Борисови

Борисови, брати Андрій Іванович (* 1798 — † 12 жовтня 1854) і Петро Іванович (* 1800 — † 12 жовтня 1854) — декабристи.

Петро Іванович Борисов

Біографія

Походили з дрібних дворян Слобідсько-Української губернії. Народилися в Севастополі в сім'ї викладача кадетського корпусу Івана Андрійовича Борисова (1826 року він, відставний майор Чорноморського флоту мав 68 років і мешкав разом із дружиною, двома доньками та ще одним сином у Боромлі Охтирського повіту) та Параски Омелянівни Дмитрієвої.

Отримали домашню освіту. 1816 року вступили на службу до артилерійської бригади юнкерами. 1823 року Андрій вийшов у відставку, а Петро продовжував служити.

В 1818 році заснували в Решетилівці Полтавської губернії таємне «Товариство першої згоди», того ж року перейменоване ними на «Товариство друзів природи». В 1823 разом з учасником польського руху Люблінським Юліаном Казимировичем створили в Новограді-Волинському Товариство об'єднаних слов'ян, політичною програмою якого було скасування кріпацтва і створення республіканської федерації слов'янських держав («Катехизис» товариства уклав Петро Борисов). Головою товариства був обраний Петро Борисов. У вересні 1825 Товариство об'єднаних слов'ян влилося в Південне товариство декабристів. Брали участь в агітації військ за повстання. Після поразки повстання Борисових було заарештовано (Андрія — в Буймері, а Петра — у 8-й артилерійській бригаді).

22 липня 1826 засуджені на довічну каторгу, причому в особливу вину їм ставилася готовність знищити імператорську родину. 3 вересня того ж року термін відбування каторги був скорочений до 20 років із подальшим довічним поселенням у Сибіру. 4 серпня у кайданих відправлені до Сибіру, прибули до Іркутська 11 вересня. Місце відбування каторги неодноразово змінялося (Олександрівська гуральня, знов Іркутськ, , Читинський остріг, Петровський завод). Термін каторги ще раз було зменшено до п'ятнадцяти років (у 1832) та до тринадцяти (у 1835). За указом від 22 липня 1839 вийшли на поселення в село Подлопатки Верхньоудинської округи Іркутської губернії, а звідти — до Малої Разводно́ї.

Багато зробили для вивчення природи (особливо флори) Сибіру. Збирали гербарії в околицях місць свого ув'язнення, навіть ще перебуваючи в кайданах. Петро Борисов як художник-аквареліст залишив багато замальовок місцевих рослин, а також птахів і комах. Ці малюнки й досі вивчаються дослідниками.

Андрій Борисов захворів психічно і, коли Петро раптово помер, скінчив життя самогубством, розуміючи, що сам буде нездатен вижити.

Могили братів у селі були загублені, і при будівництві Іркутської ГЕС кладовище, де їх поховано, опинилося під водою.

Виноски

1. Див., наприклад: Естественно-научное наследие декабриста П. И. Борисова. Москва: Наука, 2002.

Література

• Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика Нечкиной М.В. - Москва: Наука, 1988, с. 28-29, 229, 395.
• Декабристи на Україні. Київ, 1930;
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Восстание декабристов. Материалы, т. 5, 8. М.—Л., 1925— 26;
• Горбачевский И. И. Записки и письма. М., 1925;
• Нечкина М. В Общество соединенных славян. М.—Л., 1927;
• Нечкина М. Движение декабристов, т. 1—2. М., 1955.
• Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Упор. Г. Д. Казьмирчук, Ю. В. Латиш; наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. Т. 6. К., 2009. 204 с. [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]
• Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Упор. Г. Д. Казьмирчук, Ю. В. Латиш; наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. Т. 7. К., 2013. 440 с. [ 28 вересня 2021 у Wayback Machine.]