У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жариков Володи мир Па влович Жа риков 18 листопада 1931 Конотоп нині С

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жариков.

Володи́мир Па́влович Жа́риков (18 листопада 1931, Конотоп, нині Сумської області — 13 лютого 2020) — український і російський скульптор. Член Спілки художників Російської Федерації (1967). Почесний громадянин міста Златоуст (1994).

Володимир Павлович Жариков
~~\|Премії=~~
Народження	18 листопада 1931(1931-11-18) (92 роки) Конотоп
Смерть	13 лютого 2020(2020-02-13) (88 років)
Національність	українець
Країна	СРСР, Росія
Жанр	скульптура
Навчання	Харківський художній інститут
Діяльність	скульптор, графік
Твори	герб Златоуста

Біографія

Бабусі та дідусі Володимира Жарикова були родом із Путивля. Проте майбутній скульптор народився в місті Конотоп, куди доля закинула його майбутню матір — Тетяну Василівну.

У Конотопі Володя подружився з місцевим художником Василем Микитовичем Зимовцем, часто навідувався до нього, а потім усе життя підтримував зв'язок зі своїм першим художнім наставником. Великий вплив на формування майбутнього майстра мав і рідний дідусь, знаний коваль, який кував огорожі, балкони, ажурні хрести з трояндами.

Закінчивши семирічку, Володя поїхав у Київ, де вступив на керамічне відділення художнього училища. Навчальний заклад розташовувався в Києво-Печерській лаврі, там же був гуртожиток для учнів, а поруч — готель для прочан, що приїжджали до святинь. У лаврі ж працювали керамічні й ткацькі майстерні, альфредодекоративне відділення. Володимир учився формувати глину, а у вільний час розвантажував баржі. Хлопцеві було важко, ким тільки він не працював, щоб заробити на прожиття, але училище не покинув і 1952 року закінчив його з червоним дипломом.

Після училища Володимир із молодою дружиною Вікторією поїхав у Харків, де вступив на скульптурне відділення художнього інституту. Навчання на скульптора тривало шість років. Для дипломної роботи Жариков вибрав тему «Материнство». Тоді ця тема не була популярною, але саме його скульптуру (єдину з дипломних робіт) відлили, вона досі зберігається в Харкові — в Будинку материнства й дитинства.

При розподілі Володимирові Жарикову запропонували на вибір п'ять міст: Липецьк, Караганду Якутськ, Магнітогорськ і Златоуст і дали день на роздуми. Викладач Ірина Михайлівна Мельгунова, в якої був великий столовий комплект із мельхіору з оздобленими ручками, виготовлений у Златоусті, фактично вирішила долю випускника, сказавши під час чаювання: «Я рада, що вам, Володимире, запропонували Златоуст. То — місто майстрів, там красиво».

1958 року Жарикови приїхали у Златоуст. Найперше їх вразили красою гори Таганай й . Одним із перших до Жарикових завітав директор краєзнавчого музею Михайло Косиков. Він замовив Володимирові Павловичу перший пам'ятник — загиблим червоногвардійцям (відлитий у Шматі).

Володимир Жариков працює у творчому об'єднанні «Художники Златоуста».

9 вересня 1994 року Володимирові Жарикову надано звання «Почесний громадянин міста Златоуст».

Дружина Вікторія Захарівна Жарикова (1931—1989) родом з міста Бобровиця Чернігівської області. Приїхавши 1958 року з чоловіком у Златоуст, стала першим у місті професійним мистецтвознавцем, від 1967 року викладала естетику, історію мистецтв у місцевому педагогічному училищі.

Творчість

Жариков використовує для своїх творів різні матеріали: мармур, тонований гіпс, дерево, шамот, мідь, латунь, алюміній, бетон.

Роботи скульптора експонувалися на міських, обласних, всеросійських виставках. 2006 року в Златоусті відбулася велика персональна виставка Володимира Павловича, присвячена його 75-літтю. Твори митця прикрашають вулиці та майдани Златоуста, інтер'єри громадських будівель, зберігаються в музеях Златоуста й інших міст.

Монументальні твори:

пам'ятник червоногвардійцям у селі Куваші (1960, у співавторстві з Б. Волковим);
пам'ятник юним борцям за владу Рад (1963, у співавторстві з Б. Волковим);
пам'ятник Марії Олександрівні Ульяновій (1968);
пам'ятник засновникові златоустівської гравюри на сталі (1990);
композиція «1903 рік».

Автор чеканки «Перші будівники Златоуста», силуетної композиції — дорожнього знаку «Златоуст» на перевалі через , декоративної скульптури «Крилатий кінь» біля головпоштамту Златоуста. Жариков розробив герб Златоуста.

Жариков також автор скульптури «Скорботна мати», пам'ятника Івану Неплюєву (Троїцьк) — першому губернаторові Оренбурзької губернії.

Останні роки життя скульптор усі частіше звертався до духовної теми: ним створено пам'ятник святому заступникові міста — Іоанну Златоусту.

Премії

1990 року Жариков став першим лауреатом Златоустівської міської премії імені Івана Бушуєва. 1993 року його вдруге відзначено цією премією.

Примітки

Почетные граждане города Златоуста за 1967-1999 гг. [ 04-03-2016 у Wayback Machine.](рос.)

Посилання

Микола Данилевський Скульптурних справ майстер: Українці Росії [ 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
Златоустівська енциклопедія^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)

[1] Почетные граждане города Златоуста за 1967-1999 гг. [ 04-03-2016 у Wayback Machine.](рос.)