Войцек

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Войцек (значення).

Войцек (нім. Woyzeck) — фрагмент драми німецького драматурга Ґеорґа Бюхнера, який, імовірно, почав писати її приблизно в кінці липня — на початку жовтня 1836 року. Коли він помер на початку лютого 1837 року, твір залишився у вигляді фрагмента. Рукопис зберігся в кількох чернетках. Войцека вперше опублікували у 1879 році в сильно переробленій версії Карла Еміля Францоса. Прем'єра «Войцека» відбулася лише 8 листопада 1913 року в Резиденцтеатрі у Мюнхені. Відтоді її перекладали на багато мов і неодноразово переосмислювали. Він втілює тип відкритої драми, особливо через його вільну послідовність епізодів, навіть якщо останнім часом ця інтерпретація, як правило, заперечувалася, то класифікація як відкритої драми припускається через фрагментарний характер твору. Сьогодні «Войцек» є однією з найпопулярніших і найвпливовіших драм у німецькій літературі, яка надихнула багатьох митців на створення власних творів.

Войцек
Дата створення / заснування	1837
Назва	нім. Woyzeck
Напрям, рух мистецький	Доберезневий період і Молода Німеччина
Ґрунтується на	Q108046948? і ^d
Похідна робота	Воццек, ^d, ^d, ^d, ^d, Q108047553?, Q108059473?, Q108059636?, Q108060039?, Q108060075?, Q108060089?, ^d, ^d, ^d і ^d
Формат творчої роботи	п'єса
Жанр	^d
Видання або переклади	^d
Автор	Георг Бюхнер
Місце першого виконання	^d
Мова твору або назви	німецька
Дата публікації	1879 і 1875
Дата першого виконання	8 листопада 1913
Повний твір доступний на	projekt-gutenberg.org/buechner/woyzeck/woyz2001.html
Статус авторських прав	🅮 і 🅮

Історія створення

Джерела та історичне підґрунтя

Історичним зразком для Войцека Бюхнера є Йоганн Крістіан Войцек, який народився 3 січня 1780 року в Лейпцигу в родині перукаря. Через ревнощі 2 червня 1821 року він зарізав 46-річну вдову Йоганну Крістіану Вуст у коридорі лейпцизької піщаної алеї в Зебурґфіртелі. Під час судового процесу професор медицини Йоганн Крістіан Август Кларус підготував два звіти про осудність підсудного. Після тривалого судового процесу, на якому за нього виступав навіть спадкоємець саксонського престолу, Войцек був засуджений і публічно страчений 27 серпня 1824 року на ринковій площі Лейпцига. Пізніше цей історичний шаблон було значно відредаговано. Сьогодні всі судові рішення та звіти, що стосуються історичного Войцека, доступні в повному тексті та оцінені як з юридичної, так і з психіатричного історичного погляду.

Доповідь Кларуса під назвою Розсудливість вбивці Дж. К. Войцека, задокументована згідно з принципами державної медицини, опублікована в спеціалізованому журналі Henke's Journal for State Medicine. Батько Бюхнера передплачував журнал і публікував у ньому випадки зі своєї практики лікаря.

Георг Бюхнер, ймовірно, також отримав з цього журналу інформацію про підмайстра прядильника тютюну Даніеля Шмоллінга, який 25 вересня 1817 року вбив свою кохану Генрієтту Лене в Газенгайді поблизу Берліна, а також про підмайстра полотняного майстра Йоганна Діса, який убив свою кохану Елізабет Ройтер 15 серпня 1830 зарізаний під Дармштадтом.

Більш свіже джерело вказує на інший приклад: 15 квітня 1816 року швець-підмайстр Йоганн Філіп Шнайдер убив друкаря-підмайстра Бернхарда Лебрехта перед Рейнськими воротами в Дармштадті, тому що той не міг сплатити свої борги. Потім він почистив руки та обличчя в Дармштадті та виправ свій одяг у Ґросер Воґ, озері на краю Дармштадта. Після злочину Шнайдер відпочивав у таверні. Перукар знайшов тіло Лебрехта і викликав поліцію. Шнайдер був засуджений і страчений. Паралелі з драмою Бюхнера очевидні, ця справа була опублікована окремою копією в 1816 році штатним аудитором Фрідріхом Шенк і включена в антологію вибраних справ адвокатом Дармштадтського суду Філіпом Боппом в 1834 році. Неможливо довести, що Бюхнер знав про публікацію, але він міг познайомитися з Боппом через спільних знайомих з кола радикальних демократів у Дармштадті.

