У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою Вільхівці Вільхі вці Вульхуці село в Україні центр Вільхове

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Вільхівці.

Вільхі́вці (Вульхуці) — село в Україні, центр Вільховецької сільської громади Тячівського району Закарпатської області.

село Вільхівці
Річка Тересва і село Вільхівці Річка Тересва і село Вільхівці
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячівський
Громада	Вільховецька сільська громада
Код КАТОТТГ	UA21080050010025151
Облікова картка	Вільхівці
Основні дані
Перша згадка	1486
Населення	3374
Поштовий індекс	90542
Телефонний код	+380 3134
Географічні дані
Географічні координати	^{H G O}
Середня висота над рівнем моря	292 м
Водойми	р. Тересва, Вільхівчик
Відстань до районного центру	18 км
Найближча залізнична станція	Бедевля
Відстань до залізничної станції	11 км


Місцева влада
Адреса ради	90542, с. Вільхівці, вул. Центральна, 118
Карта
Вільхівці
Вільхівці
Мапа

Вільхівці у Вікісховищі

Географія

Село розташоване на автодорозі Тячів — Усть-Чорна. Вздовж східного боку села протікає річка Тересва. Із західного боку над центральною частиною Вільхівців здіймається крутий пагорб, заввишки 544 м, з вершини якого чудово видно село, долину річки Тересви і довколишні гори.

Історія

Існує декілька версій-легенд про винекнення села. Про те як і ким було засноване село, розповідає легенда, що й сьогодні збереглася в народній пам’яті.

В XII столітті під час навали татаро-монгольського Іга, боячись рабства, житель Тернова, по прізвиську Гусак рятуючись від монголів переплив річку і сховався в густих зарослях вільхах на правому березі річки Тересва. Він і став першим засновником села. Що цікаво то цій легенді є доказ – картина, що збереглася в церкві села Терново.

За другою легендою в ХІІ столітті на лівому березі річки було село Долина.

З якихось природних катаклізмів річка змінила своє русло і розділила село долина на дві частини – лівобережну де росло терня - Терново і правобережну, де росли вільхи – Вільхівці.

Офіційно перше повідомлення про село відносять до 1486 р., але, можливо, саме це село згадується 1389 р. під угорською назвою Ilhoba (Ілхоба).

Село було заселено у другій половині 14 століття, і до 1404 року воно було королівською власністю.

У 1404 році король Сигізмунд передав село родині Татул. Після вимирання сім'ї наприкінці 15-го століття родини Долгаї, Драгфі і Урмезей отримали місцеві землі.

Основним заняттям селян було скотарство та землеробство. Землю обробляли примітивними способами – мотиками та простим дерев'яним плугом. Найпоширенішими культурами були кукурудза, квасоля, капуста, картопля, овес, жито. В горах випасали овець, кіз, корів, свиней, коней. Поширеними були й буйволи, яких доїли й використовували як тяглову силу. Одяг в основному виготовлювався з конопель, овечої шерсті та шкіри, рідше з льону. Виварена кора вільхи служила природним барвником для фарбування шкіри.

Який вигляд мало тодішнє село важко сказати. В пам'ятних переказах збереглася згадка про великий монастир. І зараз у Вільхівчику є урочище Монастирське. Документи розповідають про це так:

«Близько 1708 року, якийсь ієрей по імені Іван Зубрицький, взяв габит у єпископа Стойки, після смерті дружини залишившись «со многими чадами» звернувся до селян, щоби збудувати церковку. Це і було зроблено при протопопі Дмитрії. Парохами Вільхівської обителі єпископ висвятив Іоана Михалка і Василя Ердева.

Солга-біров (староста села) вільховецький житель, говорить, що селяни, переважно кальвіністського віросповідання, часто нападали на монастир, забирали худобу, бджоли, а монахи «в нем живущії не могли ся боронити, бо не сміли». Солга-біров каже: « я це говорю, щоб знали люди і не утаїлося перед Богом». Це свідчення було записано при архідеяконі Іоані Вульхуськім і стефані Тересюськім.

Біля монастиря є стайня, а в ній 6 биків, 4 корови, кінь, ялівка, перелік господарського інвентаря, церковних книг і утварі, один дзвін. Монастир маз 20 возів сіна, яке обмінювалося з селянами».

З періоду німецької колонізації північно-лісового краю Мараморщини засновувалися нові села Дубове, Усть-Чорна, Мокра. Між ними село Вільхівці з’ясувалося возовою дорогою. І це мало вплив на розвиток села. Поступово село переселилося ближче до дороги, до річки. Таким чином село змінило місце і почало розростатися там де знаходиться сучасний центр.

У ХІХ ст. селище мало власну символіку: на його громадській печатці, датованій 1842 р., виступало зображення селянина з мотикою в руках, перед яким у землю встромлене чересло; довкола напис угорською мовою "IRHOLTZ HELYSEGENEK PECSETJE. 1842".

У 1910 р. тут мешкало 3150 осіб, серед яких 2490 русинів, 548 німців та 110 угорців.

