Біотичний потенціал

Біоти́чний потенціа́л (термін введений Р. Чепменом (1928), , найважливіший умовний показник, що відображає здатність популяції до розмноження, виживання та розвитку при оптимальних екологічних умовах, тобто до збільшення чисельності при відсутності лімітуючих факторів. Ідентичний показнику потенційного росту популяції. Біотичний потенціал в і рівнянні Ферхульста-Пірла відповідає R. Біотичний потенціал визначається або середньою величиною , або швидкістю, з якою при гіпотетично безперешкодному розмноженні особини даного виду покриють всю земну кулю рівномірним шаром.

Кількість особин після деякого часу (t) безперешкодного розмноження дорівнюватиме N_t = 2^tΔ, де Δ — коефіцієнт, що характеризує темп розмноження виду. Час, необхідний для подвоєння чисельності популяції, дорівнює 0,6931: N_t (Одум, 1975). В експериментальних умовах N_t щурів виявилося рівним 0,104 на тиждень, причому подвоєння чисельності їхньої популяції відбувається за 6,76 тижнів. У звичайних умовах до величини біотичного потенціалу близька швидкість розмноження організмів з коротким життєвим циклом (бактерій при спалаху епідемії, водоростей при цвітінні води).

Різниця між біотичних потенціалом і реалізованою чисельністю особин популяції показує опір середовища. Хоча в природних умовах біотичний потенціал ніколи не реалізується (лімітують фактори навколишнього середовища), його визначення необхідне при розробці методів боротьби з економічно шкідливими видами, для збільшення чисельності корисних видів, а також охорони та раціонального використання тваринного світу, при екологічних експертизах технічних проектів, організації тваринницьких комплексів, рибних господарств тощо.

Чапман запровадив також «індекс живучості»:

Індекс живучості = (число народжених/число померлих)*100

Біотичний потенціал — це найвище значення індекса живучості, можливе для виду. Воно досягається, коли народжуваність є найбільшою, а смертність мінімальна.

Див. також

• Екологія
• Біота
• Біоценоз
• Популяція

Література

• Наумов Н. П. Экология животных. — М. — 1955.
• Макфедьен Э. Экология животных. Цели и методы. — М. — 1965.
• Вилли К. Биология. — М. — 1968.
• Кашкаров Д. Н. Основы экологии животных / 2 изд. — Л., 1945;
• Беклемишев В. Н. О классификации биоценологических (симфизиологических) связей // Бюлл. Моск. об-ва испытателей природы. — 1951. — Т. 56, вып. 5;
• Гиляров М. С. Вид, популяция и биоценоз // Зоол. журн. — 1954. — Т. 33, в. 4;
• Арнольди К. В., Л. В. О биоценозе. — Там же. — 1963. — Т. 42, в. 2;
• Наумов Н. П., Экология животных / 2 изд. — М., 1963;
• Основы лесной биогеоценологии / Под ред. В. Н. Сукачева и Н. В. Дылиса. — М., 1964;
• Макфедьен Э. Экология животных / Пер. с англ. — М., 1965;
• Одум Е. Экология. — М., 1968;
• Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. / Пер. с франц. — М., 1968;
• Корсак К. В., Плахотнік О. В. Основи сучасної екології: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 340 с: іл.
• Кучерявий В. П. Екологія. — Львів: Світ, 2001—500 с: іл.
• Мусієнко М. М., Серебряков В. В., Брайон О. В. Екологія: Тлумачний словник. — К.: Либідь, 2004. — 376 с.
• Tischler W. Synökologie der Landtiere. — Stuttg., 1955;
• Balogh J. Lebensgemeinschaften der Landtiere. — B., 1958;
• Kormondy Е. J. Readings in ecology. — L., 1965.

Посилання

• Біотичний потенціал //  : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 27.