Ще одна історична подія була включена в драму з «дослідами горохової каші» ґіссенського вченого Юстуса фон Лібіха. Ціллю дослідів була спроба здешевити харчування військових і пролетаріату багатими на білок бобовими культурами, солдати в цих дослідах повинні були протягом трьох місяців харчуватися виключно гороховою кашею. Піддослідні незабаром страждали від галюцинацій, втрачали контроль над своїми м'язами, включаючи сфінктер, і позивами до сечовипускання. Неврологічні симптоми, які виникли у Войцека при вживанні горохової дієти, насправді є наслідками отруєння надлишком непротеїнових амінокислот. У таких країнах, як Бангладеш чи Ефіопія, такі симптоми отруєння зустрічаються й сьогодні серед бідних людей, які не можуть дозволити собі краще харчування.

Рукописи

Георг Бюхнер почав працювати над Войцеком у Страсбурзі в 1836 році. Бюхнер не зміг закінчити драму через ранню смерть.

Загалом п'єса Бюхнера поділена на 31 сцену без урахування видалень і викинутих фрагментів, які, ймовірно, можна віднести до чотирьох етапів створення п'єси. Незрозуміло, як Бюхнер хотів розташувати ці сцени. Сторінки рукопису не пронумеровані, а сцени в п’єсі, яка не поділена на дії, не пронумеровані. Багато сцен дуже короткі, але незалежні. Чорнило рукопису настільки вицвіло, що брат Бюхнера насилу розшифрував твір; Ось чому він не включив його до першого повного видання 1850 року.

Фрагмент Войцека написаний від руки в кількох чернетках нині зберігається у Веймарському архіві Гете та Шиллера. Герхард Шмід опублікував факсимільне видання рукописів у 1981 році.

Рукопис передано таким чином:

• П'ять аркушів у канцелярському форматі, складених у подвійні аркуші у форматі слайдів з двома групами сцен по 21 (сьогодні рівень дизайну H1) і 9 сцен (H2).
• Один аркуш квартового формату з двома окремими сценами.
• Шість аркушів у форматі слайдів, складених у шість подвійних аркушів у форматі кварто (стадія фінальної чернетки H4). Як найдосконаліша чернетка, ця «попередня копія» драми є основою сьогоднішніх читань і сценічних версій.

П'єса

Короткий переказ подій

Простий солдат Франц Войцек, який намагається матеріально утримувати свою дівчину Марію та їхню позашлюбну дитину, працює слугою у свого капітана. Щоб отримати додатковий дохід на додаток до своєї мізерної зарплати, яку він повністю віддає Марії, він наказує недобросовісному лікарю в експериментальних цілях посадити його на горохову дієту. Капітан і лікар не тільки експлуатують Войцека фізично і психологічно, але й принижують його публічно.

Марія таємно починає роман із барабанником, а підозри Войцека підтверджуються після того, як він спостерігає, як Марія танцює в корчмі. Він вірить, що чує внутрішні голоси, які наказують йому вбити невірну Марію. Оскільки у нього не вистачає грошей, щоб купити пістолет, він дістає ніж, веде Марію на вечірню прогулянку в найближчий ліс і вбиває її ножем на березі озера.

Дійові особи

Войцек

Фрідріх Йоганн Франц Войцек, відомий як Франц, — 30-річний чоловік, основна робота якого — військовий. У нього від Марі є пасинок. Оскільки Войцек отримує лише мізерну солдатську платню та повинен платити утримання Марі та її дитини Крістіана, він намагається залишитися на плаву, підробляючи на неповний робочий день. Він працює особистим помічником гауптмана та піддослідним сільського лікаря. Він хворий на шизофренію і психічно нестабільний. Стосунки Марії з барабанником, які вона намагається зберегти в таємниці, викликають у нього ревнощі та підозри.

