Внутрішній ринок Європейського Союзу (іноді використовується термін єдиний ринок; раніше відомий як спільний ринок) є економічним простором Європейського Союзу без внутрішніх кордонів, на якому забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг і капіталів – «чотири свободи» ЄС – між 27-ма державами-членами ЄС. Відповідне визначення внутрішнього ринку ЄС закріплене у ч. 2 ст. 26 Договору про функціонування Європейського Союзу.
Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу
Виділяють такі історичні етапи європейської економічної інтеграції:
- У 1951 р. згідно із (Паризьким договором) створено спільний ринок сировини і продукції вугільної промисловості і металургії;
- Відповідно до Римського договору 1957 року утворено Європейське економічне співтовариство;
- З метою стабілізації спільного ринку у 1968 р. утворюється митний союз, з 1970 р. починається уніфікація спільної торговельної політики Європейського економічного співтовариства щодо третіх держав (включаючи встановлення спільного митного тарифу, укладення митних і торговельних угод, уніфікація інструментів експортної політики та охоронних засобів), утворюється Європейська валютна система;
- Для остаточного формування внутрішнього ринку Європейська комісія в 1985 р. приймає Білу книгу «Завершення формування внутрішнього ринку», в якій пропонується усунути фізичні, технічні та податкові кордони для вільного руху товарів, осіб, послуг і капіталів між країнами-членами ЄС, і цей підхід закріплюється у Єдиному європейському акті 1987 р.;
- У 1992 р. Договором про створення ЄС встановлюються засади економічного та валютного союзу країн-членів ЄС, утворюється Європейський економічний простір;
- Завершальним етапом становлення внутрішнього ринку ЄС вважається становлення Економічного і монетарного союзу Європейського Союзу та перехід на єдину валюту «Євро» у 2002 р.
Вільне пересування товарів
Договір про функціонування ЄС передбачає утворення митного союзу, який розповсюджується на весь товарообіг і передбачає заборону між державами-членами ЄС мита на імпорт і експорт і будь-яких еквівалентних їм зборів, а також ухвалення спільного митного тарифу щодо третіх країн.
Вільне пересування осіб
Свобода руху осіб означає, що громадянин Євросоюзу може безперешкодно переміщатися між країнами союзу з метою проживання (у тому числі і щодо виходу на пенсію), роботи та навчання. Забезпечення цих можливостей включає спрощення формальностей при переїзді і взаємне визнання професійних кваліфікацій.
Зокрема, у межах ЄС гарантується свобода пересування працівників, причому держави-члени ЄС в межах спільної програми заохочують обмін молодими робітниками.
Вільне пересування послуг
У ЄС забороняються обмеження свободи надання послуг громадянами однієї держави-члена ЄС на території чи громадянам іншої держави-члена ЄС.
Свобода руху послуг і свобода установи дозволяє особам, які займаються самостійною економічною діяльністю, вільно переміщатися між країнами союзу і займатися цією діяльністю на постійній чи на тимчасовій основі. Незважаючи на те, що послуги представляють 70% ВВП і робочих місць у більшості держав-членів, законодавство відносно цієї свободи не настільки розвинене, як в області інших встановлюваних свобод. Цю прогалину було заповнено прийняттям директиви про послуги на внутрішньому ринку з метою зняття обмежень між країнами з надання послуг.
Вільне пересування капіталів
У ЄС забороняються обмеження на пересування капіталів між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами, а також обмеження на платежі між державами-членами і між державами-членами і третіми країнами.
Свобода руху капіталу передбачає не тільки можливість безперешкодних платежів та переказів через кордони, але і покупку нерухомості, акцій компаній та інвестування між країнами. До прийняття рішення про формування економічного і валютного союзу розвиток положень про свободу капіталу йшло повільно. Після прийняття Маастрихтського договору Європейський суд почав прискорено формувати рішення відносно раніше знехтуваної свободи. Свобода пересування капіталу діє також і на відносини між країнами-учасниками ЄС та третіми країнами.
Див. також
Джерела
- Ю. П. Гаряча. Правові засади внутрішнього ринку Європейського союзу [ 30 грудня 2013 у Wayback Machine.] – "Стратегічні пріоритети", № 1(10), 2009 р.
- Право Європейського Союзу : підручник / за ред. В. І. Муравйова. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 704 с.
- О. Решота. Становлення внутрішнього ринку Європейського Союзу: передумови та особливості [ 31 грудня 2013 у Wayback Machine.] - Демократичне врядування. Науковий вісник Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012 р. - вип. 9.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет