Володи мир Олексі йович Ко нкін рос Владимир Алексеевич Конкин нар 19 серпня 1951 Саратов радянський і російський актор

Володи́мир Олексі́йович Ко́нкін (рос. Владимир Алексеевич Конкин; нар. 19 серпня 1951, Саратов) — радянський і російський актор театру, кіно та дубляжу. Лауреат премії Ленінського комсомолу (1974), Заслужений артист УРСР (1974), Заслужений артист Росії (2010). Почесний громадянин Боярки (2011). Кавалер Ордена Дружби (2020) — за великий внесок у розвиток російської культури та мистецтва, багаторічну плідну діяльність.

Володимир КонкінВладимир Алексеевич Конкин

Афіша до кінофільму «Переходимо до любові»Дата народження19 серпня 1951 (72 роки)Місце народженняСаратов, РРФСР, СРСРГромадянство

СРСР

РосіяНаціональністьросіянинAlma mater^d (1972)Професіяактор, актор дубляжу, телеведучийНагороди

IMDbID 0465187

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем .

Біографія

Народився 19 серпня 1951 року у Саратові. Закінчив Саратовське театральне училище імені Івана Слонова (1972).

Після закінчення училища кілька років (з перервою) працював в Українській РСР. Був актором Харківського театру юного глядача (1972—1973), Московського театру імені Моссовєта (1973—1974), актором кіностудії імені Олександра Довженка (Київ) (1974—1979).

У 1979—1987 роках — актор Московського театру імені М.М. Єрмолової і потім — Московського театру імені В.В. Маяковського.

У 1988—1991 роках — актор Театру-студії під керівництвом Є.В. Радомисленського.

У 1991—1994 роках — актор Театру «Вернісаж».

Дебютував в кіно у 1973 році головною роллю Павла Корчагіна в багатосерійному телефільмі «Як гартувалась сталь», за яку отримав Премію Ленінського комсомолу (1974).

Велику популярність і любов глядача принесла молодому актору роль Шарапова в картині С. Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979).

У кіно зіграв більше сорока ролей. Знявся в ряді картин українських кіностудій.

Майстер дубляжу. Працює на озвученні зарубіжних фільмів російською мовою, а також на переозвученням старих радянських мультфільмів.

Фільмографія

«Як гартувалася сталь» (1973—1975, Павло Корчагін; Кіностудія ім. О. Довженка, реж. Микола Мащенко)
«Марина» (1974, Борис Ізвольський; Кіностудія ім. О. Довженка, реж. Борис Івченко)
«Романс про закоханих» (1974, молодший брат Сергія; «Мосфільм», реж. А. Кончаловський)
«Переходимо до любові» (1975, Дмитро; Кіностудія ім. О. Довженка)
«Хвилі Чорного моря» (1975, фільм 2-й, Костя; Кіностудія ім. О. Довженка)
«Втеча з палацу» (1975, Револьд Слонов; Кіностудія ім. О. Довженка)
«Ати-бати, йшли солдати...» (1976, лейтенант Суслін; Кіностудія ім. О. Довженка, реж. Леонід Биков)
«Талант» (1977, т/ф, Сергій Борисович Ганьшин; Кіностудія ім. О. Довженка, реж. В. Довгань)
«Шлях до Софії»/«Пътят към София» (1978, Караваєв; СРСР-Болгарія, Кіностудія ім. О. Довженка і «Бояна»)
«Кавказька повість» (1978, Дмитро Оленін; реж. Георгій Калатозішвілі)
«Місце зустрічі змінити не можна» (1979, т/ф, Шарапов; Одеська кіностудія, реж. С. Говорухін)
«Лючія ді Ламмермур» (1980, фільм-опера, композитор; Укртелефільм, реж. О. Бійма)
«Пригоди Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна» (1981, лікар Робінсон; Одеська кіностудія, реж. С. Говорухін)
(1982, фільм-спектакль, Сергій Орлов)
«Батьки і діти» (1983, Аркадій Миколайович Кірсанов)
(1983, фільм-спектакль, Олександр Адуєв)
«За ніччю день іде» (1984, Яків Батюк; Укртелефільм, реж. О. Бійма)
«Багратіон» (1985, князь Меншиков)
«Тітка Маруся» (1985, Петро)
«Співуча Росія» (1986, Петро)
«Нетерпіння душі» (1987, Максиміліанов)
«Апеляція» (1987, Борис Сергійович Холмовой)
«Цивільний позов» (1988, Ігор Горський)
«Мудромер» (1988, Леонід Залівако)
«Благородний розбійник Володимир Дубровський» (1989, Шабашкін)
«Астенічний синдром» (1989, епізод; Одеська кіностудія, реж. Кіра Муратова)
«Остання осінь» (1990, Слава Голубєв, журналіст)
«Ліфт для проміжної людини» (1990, Геннадій Євгенович Дубровін)
(1991, Іван)
«А спати з чужою дружиною добре!?» (1992, Володя Шутов)
(1995, інспектор Кухарський)
«Принцеса на бобах» (1997, Костя, колишній чоловік Ніни; Одеська кіностудія і ТВ Центр, реж. Віллен Новак)
(1998, Фокін)
(1999)
(2000, полковник Кобилинський; реж. Гліб Панфілов)
(2001, Семен Степанович, художник)
«Служба щастя» (2001, дід Махно)
«Пригоди мага» (2002, Курський)
«Оперативний псевдонім» (2003, телесеріал, Тімохін)
«Час жорстоких» (2004, Ільїн)
«Сармат» (2004, телесеріал, Федулов)
«Рубльовка Live» (2005)
(2006, професор Верєнєв; реж. Гліб Панфілов)
«На річці Девиці» (2006)
«Заповіт Леніна» (2007, Юрій Миколайович; реж. М. Досталь)

та інші.

Примітки

. Бояркаська громада. Офіційний портал. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 24.09.2021. (укр.)
. Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 14 січня 2022.

Література

Кино: Энциклопедический словарь. М., 1986. — С.208;
Раззаков Ф. Досье на звёзд: Кумиры всех поколений. М., 1998. — С.184-192;
Всемирный биографический энциклопедический словарь. М., 1998. — С.366.

Посилання

Володимир Конкін на сайті IMDb (англ.)
http://rusakters.ru/konkin-vladimir.html [ 5 вересня 2014 у Wayback Machine.]
http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/ros/2098/works/ [ 7 січня 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про актора.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] . Бояркаська громада. Офіційний портал. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 24.09.2021. (укр.)

[2] . Архів оригіналу за 5 червня 2020. Процитовано 14 січня 2022.