Гопчиця

Гопчи́ця — село в Україні, у Погребищенській міській громаді Вінницького району Вінницької області. До 2020 центр сільської ради. Лежить по обидва береги річки Росі, за 6 км від центру громади, за 9 км від залізничної станції Ржевуська. У селі знаходиться залізнична станція «Рось». Населення становить 1484 особи. Село до 2020 року було центром Гопчицької сільської ради.

село Гопчиця
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Вінницький район
Громада	Погребищенська міська громада
Основні дані
Населення	1484
Площа	0,293 км²
Густота населення	5064,85 осіб/км²
Поштовий індекс	22216
Телефонний код	+380 4346
Географічні дані
Географічні координати	49°31′47″ пн. ш. 29°16′34″ сх. д. / 49.52972° пн. ш. 29.27611° сх. д. / 49.52972; 29.27611Координати: 49°31′47″ пн. ш. 29°16′34″ сх. д. / 49.52972° пн. ш. 29.27611° сх. д. / 49.52972; 29.27611
Середня висота над рівнем моря	215 м
Водойми	Самець
Найближча залізнична станція	Рось
Місцева влада
Адреса ради	22200, Вінницька обл., Вінницький район, м. Погребище, вул. Б. Хмельницького, 77
Карта
Гопчиця
Гопчиця
Мапа
Гопчиця у Вікісховищі

У Гопчиці є школа, будинок культури, де проводять концерти і дискотеки для молоді.

Історія

У 1726 році вперше згадується в селі Гопчиці церква на честь Святої Трійці (в Державному історичному архіві є церковно-метрична книга Свято-Троїцької церкви села Гопчиці за 1747—1799 роки).

1 травня 1839 року за підтримки поміщика Різніча Івана Степановича відкрито церковне училище при Гопчицькому приході. 11 хлочиків учитель учив «біблії», писати, рахувати. Пізніше діти навчалися 3 роки. Було 3 групи учнів, яких в одній класній кімнаті навчав учитель Чумак, який теж закінчив тільки церковну-приходську школу. У 1906—1909 рр. побудовано школу на дві класні кімнати, діти (до 100 чол.) навчалися вже 4 роки, і вчили їх 2 учителі. Будинок знаходився по теперішній Центральній вулиці. Після 1930 року у ньому був сільський клуб аж до 1950 року. Під час німецької окупації там утримувалися радянські полонені.

В роки революції влада в селі неодноразово змінювалася:

—7 листопада 1917 року.

Проголошення УНР

—лютий 1918 року.

Взяття села більшовиками

—березень 1918 року.

Село звільнено україно-німецько-австроугорськими військами, та повернене в склад УНР

—30 квітня 1918 року.

Внаслідок Гетьманського перевороту село почало підпорядкуватися Гетьманату

—14 грудня 1918 року.

Внаслідок Антигетьманського повстання село почало підпорядкуватися Директорії

—березнь 1919 року

В село знову зайшли большевики

—травень 1919 року

Григор'ївське повстання

—травень 1919 року

Повернення большевиків

—серпень 1919 року

Повернення військ Директорії

—вересень 1919 року

Оккупація Білим рухом

—грудень 1919 року

Чергове повернення большевиків

—травень 1920 року

Повернення військ Директорії

—червень 1920 року

Повернення большевиків

З документів за 1925 рік: «…будинок школи не задівольняє вимоги населення села, 2 класні кімнати не вміщають усіх бажаючих». У селі мешкало 3042 людини, у школі навчалось 226 (хлопців 162, дівчат 64). Лікнеп відвідували 64 людини. Бібліотека мала 202 книги. Учителів — 4. Неграмотність у селі після 1917 року була поширеною, особливо серед старших людей.

На 1 березня 1926 року у селі жило 3120 осіб. Приміщення нової школи стало вкрай необхідним, тож на місці попової клуні у 1928 році розпочали будівництво. До 1931 р. відкрили 5 класних кімнат та коридор. Школа почала розвиватись в 1953 році. У 1956 році у школі нараховувалось понад 700 учнів. Другий корпус збудовано у 1962 р, майстерню і їдальню — у 1973 році. Змінився і вхід до шкільної садиби. Ялинкову алею висадили у 1968 році.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 195 жителів села.

Під час Другої світової війни село, як й інші села Погребищенського району, було зайняте німецькими військами у другій половині липня 1941 року. В селі з 1941 року діяла підпільна организація з 10 осіб, керівником її був О. М. Лаврінчук. 26 листопада 1941 року німецькі фашисти вбили в селі понад 20 громадян та спалили 19 будинків. Червоною армією село було знову зайняте 31 грудня 1943 року.

На початку 1970-х років в селі була розміщена центральна садиба колгоспу «Дружба», за яким було закріплено 7346 га землі, у тому числі 5298 га орної. Виробничий напрям господарства був рільничо-тваринницький, були допоміжні підприємства — піщаний кар'єр, 2 млини, 2 пілорами. В селі працювали середня школа, будинок культури, бібліотека, медичний пункт. Видавалася багатотиражна газета «Колгоспна правда».

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Погребищенської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Погребищенського району, село увійшло до складу Вінницького району.

Населення

За даними перепису 2001 року кількість наявного населення села становила 1472 особи, із них 98,72 % зазначили рідною мову українську, 1,28 % — російську.

Населення Гопчиці в різні роки

Рік	1897	~1900	~1902	~1972	1989	2001
Кількість осіб				2385	1607	1472

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	98,72%
російська	1,28%

Примітки

1. Гопчиця. // Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с. — 15 000 прим. — С. 528.
2. Гопчиця. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
3. Вінниччина в період Великої вітчизняної війни 1941—1945 рр. Хроніка подій. — К.: Наукова думка, 1965. — С. 23, 46.
4. . www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
5. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
6. Таблиця 19A0501_07_005. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Кількість наявного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (2001(05.12)) // . http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
7. Таблиця 19A050501_02_005. Розподіл населення за рідною мовою, Вінницька область (1,2,3,4) (2001(05.12)) // Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство. // . http://ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
8. Таблиця 19A0501_061_005. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Вінницька область (1,2,3,4) (1989(12.01)). // Кількість наявного та постійного населення сільських населених пунктів (1,2,3,4) (1989(12.01)) // . http://ukrcensus.gov.ua. Держстат України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 28 лютого 2019.
9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Література

• Hopczyca // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 120. (пол.)
• Го́пчиця // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.528

Посилання

• Сайт села Гопчиця [ 19 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Розклад руху приміських поїздів у селі Гопчиця (з.п. Рось) [ 5 січня 2018 у Wayback Machine.]
• Погода в селі Гопчиця [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]