlisok u girskih lisah mensh gustij nizh u rivninnih lisah Zi zbilshennyam visoti nad rivnem morya ta vidpovidno zi znizhennyam temperaturi rozkladannya smittya upovilnyuyetsya vnaslidok chogo utvoryuyetsya tovstij shar lisovoyi pidstilki bagatij na gumus Na najvishih vershinah ekoregionu poshireni karlikovi lisi takozh vidomi yak elfijski lisi Dereva v cih lisah ye duzhe nizkimi i dosyagayut lishe kilka metriv zavvishki a yih gilki zdayutsya u kilka raziv tovshimi nizh voni ye naspravdi oskilki voni vkriti duzhe tovstim sharom mohu Cherez nadzvichajno visoku vologist ta veliku kilkist organichnogo materialu na derevah ta navkolo nih na gilkah derev mozhut rosti nazemni roslini yaki zazvichaj ne ye epifitami Bagato endemichnih vidiv tvarin zhivut v norah viritih u tovstomu shari gruntu u cih visokogirnih lisah FaunaSered poshirenih v ekoregioni ssavciv slid vidznachiti en Rusa marianna filippinsku svinyu Sus philippensis azijskogo musanga Paradoxurus hermaphroditus malajsku viveru Viverra tangalunga en Macaca fascicularis philippensis filippinskogo lisovogo pacyuka Rattus everetti majzhe endemichnogo lusonskogo krilana Otopteropus cartilagonodus ta bagatoh inshih kazhaniv ta krilaniv Fauna ekoregionu vklyuchaye bagato endemichnih mishej i pacyukiv Za dovgi roki izolyaciyi ci tvarini evolyucionuvali ta specializuvalisya adaptuvavshis do girskih ekosistem nebesnih ostroviv ta zajnyavshi vuzki ekologichni nishi Ekologichna skladnist ekoregionu bula rozkrita neshodavno Do 1990 h rokiv yedinim endemichnim nelitayuchim ssavcem yakij buv vidomij iz visokogir yiv Syerra Madre buv lusonskij riyuchij pacyuk Crunomys fallax Ale podalshi polovi doslidzhennya priveli do vidkrittya kilkoh desyatkiv vidiv zahoplyuyuchih dribnih ssavciv bagato z yakih ye endemikami okremih girskih masiviv Vidove riznomanittya zrostaye v gorah Lusonu zi zbilshennyam visoti odnak na najvishih vershinah vono padaye cherez zmenshennya riznomanittya mikroseredovish isnuvannya ta strukturnoyi skladnosti lisiv Majzhe endemichnimi predstavnikami ekoregionu yaki okrim visokogir yiv zustrichayutsya takozh v dolinah Pivnichnogo Lusonu ye aurorski filippomishi Apomys aurorae en Apomys iridensis girski filippomishi Apomys sierrae zambalski filippomishi Apomys zambalensis en Apomys sacobianus en Apomys microdon en Apomys musculus en Bullimus luzonicus lusonski korotkomordi pacyuki Tryphomys adustus en Phloeomys pallidus lusonski shirokozubki Abditomys latidens lusonski riyuchi pacyuki Crunomys fallax en Chrotomys mindorensis ta en Crocidura grayi Sered endemichnih ssavciv yaki zustrichayutsya na visoti ponad 1000 m nad rivnem morya slid vidznachiti en Apomys datae en Apomys abrae tapulajsku filippomishu Apomys brownorum mingansku filippomishu Apomys minganensis lusonskogo smugastogo pacyuka Chrotomys silaceus en Crateromys schadenbergi girsku zemlerijkomishku Soricomys montanus en Soricomys musseri zemlerijkomishku Ko Soricomys leonardocoi kalinzku zemlerijkomishku Soricomys kalinga veliku zemlerijkomishu Archboldomys maximus datajskogo zemlerijkoshura Rhynchomys soricoides en Carpomys phaeurus en Carpomys melanurus en Musseromys anacuao en Musseromys beneficus en Musseromys inopinatus tapulajskogo riyuchogo pacyuka Rhynchomys tapulao en Batomys dentatus ta en Batomys granti Ornitofauna ekoregionu takozh viriznyayetsya visokim riznomanittyam ta rivnem endemizmu Lusonski triperstki Turnix worcesteri ta zolotogolovi kvitkoyidi Dicaeum anthonyi zustrichayutsya lishe u visokogir yah Lusonu na visoti ponad 1000 m nad rivnem morya Sered majzhe endemichnih ptahiv poshirenih v ekoregioni slid vidznachiti en Gallicolumba luzonica lusonskogo tilopo Ptilinopus marchei zhovtogrudogo tilopo Ptilinopus merrilli lusonsku leviniyu Lewinia mirifica filippinsku triperstku Turnix ocellatus filippinsku slukvu Scolopax bukidnonensis lusonsku malkogu Dasylophus cumingi rudogo koukala Centropus unirufus lusonskogo dzobaka Chrysocolaptes haematribon filippinsku torombu Mulleripicus funebris lusonskogo papugu vihtohvosta Prioniturus montanus filippinsku splyushku Otus megalotis lusonsku splyushku Otus longicornis lusonsku ocheretyanku Horornis seebohmi sinogorlu niltavu Cyornis herioti filippinsku gorihvistku Phoenicurus bicolor sinogolovu viyalohvistku Rhipidura cyaniceps lusonsku pitu Erythropitta kochi lusonsku robsoniyu Robsonius rabori burshtinovu robsoniyu Robsonius thompsoni girskogo kucokrila Locustella seebohmi dovgohvostogo kucokrila Locustella caudata smugastogo kvichalya Geokichla cinerea lusonskogo bablera Sterrhoptilus dennistouni rudoshoku timeliyu temnodzoba Zosterornis whiteheadi pivnichnogo svistuna Pachycephala albiventris pivnichnogo filipinnika Rhabdornis grandis lusonsku vivilgu Oriolus albiloris bilolobu sinicyu Sittiparus semilarvatus en Pyrrhula leucogenis ta lusonskogo papuzhnika Erythrura viridifacies Bilshist z nih takozh zustrichayutsya v nizinah ostrova Endemizm u gorah Lusonu yaskravo virazhenij j sered inshih taksonomichnih grup Tak blizko 70 plazuniv ta amfibij ye endemikami ekoregionu ZberezhennyaGirski lisi Lusonu bagati na endemichni roslini ta tvarini perebuvayut pid zagrozoyu zniknennya vnaslidok virubki ta peretvorennya na silskogospodarski ugiddya Tim ne mensh voni krashe zbereglisya nizh navkolishni nizinni lisi a blizko polovini teritoriyi Syerra Madre vhodit do prirodnih zapovidnikiv Ocinka 2017 roku pokazala sho 3813 km abo 46 ekoregionu ye zapovidnimi teritoriyami Prirodoohoronni teritoriyi vklyuchayut en en en ta en PrimitkiDinerstein Eric Olson David Joshi Anup Vynne Carly Burgess Neil D Wikramanayake Eric Hahn Nathan Palminteri Suzanne Hedao Prashant Noss Reed Hansen Matt Locke Harvey Ellis Erle C Jones Benjamin Barber Charles Victor Hayes Randy Kormos Cyril Martin Vance Crist Eileen Sechrest Wes ta in 2017 An Ecoregion Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm BioScience 67 6 534 545 doi 10 1093 biosci bix014 Map of Ecoregions 2017 angl Resolve using WWF data Procitovano 30 travnya 2024 Posilannya Luzon montane rain forests Terrestrial Ecoregions World Wildlife Fund Luzon Montane Rainforests One Earth