У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Проскурін Проскурін Віктор Олексійович 8 лютого 1952 19520208 Атбасар

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Проскурін.

Проскурін Віктор Олексійович (8 лютого 1952(19520208), Атбасар — 30 червня 2020, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно. Заслужений артист РРФСР (1982).

Проскурін Віктор Олексійович
Зображення
Народився	8 лютого 1952(1952-02-08) Атбасар, Акмолинська область, Казахська РСР, СРСР
Помер	30 червня 2020(2020-06-30) (68 років) Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище і Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР Росія
Діяльність	актор
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1973)
Роки діяльності	1968—2020
IMDb	nm0698756

Нагороди та премії

Біографія

Народився 8 лютого 1952 року в місті Атбасар (нині Акмолинська область Казахстану), де його вагітна мати була у відрядженні з батьком (які супроводжували залізничні вагони і рефрижератори), батько — казах. В Актюбінську батьки оформили документи на дитину і привезли її в Москву, де в бараках московської околиці і пройшло дитинство хлопчика.

У шкільні роки відвідував літературний гурток, потім театральну студію в Будинку піонерів імені Павлика Андрєєва на вулиці Велика Полянка (буд. 45), де його помітила асистентка режисера Кіностудії імені М. Горького, яка запропонувала знятися в кіно. Таким чином він дебютував в кіно ще до вступу в театральний виш, в 1968 році, зігравши роль у фільмі режисера Юрія Побєдоносцева «Орлята Чапая». Зйомки фільму проходили в Криму, тому він на цей час був зарахований на навчання в одну з ялтинських шкіл. 10-й клас закінчив у вечірній школі, тому що середню загальноосвітню залишив (за його словами — він її переріс), працював верстатником в експериментальному цеху на фетровзуттєвій фабриці, дуже добре заробляв.

Після школи здавав іспити у Школу-студію МХАТ (не був прийнятий через невисокий зріст), театральне училище імені Щепкіна, ГІТІС (на іспиті відзначився скандалом з екзаменатором), двічі поступав до Щукінського училища. На першій появі перед приймальною комісією його запитали: «Молода людина, у вас же немає очей. Що ви будете робити з таким обличчям на сцені?». З другого разу, також недобравши прохідний бал, був прийнятий за додатковим набором. З його слів, написаний ним на вступних іспитах твір потрапив в історію училища як рекордний за кількістю граматичних і стилістичних помилок (64 і 26).

Студентом знявся в телевізійному серіалі «Призначення» з Оленою Корєнєвою і Анатолієм Азо (режисер Володимир Семаков), який виявився невдалим і слабким. Однак, завдяки партнерці, познайомився з її батьком — режисером Олексієм Корєнєвим — і отримав запрошення зніматися у фільмі «Велика перерва» в ролі Генки Ляпішева.

У 1973 році закінчив театральне училище імені Б. Щукіна, був прийнятий в Театр на Таганці, але там не спрацювався в колективі. Того ж року отримав пропозицію від Марка Захарова перейти в Московський театр Ленінського комсомолу, де відразу зіграв роль ката в «Тілі Уленшпігелі». Здобув популярність в московських театральних колах, зігравши в 1977 році роль Сергія Луконіна в спектаклі «Хлопець з нашого міста» за п'єсою К. Симонова. У 1988 році пішов з театру зі скандалом.

З 1988 року став грати в театрі імені М. М. Єрмолової. У штаті театру значився з 1990 по 1994 роки. У серпні 2012 року остаточно покинув театр за власним бажанням, тому що близько 20 років не виходив на сцену.

Став широко відомий масовому теле- і кіноглядачеві після виконання ролей Гени Ляпішева в телефільмі «Велика перерва» і капітана прикордонних військ КДБ СРСР Блінова в кінофільмі «Вийти заміж за капітана». Серед пам'ятних кіноперсонажів Проскуріна — Герман з «Пікової дами», Вожеватов з «Жорстокого романсу» (екранізація «Безприданниці» О. М. Островського), Новиков з «Військово-польового роману», а також І. В. Сталін, якого актор зіграв у фільмі за повістю Б. Пільняка «Повість непогашеного місяця».

В середині 1990-х років потрапив в автоаварію, отримав травму ноги, після якої кілька років ходив із ціпком. У травні 2007 року переніс складну операцію на суглобах кисті руки через стару травму.

Писав вірші, захоплювався ентомологією.

25 травня 2020 року госпіталізований в МКЛ № 15 міста Москви з підозрою на бронхопневмонію. Помер 30 червня 2020 року. Причиною смерті став напад задухи при хронічній обструктивній хворобі легень. Поховають актора 4 липня. Місце прощання і похорону уточнюється. Вдова актора назвала Будинок кіно місцем прощання з Проскуріним.

Нагороди

Орден Петра Великого I ступеня — за видатні заслуги і особистий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва (2005)
Золотий орден «Служіння мистецтву» (2008)
Орден «За внесок в культуру» (2010)

Фестивалі та премії

2001 — РКФ «Література і кіно» (Гатчина): Приз за найкращу чоловічу роль другого плану (фільм «Два товариші» (2000), реж. В. Пендраковський)
2018 — II Всеросійський фестиваль патріотичного кіно «Над межею»/рос. «Над гранью» (м. Владимир): Приз за найкращу чоловічу роль (фільм «Апостасія» (2017), реж. О. Мурадов)

Фільмографія

«Орлята Чапая» (1968, Вітька, чапаєвець)
«Білоруський вокзал» (1970, Петька; реж. А. Смирнов)
«Офіцери» (1971, червоноармієць в вагоні, епізод на станції (немає в титрах)
«Двоє в дорозі» (1973, Юра)
«Призначення» (1973, Петя)
«Велика перерва» (1973, Генка Ляпішев; реж. О. Корєнєв)
«Остання жертва» (1975, гусар; реж. П. Тодоровський)
«Незабута пісня» (1975, Петя «Посмішка»)
«12 стільців» (1976, Коля Калачов (3 серія); реж. М. Захаров)
«Будьонівка» (1976, дядько Єгор Собакін)
«Весняний призов» (1976, рядовий Конов)
«Шкільний вальс» (1977, виконроб)
«І це все про нього» (1977, Борис Маслов)
«Літня поїздка до моря» (1978, німецький льотчик)
«Йшов собака по роялю» (1978, механік на аеродромі)
«Осінні дзвони» (1978, придворний)
«Поворот» (1978, Кобозєв, водій; реж. В. Абдрашитов)
«День повернення» (1979, Віллі)
«Подорож в інше місто» (1979, Герман Миколайович Рєпін)
«Час вибрав нас» (1979, Петро Молчанов)
«Задача з трьома невідомими» (1979, Геннадій Потапов)
«За даними карного розшуку...» (1979, Валентин Іванович Червяков, механік 1-ї автобази)
«Два довгих гудки в тумані» (1980, Чекин)
«Одного разу двадцять років по тому» (1980, Кирило, тато)
«Вакансія» (1981, Белогубов)
«Народжені бурею» (1981, Пшигодський)
«Тричі про кохання» (1981, Саша, чоловік бібліотекаря Олени Іванівни (роль озвучив — Ігор Єфімов)
«Будинок, який побудував Свіфт» (1982, Джек Сміт, констебль; реж. М. Захаров)
«Пікова дама» (1982, Германн; реж. І. Масленников)
«День народження» (1982, Віталій Тихонович Деревякін)
«Обіцяю бути!» (1983, Жмуркін)
«Хабар. З блокнота журналіста В. Цвєткова» (1983, Куров, слідчий)
«Військово-польовий роман» (1983, Новиков, заступник голови виконкому; реж. П. Тодоровський, Одеська кіностудія)
«Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Скарби Агри» (1983, Тадеуш Шолто; Бартолом'ю Шолто)
«Жорстокий романс» (1984, Василь Данилович Вожеватов, судновласник, молодий успішний комерсант і друг дитинства Лариси; реж. Е. Рязанов)
«ТАРС уповноважений заявити...» (1984)
«На мить озирнутися...» (1984. Борис Степанович Житков)
«Лев Толстой» (1984, син Андрій Львович; реж. С. Герасимов)
«Дикий вітер» (1985)
«Вийти заміж за капітана» (1985, капітан прикордонних військ Олександр Петрович Блинов; реж. В. Мельников)
«Дитячий майданчик» (1987, Карпов)
«Бич Божий» (1988, Леонід Ляшенко; реж. О. Фіалко, кіностудія ім. О. Довженка)
«Без мундира» (1988, Шухов)
«Життя Клима Самгіна» (1988, Антон Никифорович Тагільський, слідчий)
«Випадковий вальс» (1989, Віктор Степанович)
«Остання осінь» (1990, Ігор Дмитрович Корнєєв)
«Афганський злам» (1991, Симаков, завклубом)
«Повість непогашеного місяця» (1991, Сталін, в титрах — «Перший»)
«Божевільні» (1991, Іван Іванович Іванов, фахівець з переворотів)
«Шкура» (1991, Гриша Храпунков/горила по кличці Ричард)
«Ескадрон» (1992, лікар; реж. Юліуш Махульський, Бельгія, Польща, Україна, Франція)
«Відображення в дзеркалі» (1992, Віктор)
«У попа був собака…» (1993, слідчий Олег Іванович Шевцов)
«Кар'єра Артуро Уї. Нова версія» (1996, Емануеле Гірі, гангстер)
«Вбити лицедія» (1997, Гриша Попов, театральний актор)
«Далекобійники» (2001, т/с, Скворцов)
«Ой, мороз, мороз!» (2005, начальник колонії)
«Кінофестиваль, або Портвейн Ейзенштейна» (2006, генерал, начальник 2-го Головного управління КДБ/його дід)
«Автобус» (2008, т/с, Валерій Петрович)
«Безсоння» (2013, т/с, Олег, адвокат Івлєвої)
«Гагарін. Перший в космосі» (2013, Олексій Іванович Гагарін, батько Юрія)
«А зорі тут тихі» (2015, Макарич)
«Власик. Тінь Сталіна» (2015, старий Микола Угодник)
«Шукачка» (2016, т/с, Михайло Сергійович Соколов, полковник спецназу у відставці)
«Легенда про Коловрата» (2017, священик)
«Фантом» (2019, т/с, Олег Кульчицький; Росія—Україна, Film.UA)
«Чорне море» (2020, т/с, Панін, професор)

Примітки

Энциклопедия кино. 2010: «Два товарища» (2000) (dic.academic.ru)(рос.)
Во Владимире состоялся фестиваль патриотического кино «Над гранью» (14 мая 2018)(рос.)

Література

Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.337;
Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.477-478.

Посилання

Фільмографія на kino-teatr.ru(рос.)

[1] Энциклопедия кино. 2010: «Два товарища» (2000) (dic.academic.ru)(рос.)

[2] Во Владимире состоялся фестиваль патриотического кино «Над гранью» (14 мая 2018)(рос.)