12 лютого 1939 при виборах до Сойму Карпатської України за партію Українське національне об'єднання (УНО) у в Вільхівцях проголосували 8031 виборець, проти — 4. Послом до сойму був обраний вільхівський ґазда Василь Щобей.

В селі знаходився соковий цех Тересвянського соковинного заводу.

Вільхівці оточені чудовими садами і лісами. Навколо села є багато урочищ з оригінальними назвами урочище Лазок – це викорчувана нашими дідами від терня ділянка біля Кичери. Зараз там ростуть гарні яблуневі сади.

Найтепліші місця – Могила, Ямища, Чертіж. Колись тут росли чудові виноградники, черешневий та грушевий сади. В 60-х роках, з легкої руки чиновників все було викорчуване, як і сади в урочищі Тишове і замінено на ягідники. Зараз ці урочища дуже змінилися внаслідок зсувів.

Урочища Мочар і Кирнички розташовані зразу під крутими схилами Кичери і Камінця. На них відбувається великий тиск ґрунтових вод, вони були дуже перезволожені аж доки не була проведена меліорація.

Гулодик – найбільший масив дубових лісів з домішкою ясена. Назва Кутлуське походить від слова «котлован» - раніше тут брали глину для будівництва печей та хат. Є ще й інші назви Ямища, Латунцер, Чертіж, Маркова яма, Іванув Звур та інші. Ці назви пов'язані з історичними подіями, людьми.

На території села є джерела мінеральної води.

За часів учителювання Руснака Михайла була побудована перша церковна школа 1857 року.

Присілок Данова

1898: Dánovo, 1907: Dándűlő, 1913: Dándűlő, 1944: Dánova, Данова.

Ясеники - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Вільхівці

Згадки: 1898: Jaszinnek, 1907: Kőrisdűlő, 1913: Kőrisdűlő, 1944: Jásziniki, Ясеники

Камінці

Камінці - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Вільхівці

Згадки: 1898: Kaminczi, 1907: Kőszirtdűlő, 1913: Kőszirtdűlő, 1944: Kaminci, Каменцы

Луг - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Вільхівці

Згадки: 1864: Luh p., 1865: Лугъ, 1898: Luh, 1907: Lonkapatak, 1913: Lonkapatak, 1944: Luh, Лугъ.

Храми

Церква св. Трійці. 1928.

Дерев’яну церкву зняли з реєстрації діючих церков у 1950-х роках. Близько 1962 р. церква згоріла.

Церква Успіння пр. богородиці. 1889.

У 1751 р. згадують дерев'яну церкву з вежею, двома дзвонами, оздоблену новими образами.

У 1801 р. знову йдеться про дерев'яну церкву, збудовану спільно багатими і бідними, що стояла на схилі гори Кичери. З 1850 – 1860 років запам'ятався дяк і вчитель Михайло Русняк, за якого в 1857 р. біля дерев'яної церкви поставили першу церковну школу. Зараз у селі стоїть велична мурована церква добрих пропорцій. Про муровану церкву згадувалося вже 1871 p., коли біля неї споруджували нову школу.

У селі розповідають поширений у околиці сюжет про те, що церкву вимурували до вікон, а потім на 40 років будівництво припинилося. Завершення церкви датують також 1886 р., а 1889 р., згідно з шематизмом, є роком посвячення. У 1938 р. проведено конкурс на ремонт церкви, у якому взяли участь будівельники В. Турек, В. Шобані, Орос, мукачівська фірма “Кізман, Петер і Ґрол”. Тепер існуючий іконостас зробив І. Павлишинець, а малювання всередині храму виконав В. Якубець у 1978 р. У високій вежі є два дзвони – один виготовив Фрідєш Шелтенгофер у Шопроні (Угорщина) в 1890 p., а інший – виріб ужгородської фірми “Акорд”.

Вільхівський монастир заснували близько 1708 p., коли ієрей Йоан Зубрицький звернувся до селян, щоб збудували церкву.

У селі народився подвижник греко-католицької церкви Олександр Хіра (1897 – 1983), який в умовах підпілля став єпископом.

Ближче до нашого часу (2001 р.) в селі проживало 3374 особи.

Сучасність

У Вільхівцях є кілька магазинів, кафе, різні підприємства, дитсадок, сільська амбулаторія, церква, чоловічий монастир.

Люди

Щобей Василь Петрович (народився 1898 року у Вільхівцях — помер 1979) — депутат сойму Карпатської України.

Туристичні місця

- монастир. в урочищі Монастирське. Вільхівський монастир заснували близько 1708 p.,

- джерела мінеральної води

- храм св. Трійці. 1928.

- храм Успіння пр. богородиці. 1889.

- стара синагога

- єврейське кладовище

Примітки

Прогноз погоди в с. Вільхівці (Закарпатська область)

Галерея

Стара синагога
Єврейське кладовище

[1] Прогноз погоди в с. Вільхівці (Закарпатська область)