Будинок із Паном і німфами

Будинок із Паном і німфами — київський прибутковий будинок архітектора Олександра Вербицького на Лютеранській вулиці, 15. Одна з небагатьох пам'яток, на фасаді якої зберігся монументальний живопис.

Лютеранська, 15
50°26′42″ пн. ш. 30°31′32″ сх. д. / 50.44513888891666653° пн. ш. 30.52575000002777728° сх. д. / 50.44513888891666653; 30.52575000002777728Координати: 50°26′42″ пн. ш. 30°31′32″ сх. д. / 50.44513888891666653° пн. ш. 30.52575000002777728° сх. д. / 50.44513888891666653; 30.52575000002777728
Статус	пам'ятка архітектури та містобудування (охоронний номер 429-Кв)
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	архітектура модерну
Архітектор	Вербицький Олександр Матвійович
Будівництво	1908
Відомі мешканці	Олександр Вербицький, Юрій Міхновський
Адреса	Лютеранська вулиця, 15
Лютеранська, 15 (Київ)
Лютеранська, 15 у Вікісховищі

Наказом Міністерства культури і туризму України № 662/0/16-07 від 16 червня 2007 року будівля занесена до обліку пам'яток архітектури (охоронний номер 429-Кв).

Історія

Будинок у 1930-х роках

Будинок споруджено 1908 року за проєктом Олександра Вербицького (1875—1958). Сам архітектор і проживав тут. За його проєктами збудували також адміністративний будинок Південно-Західної залізниці на вулиці Пушкінській, 14 (1910—1912)), низку житлових будинків на вулицях Банковій, 12; Володимирській, 22; Рейтарській, 20 тощо.

У 1930-х роках у квартирі № 13 мешкав Юрій Міхновський (1866—1937), архієпископ Української автокефальної православної церкви, настоятель Софійського собору, організатор допомоги селянам, які потерпали від голодомору 1932—1933 років. 1937 року його заарештували органи НКВС. А 16 жовтня розстріляли.

Будинок був значно пошкоджений під час вересневої пожежі 1941 року, яку спричинив підрив середмістя радянськими диверсантами. 1946 року відбудовано із частковим переплануванням.

Архітектура

Фасад будинку

Будинок — триповерховий із цокольним напівповерхом, цегляний, у плані П-подібний, трисекційний.

Парадні приміщення виділено на фасаді еркерами і балконами, які формують асиметричну композицію. Фасад виконаний у стилі раціонального (конструктивного) модерну. Його особливістю є контраст фактур — кольорових керамічних плиток, гладенької площини стін і штучного каменю з колотою поверхнею у цоколі. Підвіконні площини акцентовано глазурованою плиткою синьо-зелених тонів. Фриз був оздоблений стрічкою геометризованого рослинного орнаменту.

Асиметрію фасаду підсилено завершенням лівого еркера щипцем. У його полі вміщено кольорове майолікове панно із зображенням Пана із свиріллю і німф.

В оформленні фасаду використано також художній метал у деталях огорожі. За задумом автора ріг праворуч по фасаду мав бути прикрашений вежкою зі шпилем, але проєкт не реалізовано. Втрачено частину карниза і балюстраду.

Майолікове панно

Уперше в європейській архітектурі використання майоліки в оздобленні фасадів здійснив австрійський архітектор Отто Вагнер (1846—1918) у ^[fr]» у Відні 1899 року.

Київські архітектори замовляли майоліку в Абрамцевській керамічній майстерні. Олександр Вербицький в оформленні фризу використав античний сюжет «Пан із свиріллю і дві німфи на тлі краєвиду». Панно виконали на основі картини «Весняний вечір» Арнольда Бекліна.

• Арнольд Беклін. «Весняний вечір», 1879 (оригінал)
• Майоліка «Пан і німфи» на фасаді (фрагменти)

Примітки

1. 15 Будинок житловий 1908 року, с. 525.
2. Житловий будинок 1908 року.
3. Архітектура Києва кінця ХІХ — початку ХХ століття, 2015, с. 144.

Джерела

• Бєломєсяцев Андрій. Архітектура Києва кінця ХІХ — початку ХХ століття // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. Збірник наукових праць з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології’. — 2015. — Вип. 8. — С. 7-244. з джерела 27 лютого 2020. Процитовано 3 жовтня 2019.
• Білокінь Сергій, Кальницький Михайло, Скібіцька Тетяна. Садиба початку ХХ ст. // Звід пам'яток історії та культури України: Київ. Кн. 1, ч. 1. А — Л / П. Тронько та ін. — К., 1999. — С. 525.
• Білокінь Сергій, Кальницький Михайло, Скібіцька Тетяна. Архів оригіналу за 10 травня 2021.