Велика лаврська дзвіниця або просто Велика дзвіниця найвища дзвіниця Києво Печерської лаври одна з найвищих будівель Киє

Велика лаврська дзвіниця (або просто Велика дзвіниця) — найвища дзвіниця Києво-Печерської лаври, одна з найвищих будівель Києва.

Велика лаврська дзвіниця




50°26′05″ пн. ш. 30°33′23″ сх. д. / 50.43472° пн. ш. 30.55639° сх. д. / 50.43472; 30.55639Координати: 50°26′05″ пн. ш. 30°33′23″ сх. д. / 50.43472° пн. ш. 30.55639° сх. д. / 50.43472; 30.55639
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Країна	Україна
Розташування	Київ, вул. Лаврська, 15
Архітектурний стиль	архітектура неокласицизму
Архітектор	Йоган-Ґоттфрід Шедель
Висота	96,5 м
Будівництво	1731 рік — 1745 рік
Велика лаврська дзвіниця (Київ)

Велика лаврська дзвіниця у Вікісховищі

Архітектура

Дзвіниця являє собою восьмигранну чотирьохярусну башту з позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці — 28,8 м, товщина стін 1-го ярусу — 8 м. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 м. Висота — 96,52 м. Перший ярус Великої дзвіниці оброблено під руст, другий оздоблено 32-а доричними колонами, які стоять групами між вісьмома вікнами. Третій ярус оточений 16 іонічними колонами, по дві між вісьмома арками. Четвертий ярус (висота 22,42 м) оформлений групами легких римсько-коринфських напівколон. Для будівництва дзвіниці використали класичну схему ордерної архітектоніки, відому ще зі споруди римського Колізею. У будівлі спостерігають лише деякі елементи барокового стилю: спарені колони, розкріплені карнизи, обриси завершення глави. У будівництві дзвіниці застосована нова для того часу техніка. Сам Шедель сказав, що «ця дзвіниця єдина і в Європі, і в Російській імперії, іншої такої немає». Тут розташовані 13 дзвонів вагою близько 6 000 пудів. Серед них «Успенський», який відлив 1732 року російський майстер І. Моторін, автор кремлівського «Цар-дзвона», масою 1 000 пудів та найбільший розміром у 1 636 пудів. Зберегли 3 невеликі дзвони: «Безіменний», «Балик», «Вознесенський».

Дзвіниця має величезні розміри — 96,52 метра з хрестом, вона органічно вписується до ансамблю монастиря й усього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 кілометрів від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки.

Історія

Спочатку монастирська дзвіниця була дерев'яною. На ній уже в XVI сторіччі був установлений годинник. Найраніша згадка про дзвіницю належить німецькому купцеві й мандрівникові Мартінові Ґруневеґу, який відвідав Київ у жовтні 1584 року:

Ми підійшли до монастиря, розташованого у прекрасному великому селі на горі над Дніпром. Біля брами в мурах під каплицею ми спішилися і повели коней за вуздечку. Просто над брамою піднімається вгору довгий провулок, уздовж якого по обидва боки ченці мають свої келії. І в кожного свій окремий будиночок і сад, все майстерно споруджено з дерева. Коли пройдеш цей провулок, опинишся на великому майдані, на якому зліва стоїть велика кам'яна церква Пречистої, так русини називають нашу дорогу Діву. Дзвінична вежа з дерева, на ній годинник, що в цій країні є дивом.

Кам'яна дзвіниця споруджена у 1731–1744 роках за проектом архітектора Йогана Готфріда Шеделя. Згідно з укладеним лаврою контрактом, Шедель повинен був протягом трьох років збудувати цю дзвіницю. Але будівництво її закінчилося аж 1745 року. Воно поглинуло всі резерви, а також привело до припинення будівництва в лаврі на інших об'єктах.

На будівництво дзвіниці було витрачено близько 5 мільйонів цеглин різної форми й розмірів. Високохудожня кераміка виготовлялася на лаврських цегельних заводах за рецептом та наглядом Шеделя.

У 1903 році замість годинника XVIII ст. встановлено нові Куранти Великої дзвіниці, виготовлені московськими майстрами. Механізм годинника заводиться раз на тиждень ручним способом за допомогою лебідки. Куранти видзвонюють кожну чверть години і кількість годин.

Галерея

Фотографія кінця 19 ст.
Фотографія кінця 19 ст.
Дзвіниця і зруйнований Успенський собор
Вид з дзвіниці на Дальніх печерах

Див. також

Примітки

Звід пам’яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін.— К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999—2011. Київ: Кн. 1, ч. 3.: С—Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. — 2003. — Упорядники: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — . (стор. 1252-1256)
Зі Львова через Київ і Чернігів, 2013, с. 173–174.

Посилання

Юрій Нейман. . Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 20 квітня 2010. {{}}: Cite має пустий невідомий параметр: |дата_доступу= ()
Офіційний сайт Києво-Печерського заповідника [ 10 червня 2017 у Wayback Machine.]

Джерела

Мартин Груневег (о. Венцеслав): духовник Маринт Мнішек. Зі Львова через Київ і Чернігів до Москви і назад // Нотатки про торгову поїздку до Москви в 1584-1585 рр = Записки о торговой поездке в Москву в 1584–1585 гг.. — Памятники исторической мысли. — Москва, 2013. — С. 151—247.

[zvid-1] Звід пам’яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Голов. редкол.: В. Смолій та ін.— К.: Голов. ред. Зводу пам’яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999—2011. Київ: Кн. 1, ч. 3.: С—Я / Редкол. тому: Відп. ред. П. Тронько та ін. — 2003. — Упорядники: В. Горбик, М. Кіпоренко, Н. Коваленко, Л. Федорова. — . (стор. 1252-1256)

[FOOTNOTEЗі_Львова_через_Київ_і_Чернігів2013173–174-2] Зі Львова через Київ і Чернігів, 2013, с. 173–174.