У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вєдєнєєв Вєденє єв Мико ла Дени сович рос Веденеев Николай Денисович н

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вєдєнєєв.

Вєденє́єв Мико́ла Дени́сович (рос. Веденеев Николай Денисович; нар. 16 (28) березня 1897(18970328) — пом. 16 листопада 1964) — радянський військовик часів Другої світової війни, гвардії генерал-лейтенант танкових військ (11.07.1945). Герой Радянського Союзу (06.04.1945).

Вєденєєв Микола Денисович

рос. Веденеев Николай Денисович

Народження

16 (28) березня 1897
с. Верхня Санарка

Смерть

16 листопада 1964 (67 років)
Москва

Поховання

Країна

Приналежність

Освіта

Військова академія імені М. В. Фрунзе і ^d

Роки служби

1915–1951

Партія

КПРС

Звання

Генерал-лейтенант танкових військ

Формування

2-га гвардійська танкова армія

Командування

9-й гвардійський танковий корпус

Війни / битви

Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна

Нагороди

Біографія

Народився 16 (28) березня 1897(18970328) року в селі Верхня Санарка Пластовської міськради Челябінської області в селянській родині. Росіянин. Член РКП(б) з 1917 року. Закінчив початкову школу, працював телеграфістом.

У серпні 1915 року призваний до російської імператорської армії. Проходив службу в запасному батальйоні в місті Сизрань, закінчив навчальну команду. Учасник Першої світової війни з 1917 року, воював на Південно-Західному фронті взводним унтер-офіцером 1-го прикордонного Рибінського полку, згодом — 531-го піхотного полку 133-ї піхотної дивізії.

У 1917 році вступив до Червоної гвардії. Учасник громадянської війни в Росії. З червня 1918 року перебував у Троїцькому партизанському загоні в Поволжі. Разом із загоном пройшов півтори тисячі кілометрів від Південного Уралу до Північного на з'єднання з 3-тю радянською армією.

У лавах РСЧА з жовтня 1918 року, червоноармієць 1-го Оренбурзького козачого полку імені Степана Разіна 30-ї стрілецької дивізії 3-ї та 5-ї армій Східного фронту. Згодом призначений командиром взводу, кулеметної сотні, комісаром полку. Після встановлення радянської влади в місті Атбасар Акмолинської області М. Д. Вєденєєв обраний головою міського ревкому.

З жовтня 1920 року — військовий комісар 73-го й 28-го кавалерійських полків 13-ї Сибірської кавалерійської дивізії Західно-Сибірського ВО. Брав участь у придушенні селянського повстання у Західному Сибіру в 1921 році. З березня 1921 року — військовий комісар відділу забезпечення тієї ж дивізії в Сибірському ВО.

У 1925 році закінчив підготовчий курс Військово-політичної академії, а після цього, у 1928 році — Військову академію РСЧА імені М. В. Фрунзе. З липня 1928 року — командир ескадрону 88-го Армавирського кавалерійського полку, з грудня 1929 року — начальник 1-ї частини штабу 5-ї Ставропольської кавалерійської дивізії Північно-Кавказького ВО.

З травня 1931 року — командир і військовий комісар 25-го Заамурського кавалерійського полку. З березня 1932 року — командир і комісар 1-го особливого Троїцько-Савського кавалерійського дивізіону Забайкальської групи військ. З лютого 1933 року — командир і комісар 15-го механізованого полку 15-ї кавалерійської дивізії Забайкальського ВО. З листопада 1935 року — командир і комісар 26-го механізованого полку 26-ї кавалерійської дивізії Київського ВО.

З липня 1937 року — начальник штабу Київського ОВО.

17 лютого 1938 року присвоєне військове звання комбриг.

26 грудня 1938 року призначений начальником Курсів удосконалення командного складу (КУКС) при Військовій академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

4 червня 1940 року М. Д. Вєденєєв призначений начальником штабу і заступником командира Західного ОВО з присвоєнням військового звання «генерал-майор танкових військ». З березня 1941 року — заступник командира того ж округу.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював у складі військ 13-ї армії Західного фронту. Під Бобруйськом корпус потрапив у оточення й був роздроблений на частини. Майже два місяці група під командуванням М. Д. Вєденєєва перебувала у ворожому тилу, поки наприкінці серпня 1941 року не з'єдналась з передовими частинами військ Брянського фронту.

У жовтні 1941 року відізваний до Москви й призначений старшим викладачем, а в червні 1942 року — начальником командного факультету Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

У квітні 1944 року генерал-майор М. Д. Вєдєнєєв призначений заступником командира 8-го гвардійського танкового корпусу 2-ї танкової армії 1-го Білоруського фронту.

22 серпня 1944 року призначений командиром 3-го танкового корпусу, який да успіхи при захопленні польських міст Люблин і Демблін був перетворений у 9-й гвардійський танковий корпус.

Після війни М. Д. Вєдєнєєв продовжив військову службу в ЗС СРСР. У червні 1945 року 9-й гвардійський танковий корпус був переформований у 9-ту гвардійську танкову дивізію 2-ї гвардійської танкової армії Групи радянських окупаційних військ у Німеччині.

З жовтня 1946 року — начальник відділу бойової підготовки бронетанкових і механізованих військ сухопутних військ СРСР.

У березні 1947 року призначений начальником командного факультету Військової академії бронетанкових і механізованих військ Радянської Армії імені Й. В. Сталіна.

З травня 1951 року — у відставці. Мешкав у місті Москва. Помер 16 листопада 1964 року. Похований на Введенському цвинтарі.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками й виявлені при цьому відвагу та героїзм, гвардії генерал-майорові танкових військ Вєдєнєєву Миколі Денисовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» (№ 5768).

Нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Кутузова 1-го ступеня, Суворова 2-го ступеня, медалями, а також іноземними орденом і медаллю.

Пам'ять

Почесний громадянин міста (Польща).

У місті Пласт Челябінської області встановлено погруддя Героя.

Примітки

Страницы российской истории^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Посилання

Вєдєнєєв Микола Денисович. // Сайт «Герои страны» (рос.).

[1] Страницы российской истории^{[недоступне посилання]}(рос.)^{[недоступне посилання з червня 2019]}