Марія

Марія — коханка Войцека і мати їхньої позашлюбної дитини. Її описують як дуже привабливу. Вона вплутується в роман з барабанником, в результаті чого її стосунки з Войцеком все більше погіршуються. Зрештою, порушені стосунки призводять до того, що Войцек вбиває її одного вечора біля ставка. Марія здається невірною, тому що вона віддається барабаннику, хоча спочатку неохоче. Вона дозволяє собі піддатися впливу матеріальних благ і подарунків. Крім того, вона прагне до просування в суспільстві через зв’язок із барабанником. Попри свою невірність, вона не зовсім безсовісна, тому що потім дуже шкодує про свої вчинки й шукає допомоги в Біблії.

Гауптман

Гауптман належить до вищого класу суспільства. Войцек служить його особистим помічником, голить бороду та виконує дрібні доручення. Лікар описує його як роздутого і з жирною шиєю (див. «Вулиця»). Його огида до моральних порушень, таких як позашлюбна дитина, а також велике значення для нього церковного благословення показують, що він загалом консервативний у поглядах щодо церкви (пор. «У капітана»). Крім того, його поблажливі висловлювання на адресу Войцека та глузування з нього передають певну зарозумілість (див. «У капітана»). Його розумна манера говорити, щоб продемонструвати свій інтелект, також свідчить про це. Крім того, за його власним висловом, він людина меланхолійна або захоплена (див. «Вулиця») і, що не менш важливо, дуже філософська з усними роздумами про вічність (див. «У капітана»). Однак його найочевиднішою рисою є величезна відраза до поспіху, і сам поспіх не вписується в його імідж хорошої людини, оскільки, на його думку, поспіх вираження нечистої совісті.

Лікар

Лікар є частиною освіченого класу і не виступає в книзі як приватна особа, а лише як вчений і дослідник. Його надзвичайно цікавлять наукові явища. З цієї причини він проводить різні експерименти. Він використовував Войцека, щоб перевірити, як постійне і виняткове вживання гороху впливає на організм. Цей експеримент також розкриває безпринципність лікаря, оскільки він розглядає Войцека не як людину, а як піддослідного, і лікаря не хвилює негативний вплив на Войцека. Він дратівливий і любить лякати інших людей діагнозом їхніх захворювань. Він також публічно переслідував Войцека кілька разів, але збільшував йому платню щоразу, коли фізичний і психічний стан Войцека погіршувалися.

Барабанник

Барабанник керує військовим оркестром. Його описують як сильного, впевненого та навіть зухвалого чоловіка. Марія та її сусідка Марґрет порівнюють його з деревом і левом (див. «Місто»). Погляд на Марію наповнює його великою хіттю та сексуальним бажанням, тому він намагається зробити її своєю (пор. «Лійска. Вогні. Люди»). У сцені «Кімната Марії» він умовляє Марію до інтимної близькості. Спочатку Марія чинить опір, але коли її знову натискають, вона підкоряється йому майже байдуже. Барабанник надає великого значення своєму зовнішньому вигляду. Він носить уніформу, а також білі рукавички та чудовий перо з переконанням (пор. «Кімната Марії»). Він може дарувати Марі дорогі подарунки, наприклад, золоті сережки (див. «Кімната Марії»), оскільки у нього немає сім'ї, яку потрібно утримувати. У своїй останній появі барабанщик поводиться дуже агресивно і валить Войцека на землю (див. «Віртсхаус»). Загалом його можна розглядати як антагоніста до персонажа Войцека.

Андрес

Андрес і Войцек є сусідами по кімнаті і обидва служать солдатами. Він дуже любить співати, що говорить про те, що він весела та позитивна людина. Він зізнається у своїх почуттях і страхах. І в сцені «Вартова кімната», і в «Кімнаті в казармі» Войцек намагається передати Андресу свій внутрішній неспокій, але Андрес не сприймає його хвилювання серйозно або як пригнічені психічні захворювання. Це робить його байдужим. Обидва є колегами, і Войцек має порівняно велику довіру до нього, тому що, крім Марі, він єдина людина, яка зустрічається з Войцеком на рівних. Вірність Андреса Войцеку стає очевидною в сцені «Двір казарми»: він цитує слова барабанника про Марію. Надійність Андреса також стає зрозумілою, коли Войцек довіряє йому свою спадщину у сцені «Казарми».

