Віта-Поштова (городище)

|площа

Віта-Поштова
50°19′15″ пн. ш. 30°23′09″ сх. д. / 50.32087060002777434° пн. ш. 30.38607450002777810° сх. д. / 50.32087060002777434; 30.38607450002777810Координати: 50°19′15″ пн. ш. 30°23′09″ сх. д. / 50.32087060002777434° пн. ш. 30.38607450002777810° сх. д. / 50.32087060002777434; 30.38607450002777810
Тип	^d і городище
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської обалсті
Площа	2 га
Засновано	10 століття
Будівництво	(Х ст.) —
Стан	зруйноване
Віта-Поштова (городище) (Україна)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Віта-Поштова.

Віта-Поштова — городище часів Київської Русі поблизу Києва у Фастівському районі.

Атрибутування городища. Версія про літописний Звенигород

Городище розташоване поблизу села Віта-Поштова Київської області. На думку ряду дослідників, саме тут було літописне місто Звенигород, вперше згадане в літописі в 1097 році в контексті опису осліплення князя Василька:

На ту ніч повезли його (князя Василька — прим.) до Звенигорода, — а це є город невеликий коло Києва, так верстов із десять оддалеки,— і, привізши його на возі, окованого, зсадили його з воза, і ввели у невелику хижу^[]

Наступна зградка про Звенигород датується 1150 роком:

Ізяслав же, це почувши, рушив од Звенигорода до [города] (Тумаща), і туди прибули до нього чорні клобуки. Жінок своїх і дітей своїх у городах заперши на Пороссі, самі вони приїхали до Ізяслава всіма своїми силами^[]

Остання літописна згадка про Звенигород у Київському князівстві датується 1235 роком:

Отож, коли половці прийшли до Києва і грабували землю Руську, то Данило хотів вийти [з Києва] додому лісовою стороною, бо Данило знесилився був. Але Володимир просив, а [воєвода] Мирослав піддержував його: «Виступимо на поганих половців». Устріли ж їх половці коло Звенигорода^[]

Історія вивчення та розміри городища

Городище неодноразово досліджувалося археологами Л. Добровольським, Н. Лінкою, П. Єфименко та П.Раппопортом. Площа дитинця складає близько 0,45 га (90:50 м), окольного граду — 1,4 га (140:100 м). Загальна площа городища — майже 2 га. Культурний шар городища містить давньоруську кераміку ХІ-ХІІІ ст.

Примітки

1. Куза А. В. Древнерусские городища X—XIII веков. Свод археологических памятников. — М., 1996. — С. 171—172

Галерея

• Вал городища
• Вал дитинця
• На території городища
• На городищі
• Вид з валу городища на Віту-Поштову
• прохід у валу
• Схил валу
• Територія дитинця
• Схил валу
• Вал городища
• Вал
• Схил валу
• Меморіальні таблички біля ДОТ №179 КиУР
• Прохід у валу

Джерела та література

• Плахонін А. Г. Звенигород київський [ 20 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — .
• Козловська В. Археологічні памятки часів князівської доби коло с. Поштова-Віта на Київщині : [арх. 3 грудня 2023] : [укр.] // Науковий збірник за рік 1924 = Записки Українського наукового товариства в Київі, тепер Історичної секції Всеукраїнської академії наук. — Київ : Державне видавництво України, 1925. — С. 24—28.
• Звєнигородъ // Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / Відп. ред. О. С. Стрижак. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 61—62.
• Лінка Н. В. Роботи експедиції «Великий Київ» за 1947 р. : [ 27 квітня 2023] : [укр.] // (Археологічні пам'ятки УРСР). — Київ, 1952. — Т. III. — С. 50—51.
• Рапопорт П. О. Обстеження городищ в районі Києва у 1950 р. : [ 27 квітня 2023] : [укр.] // Археологія. — Київ, 1952. — Т. VII. — С. 147—148.
• Топонімічний словник України: словник-довідник / М. Т. Янко; Міжнар. фонд "Відродження". – Київ: Знання, 1998. – 428, [2] с. (Топонімічний словник України: словник-довідник // Internet Archive)

• Древнерусские городища X—XIII вв. Свод археологических памятников. — М., 1996. — С. 171—172.
• Малые города Древней Руси. — М.: Наука, 1989. — С. 75.
• Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.