Георгій Маніак бл 998 1043 державний та військовий діяч Візантійської імперії Георгій МаніакΓεώργιος ΜανιάκηςНародивсябл

Георгій Маніак (бл. 998 — 1043) — державний та військовий діяч Візантійської імперії.

Георгій Маніак
Γεώργιος Μανιάκης

Народився	бл. 998 Македонія
Помер	1043 Салоніки, Візантійська імперія, Кіпр, Акротирі і Декелія, Велика Британія ·загиблий у бою
Підданство	Візантійська імперія
Національність	вірменин?
Діяльність	офіцер, військовослужбовець
Титул	патрикій
Посада	катепан Італії
Військове звання	генерал
Термін	1042 рік
Попередник
Наступник
Рід	Маніаки
Діти	1 син
Зріст	більше 2 м
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Служба на сході

Походив з провінційного вірменського роду (за іншими відомостями був тюркського походження). Про батьків або іншу рідні нічого невідомо. Народився у фемі Македонія близько 998 року. Розпочав службу у війську, де завдяки природним якостям (відповідно до Михайла Пселла мав зріст до 2,5 м та величезну фізичну силу) зумів просунутися від звичайно вояка до стратега фортеці Телух. На 1030 рік мав ранг протоспафарія. Того ж року брав участь у поході на Алеппо, де візантійці зазнали відчутної невдачі. Восени того ж року розбив мусульманський загін, що спробував захопити Телух. За це призначено стратегом феми Самосата. Шляхом перемовин наприкінці 1031 або напочатку 1032 року зумів зайняти Едессу, правитель якої Сулейман бен аль-Курджі отримав титул анфипат-патрикія й оселився у Константинополі. До 1033 року Георгій Маніак з успіхом діяв проти арабів в Сирії, отримавши титул патрикія.

У 1034 році призначено катепаном феми Васпуракан. Крім того, в хроніці Іоанна Скіліци названий архонтом Мідії та Аспраканії. діяв проти сусідніх мусульманських держав. У 1037 році зумів захопити важливу й потужну фортецю Беркрі. Того ж року переведено на Балкани, його змінив патрикій Стефан Ліхуд.

Похід в Сицилії

1038 року Георгія Маніака призначено командував військовим походом з підкорення Сицилії. В ній брали участь грецькі війська, загони лангобардів з Апулії, нормани на чолі Гаральдом і італійські нормани на чолі із Вільгельмом Отвілем (перебували на службі у Гваймара IV, князя Салерно). Того ж року Маніак захопив місто Мессіну, а потім у битві при Ремата завдав поразки сицилійським арабам. В 1040 році зайняв Сиракузи та усе східне узбережжя Сицилії, завдавши поразки при Дарнгіні. Того ж року в битві при Троїні, в якій Маніак розбив військо сиракузького еміра Абдулли. З Сіракуз до Константинополя відправив мощі Святої Луції. Слідом за цим планувалося звільнити решту острова, а потім напасти на Мальту.

Після взяття Сиракуз в ході експедиції відбулися негативні зміни: ломбарди, очолювані Ардуїном, розсварилися з Маніяком і залишили Сицилію. Спочатку вдалося зайняти практично усю Сицилію: в арабів залишилося лише Палермо та деякі фортеці та порти на заході. Втім, внаслідок неузгоджених дій з флотом, араби зуміли доправити палермській залозі, що перебував в облозі необхідні харчі та додаткові війська. Георгій Маниак образив командувача флотом Стефана Калафата, одруженого з сестрою імператора Михайла IV, якого звинуватив у невдачі під Палермо та нехтуванням наказами стратега-автократа.

Стефан повідомив імператору про начебто зраду військовика, Маніака було відкликано до Константинополя і, не маючи можливості виправдатися, 1040 року опинився у в'язниці. Після від'їзду Георгія Маніака араби швидко повернули собі завойоване Візантією східне узбережжя Сицилії, окрім Мессіни.

Похід в Південній Італії

Перебував за ґратами до повалення імператора Михайла V. 1042 року новий володар Костянтин IX, який призначив Георгія Маніака катепаном Італії. В цей час в Південній Італії повстали лангобарди, які отримали підтримку з боку норманів, внаслідок чого захопили практично усю Апулію. Протягом літа Маниак, діючи з нечуваною жорстокістю, відвоював більшу частину Апулії.

Під час відсутності Маніака його дружина була спокушена проедром Романом Скліром, братом коханнки Костянтина IX. До цього додалася давня ворожнеча між цими аристократами за земельні володіння у фемі Анатолік. Склір, бажаючи знищити зрадженого чоловіка, обмовив його перед імператором, і останній викликав Маніака до столиці. Той в свою чергу відмовився підкорятися наказу, оголосив себе імператором і зі своєю армією переправився на Балканський півострів. Перед тим захопив нового катепана Парду, у якого відняв значну купу грошей. Спочатку зайняв важливе місто діррахіум. По дорозі на Фессалоніки Георгій Маніак розбив армію імператора при Арніссі (відоме також як Острово), але сам загинув в битві.

Пам'ять

На честь цього візантійського військовика названо замок в Сіракузах та містечко Маніаче на Сицилії.

Родина

Олександр, вестарх і стратег

Джерела

Moravcsik G. Byzantinoturcica, И. Berlin, 1958, S. 181
Арутюнова В. А. Византийские правители Эдессы//ВВ. 1973. Т. 35. С. 139
FELIX W. Byzanz und die islamische Welt im fruheren 11. Jahrhundert Geschichte derpolitischen Beziehungen von 1001 bis 1055. Wen, 1981. S. 75. A. 9
André Jacob: Le topotérète de la flotte Constantin et la révolte de Georges Maniakès en 1042 dans une inscription inédite de Terre d'Otrante. In: Νέα Ῥώμη. Bd. 4, 2007, ZDB-ID 2208498-8, S. 163—176.
John Wortley, John Skylitzes: A Synopsis of Byzantine History, 811—1057: Translation and Notes, New York, Cambridge University Press, 2010 ()

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Георгій Маніак