Порядок сцен

До сьогодні існує кілька читальних і сценічних версій Войцека. Вернер Р. Леманн побудував таку послідовність сцен на основі рукописів Бюхнера:

• 1 сцена: Поле, місто вдалині (Freies Feld, die Stadt in der Ferne)

Войцек, який разом зі своїм товаришем Андресом рубає вербові прути, відчуває загрозу з боку надприродних сил: Це за мною, піді мною - дупло, чуєш? Там унизу все порожнє. Вільні каменярі! – Андрес намагається придушити страх, викликаний галюцинаціями Войцека, народною піснею про «двох зайців».

• 2 сцена: Місто (Die Stadt)

Вулицею проходить військовий оркестр. Це помічає сусідка Марґрет. Войцек відвідує свою кохану та дитину. Він говорить загадково. Марія не виявляє розуміння.

• 3 сцена: кабінки, вогні, люди (Buden, Lichter, Volk)

Старий співає під шарманку. Марія та Войцек слухають крикуна, який розповідає цікавинки. Капрал і барабанник захоплюються Марією.

• 4 сцена: кімната Марії (Mariens Kammer)

Марія дивиться на себе в дзеркало. Барабанник подарував їй сережки. Войцек дивує її і дає гроші. Далі знову поспішає.

• 5 сцена: У капітана (Beim Hauptmann)

Войцек голить капітана. Той знущається над ним. Коли капітан говорить про мораль Войцека та його позашлюбну дитину, яка народилася без благословення церкви, Войцек відмовляється від своєї мовчазності та відповідає: Капітане, добрий Господь не подивиться на бідного хробака, бо амінь було сказано до того, як це було зроблено. Цією відповіддю він зовсім заплутав капітана. Далі він нарікає на несправедливість світу: Я вірю, що якби ми, бідні, потрапили на небо, то мали б допомогти грому!

• 6 сцена: кімната Марії (Mariens Kammer)

Барабанник напрошується до Марії. Вона спочатку відкидає його, але потім поступається.

• 7 сцена: На алеї (Auf der Gasse)

Войцек підозрює, що Марі йому зраджує. Він хоче, щоб його підозри щодо невірності Марі підтвердилися.

• 8 сцена: У лікаря (Beim Doktor)

Войцек віддався лікарю для експериментів, щоб заробити гроші. Лікар дає йому добову норму гороху. Войцек розповідає про свої бачення. Для лікаря Войцек є цікавим випадком.

• 9 сцена: Вулиця (Straße)

Капітан докучає лікареві своїми поглядами. Він передбачає, що капітана чекає інсульт. Коли Войцек перетинає їхню дорогу, вони обидва виявляють на ньому свою агресію та натякають на роман між Марії та барабанника. Войцека вдарили.

• 10 сцена: Вартова кімната (Die Wachtstube)

Войцек переповідає свій внутрішній неспокій Андресу.

• 11 сцена: Корчма (Wirtshaus)

Ремісники, танцюють солдати та молодиці веселяться. Серед них також Марія та барабанник. Войцек бачить пару і не може в це повірити, він шокований.

• 12 сцена: Відкрите поле (Freies Feld)

Войцек чує голоси, які наказують йому вбити Марію: «...довести вовчицю-суку (Марію) до смерти».

• 13 сцена: Ніч (Nacht)

Вночі Войцек намагається спілкуватися з Андресом і говорить про голоси, які наказують йому вбити Марію, але Андрес ігнорує і просто хоче спати.

• 14 сцена: Корчма (Wirtshaus)

Войцек і барабанник зустрічаються. У поєдинку фізично слабший (через горохову дієту) Войцек зазнає поразки.

• 15 сцена: Крамниця (Kramladen)

Войцек купує ніж у єврейській крамниці.

• 16 сцена: Кімната (Kammer)

Марі відчуває докори сумління та шукає розради в Біблії.

• 17 сцена: Казарми (Kaserne)

Войцек каже Андресу, хто має отримати його речі після його смерті. Андрес не усвідомлює свого психологічного стану і припускає, що це проста лихоманка, яку можна вилікувати ліками: Франце, ти йди до лікарні. Бідолашний, треба пити шнапс і порошок, він жару збиває.

