У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем див Бєляєв Сергій Михайлович Беляєв рос Беляев Сергей Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Бєляєв.

Сергій Михайлович Беляєв (рос. Беляев, Сергей Михайлович; 9 (21) січня 1883, Москва — 11 листопада 1953, там же) — російський радянський письменник, відомий переважно творами у жанрі наукової фантастики.

Сергій Михайлович Беляєв
рос. Сергей Михайлович Беляев

Псевдонім	Е. Крамской, А. Рублев і М. Дубрович
Народився	21 січня 1883(1883-01-21) Москва, Російська імперія
Помер	11 листопада 1953(1953-11-11) (70 років) Москва, СРСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська імперія СРСР
Діяльність	письменник, лікар
Alma mater	^d
Заклад	Російське телеграфне агентство
Мова творів	російська
Роки активності	1905 — 1953
Жанр	наукова фантастика

Біографія

Народився в 1883 році в Москві, в сім'ї священика. Закінчив духовну семінарію, працював півчим, суфлером в театрі, репетитором. Закінчив медичний факультет ^[ru], більшу частину життя працював лікарем, поєднуючи це заняття з літературною діяльністю. Писав нариси, оповідання, після Жовтневої революції співпрацював з російським телеграфним агентством. Здобув популярність завдяки своїм науково-фантастичним творам, написаним в 1920-1940-х роках.

Молодший брат — Михайло Михайлович Беляєв (1885—1950) — зоолог, педагог-методист, працював в Бюн, професор зоології (1935), професор кафедри методики природознавства МГПИ ім. В. І. Леніна (1947), професор Загорського вчительського інституту (1949). Відомий підручником для старших класів «Основи еволюційного вчення: Підручник для 9-го класу середньої школи» (1933). У співавторстві з ним написана книга «Збірник завдань противоалкогольного змісту. Допомога при викладанні арифметики в нижчих школах усіх відомств». Упоряд. М. М. Бєляєв, учитель і С. М. Бєляєв, лікар. (1914). Книга вийшла в серії «Гурток діячів по боротьбі зі шкільним алкоголізмом», випуск 12.

Помер в Москві в 1953 році. Похований на Ваганьковському кладовищі.

Літературна діяльність

Друкувався з 1905 року. Перша книга — «Семінарські нариси» (1906).

Один з нечисленних радянських письменників-фантастів 1930-1940-х років. Автор кількох книг «жорсткої» наукової фантастики. Перша науково-фантастична публікація — роман «Радіомозг» (1926; 1928), який друкувався в «Робітничій газеті», а потім вийшов окремим виданням. У цьому романі радянські люди заважають задумом західних вчених-маніяків, які мріють отримати владу над світом за допомогою винайденого ними пристрої — штучного «мозку» — здатного диктувати людям чужу волю.

У романі «Винищувач 2Z» (спочатку вийшов в 1928 році під назвою «Винищувач 17Y», в 1939 році був кардинально перероблений) зловісному винахіднику Урландо, черговому претенденту на світове панування, знову протиставлені радянські вчені, які використовують аналогічне відкриття в мирних цілях. Обговорюючи роман, критика вказувала на літературну залежність Бєляєва від фантастичних романів Олексія Толстого.

В 1945 році в романі «Пригоди Семуеля Пінгля» розповідається про вченого, який навчився штучно перебудовувати віруси. У 1947 році вийшов останній роман письменника — «Володар блискавок», герої якого вирішують проблему вилучення із земної атмосфери атмосферної електрики і передачі його на великі відстані.

Роман «Пригоди Семуеля Пінгля» (на думку деяких критиків — найкращий твір письменника) був переведений на польську, чеську, словацьку, болгарську та хорватську мови.

Працював і в інших жанрах. У 1926 році видав книгу оповідань «Пожежа» і повість «Як Іван Іванович від більшовиків бігав». Відомі також його документальні «Нотатки радянського лікаря» (1926). У співавторстві з популярним радянським письменником Борисом Пильняком написав документальну книгу про бійні — «М'ясо» (1936), присвячений московським м'ясокомбінату імені Мікояна.

Примітки

Артамонов, В. Д. (1991). Ваганьково. Москва: Московский рабочий. с. 192. ISBN . OCLC 26291090.
web.archive.org. 29 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 24 грудня 2021.
(рос.) . Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 19 червня 2017.

Література

Прашкевич Г. Красный сфинкс. — Новосибирск: Свиньин и сыновья, 2007. — .

[1] Артамонов, В. Д. (1991). Ваганьково. Москва: Московский рабочий. с. 192. ISBN . OCLC 26291090.

[2] web.archive.org. 29 серпня 2013. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 24 грудня 2021.

[3] (рос.) . Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 19 червня 2017.