Ген бога

Ген бога — гіпотеза, згідно з якою ген, що кодує протеїн , відповідає за схильність людини до духовних, містичних та релігійних переживань, віри в Бога. Гіпотеза була запропонована американським вченим та популяризатором науки Діном Хамером, директором Національного Інституту Раку в США.

Ген бога
Ідентифікатори
Символи
Зовнішні ІД	GeneCards: [1]
Ортологи
Види	Людина	Миша
Entrez	н/д	н/д
Ensembl	н/д	н/д
UniProt	н/д	н/д
RefSeq (мРНК)	н/д	н/д
RefSeq (білок)	н/д	н/д
Локус (UCSC)	н/д	н/д
PubMed search	н/д	н/д
Вікідані
Див./Ред. для людей

Гіпотеза базується на генетичних, нейробіологічних та психологічних дослідженнях. У ході проведеного Хамером з колегами дослідженні виявили відмінності в генетичному коді «більш віруючих» та «менш віруючих». Цитозин був знайдений в «більш віруючих», аденін — в «менш віруючих».

Відповідно до гіпотези, ген Бога є нейрофізіологічною структурою, що відповідальна за суб'єктивне відчуття наявності Бога та пов'язані з цим духовні та містичні переживання. Гіпотеза базується на уявленні, що моноамінові нейромедіатори, в першу чергу допамін та серотонін, відіграють ключову роль в нейрохімії духовних та релігійних переживань.

У своїй роботі Хамер декларує, що «духовність» є частково спадковою ознакою, за яку певною мірою відповідає VMAT2 — білок, що транспортує нейромедіатори в синаптичний простір із везикул. Віруючі люди мають вроджений підвищений рівень допаміну, серотоніну та норадреналіну. Підвищений рівень цих медіаторів в певних ділянках головного мозку, насамперед в префронтальній корі, вентральній зоні покришки та прилягаючому ядрі є нейробіологічною основою релігійних переживань.

За Хамером, такий алель гену VMAT2 надає переваги у природному доборі — віруючі наділені певним «вродженим оптимізмом», що надалі сприяє позитивним ефектам на фізичному або психологічному рівнях.

Примітки

1. Hamer, Dean (2005). The God Gene: How Faith Is Hardwired Into Our Genes. Anchor Books. ISBN .

Посилання

• Daily Telegraph report [ 5 вересня 2014 у Wayback Machine.]