Годинник оркестр Штрассера історична пам ятка та механіки кінця 18 ст котру зберігає музей мистецтв Ермітаж Колекція меб

Годинник-оркестр Штрассера — історична пам'ятка та механіки кінця 18 ст., котру зберігає музей мистецтв Ермітаж.

Колекція меблів, приладів і годинників

Задовго до виникнення музею в палацових спорудах російських імператорів і вельмож почали накопичуватись російські та західноєвропейські меблі, дивовижні речі із золота та срібла, годинники тощо. Початок 18 століття відкрив нову сторінку тісних стосунків Росії з країнами Західної Європи. І в Московію, а згодом в Російську імперію почали широко завозити наукові прилади, верстати різного призначення, різноманітні західноєвропейські меблі, годинники. Так, по смерті Якова Брюса, найосвіченішої особи в оточенні царя Петра I, із його садиби Глинки були вивезені в Петербург усі коштовні наукові прилади, аби не пропали в провінції і знову слугували столичним науковцям.

Націоналізовані імператорські і вельможні палаци, палаци російських багатіїв короткої доби капіталізму і дадуть головну частину західноєвропейських меблів, старовинних наукових приладів, дивовижних речей із золота та срібла, годинників, що передали в музей Ермітаж після 1917 року.

Тільки відділ західноєвроейських меблів Державного Ермітажу нараховує більше 3000 зразків. Меблі російських майстрів і іноземців, що працювали в Петербурзі, виокремлелені в свою колекцію, їх кількість сягнула більше 1000 речей . Серед них зберігають і Великий годинник Штрассера в корпусі із дерева у вигляді невеликої архітектурної споруди. Адже такий годинник посідає видатне місце і як зразок тогочасних меблів, і як механічний прилад.

Великий годинник Штрассера, опис і історія

Годинник Павич, фрагмент з механічним павичем.

Годинник був створений в 1793—1801 роках. Йоган Штрассер, майстер-годинникар створив і налагодив саме механізм приладу, а його дерев'яний корпус був створений відомим меблярем . Прилад, призначений бути окрасою палацового інтер'єра в Інженерному замку, був також збагачений невеличким органом, над яким працював органний майстер Йоган Габран. Корпус годинника мав вигляд архітектурної споруди, прикрашеної портиком із подвоєних колон.

Аби дивувати володарів і гостей, годинник первісно мав тринадцять валиків із кілками, що виводили 13 різних мелодій, серед яких були і увертюра з опери Моцарта — «Чарівна флейта», фрагмент твору Йозефа Гайдна та тогочасного піаніста Антона Еберла. Твір Антону Еберлу для механічного годинника замовив сам Йоган Штрассер.

Петербурзький годинникар Штрассер створив декілька годинників для Іженерного замку, і за попередніми планами черговий прилад мав потрапити туди ж, в резиденцію імператора Павла. Але плани змінились, Павло був убитий, а в столиці трон посів імператор Олександр І. Він і придбав годинник-оркестр Штрассера, але для власних збірок в Ермітажі.

Це не єдиний унікальний годинник в збірках Ермітажу. Відділ Історії російськї культури, заснований в 1941 році, демонструє , створений російським механіком в 1765—1769 роках . А в Павільйонному залі музею дивує відвідувачів годинник Павич англійського механіка Джеймса Кокса, один з перших видатних експонатів тоді ще імператорського Ермітажу. Після реставрації годинник Павич англійського механіка Джеймса Кокса став одним із символів відомого музей.


			[[]]
«Інженерний замок в 1801 році» Гравер А. Даугель, 1883 р. з акварелі 1800 року.	«Годинник Павич» Годинникар Джеймс Кокс	«Годинник з копіями скульптур Мікеланджело Буонарроті»	«»

Джерела

«Эрмитаж за 200 лет (1764–1964)», Л, 1966
«По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора», 1972
[1]^{[недоступне посилання з липня 2019]} стаття «Журналистам рассказали об уникальных часах Штрассера»

Примітки

«Эрмитаж за 200 лет (1764–1964)», Л, 1966, с. 72.
«Эрмитаж за 200 лет (1764–1964)», Л, 1966, с. 133.
«По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора», 1972, с. 171-172.
«По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора», 1972, с. 15.

Див. також

[1] «Эрмитаж за 200 лет (1764–1964)», Л, 1966, с. 72.

[2] «Эрмитаж за 200 лет (1764–1964)», Л, 1966, с. 133.

[3] «По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора», 1972, с. 171-172.

[4] «По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора», 1972, с. 15.