• 18 сцена: Кабінет лікаря (Der Hof des Doktors)

Студенти беруть участь у лекції. Лікар представляє Войцека піддослідним і принижує його.

• 19 сцена: Марія з дівчиною перед вхідними дверима/вулицею (Marie mit dem Mädchen vor der Haustür/Straße)

Марія сидить перед будинком з кількома маленькими дівчатками та своєю бабусею. Бабуся розповідає казку про Стернтальця у зміненому вигляді як антиказку з поганим кінцем. Приходить Войцек і каже Марії слідувати за ним. "Маріє, нам варто йти. Пора".

• 20 сцена: Вечір. Місто вдалині (Abend. Die Stadt in der Ferne)

Войцек і Марія перед містом. Марія неохоче йде за ним і намагається втекти від ситуації. "Мені потрібно піти приготувати вечерю". Замість того, щоб відпустити її, Войцек раптово вдаряє Марію в прилив крові: "Отримуй це і це! Ти не можеш померти? Отже! так! Ха, ти все ще смикається, ще ні, ще ні? все ще? (Штовхи.) Ти мертва? мертва! мертва!"

• 21 сцена: Люди йдуть (Es kommen Leute)

Двоє здалеку чують, що щось відбувається, і вирушають на місце злочину.

• 22 сцена: Корчма (Wirtshaus)

Войцек іде до корчми відпочити. Жінка в корчмі на ім'я Кете помічає на Войцеку сліди крові, після чого він тікає.

• 23 сцена: Вечір. Місто вдалині (Abend. Die Stadt in der Ferne)

Войцек шукає ніж на місці злочину біля ставка, щоб знищити докази вбивства.

• 24 сцена: Войцек біля ставка (Woyzeck an einem Teich)

Войцек кидаж ніж у ставок і змиває кров.

• 25 сцена: Вулиця (Straße)

Діти розповідають один одному, що за містом знайшли тіло.

• 26 сцена: Присяжний, лікар і правник (Gerichtsdiener, Arzt und Richter)

Знайдене тіло вважають за виключний випадок - Судовий виконавець: "Хороше вбивство, справжнє вбивство, гарне вбивство, настільки гарне, як тільки можна побажати, такого у нас давно не було".

• 27 сцена: Карл (ідіот), Войцек і дитина (Karl (Idiot), Woyzeck und das Kind)

Карл тримає дитину Марії на колінах. Войцек обіцяє йому тістечка (Reuter). Карл тікає з дитиною.

Примітки

1. Woyzeck. Wikipedia (нім.). 11 липня 2024. Процитовано 12 серпня 2024.
2. Lehmann, Johannes (1 січня 2009). Erfinden, was der Fall ist: Fallgeschichte und Rahmen bei Schiller, Büchner und Musil. Zeitschrift für Germanistik. Т. 19, № 2. с. 361—380. doi:10.3726/92125_361. ISSN 0323-7982. Процитовано 15 серпня 2024.
3. Steinberg, Holger; Schmideler, Sebastian (1 травня 2006). Eine wiederentdeckte Quelle zu Büchners Vorlage zum "Woyzeck": Das Gutachten der Medizinischen Fakultät der Universität Leipzig. Zeitschrift für Germanistik. Т. 16, № 2. с. 340—366. doi:10.3726/92113_341. ISSN 0323-7982. Процитовано 15 серпня 2024.
4. Steinberg, Holger; Schmidt-Recla, Adrian; Schmideler, Sebastian (2007-07). Forensic Psychiatry in Nineteenth-Century Saxony: The Case of Woyzeck. Harvard Review of Psychiatry. Т. 15, № 4. с. 169—180. doi:10.1080/10673220701532466. ISSN 1067-3229. Процитовано 15 серпня 2024.
5. Dedner, Burghard, ред. (4 грудня 2020). 2016 − 2019. doi:10.1515/9783110695830. Процитовано 15 серпня 2024.
6. Mosimann, Peter (2016). Kunst im Recht. Kultur im Recht - Recht als Kultur. Nomos Verlagsgesellschaft mbH & Co. KG. с. 19—38.