Бойцов Олександр Федорович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бойцов.

Олекса́ндр Фе́дорович Бойцо́в (29 червня 1946, Новоград-Волинський — 27 листопада 2019, Хмельницький) — український театральний режисер, заслужений діяч мистецтв України, Лауреат VI Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв та п'єс «Коронація слова» як автор п'єси «Імперія обкрадених», художній керівник і головний режисер Хмельницького обласного українського музично-драматичного театру ім. Михайла Старицького.

Бойцов Олександр Федорович
Псевдо	Лесь Новоградський
Народився	29 червня 1946(1946-06-29) Новоград-Волинський, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Помер	27 листопада 2019(2019-11-27)^[1] (73 роки) Хмельницький, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	театральний режисер
Alma mater	Дніпропетровське театральне училище (1967) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1977)
Нагороди
Російський театр драми та музкомедії Кривбасу ім. Т. Г. Шевченка (Кривий Ріг, 1979—1983 рр.); Працював головним режисером у: Київський обласний музично-драматичний театр ім. П. Саксаганського (1983—1986 рр.); (1986—1989); Сумський обласний театр драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна (1989—1992); 1992—1998 рр. — вільний художник; Хмельницький обласний музично-драматичний театр ім. Г. Петровського (нині — ім. М. Старицького) (1998—2010 рр.). Помер 27 листопада 2019 року у Хмельницькому. Режисерські роботи «Підступність і кохання» Ф. Шіллєра (1976); «Синя ворона» Р. Погодіна (1977); «Наталка-Полтавка» І. Котляревського (1978); «Езоп» Г. Фігейредо (1978); «Зорі отчого краю» В. Фольварочного (1979); «Дикий ангел» О. Коломійця (двічі); «Недоросток» Д. Фонвізіна (1979); «Святий і грішний» М. Ворфоломєєва (1980); «Нічний сторож і праля» П. Путниньша (1971 і 1982, двічі); «Про Тетяну» («Доля Тетяни») З. Тоболкіна (1981 і 1982, двічі); «Піти і не повернутись» В. Бикова (1983); «Марина» М. Зарудного (за Т. Шевченком, 1984); «Дай серцю волю, заведе у неволю» М. Кропивницького (тричі); «Руські люди» К. Симонова (1984); «12 година», або «Репортаж з того світу» О. Коломійця (1985); «Це я — ваш секретар» І. Штока (1986); «Варшавський набат» В. Коростильова (1985); «Пристрасті святого Мікаеля» М. Самойлова (1986); «День народження кота Леопольда» А. Хайта (1986); «Весілля в Малинівці» Л. Юхвіда, Б. Алєксандрова (1987); «Циганський барон» Й. Штрауса (1987); «Діоген» Б. Рацера, В. Костянтинова, В. Лєбєдєва (1988); «Баядера» І. Кальмана (1992); «Жіночий бунт» по М. Шолохову (1989); «Мисливські анекдоти» В. Канівця (1990); «Лікар мимоволі» Ж. Б. Мольєра (1990); «Холопка» (опера) М. Стрєльнікова (1989); «Ісус Христос, Міріам і Юда» за Л. Українкою (1991); «Вона + вона», або «Мрія ідіотки» А. Дядченко (1993); «Моя парижанка» Р. Ламуре; «Антон Павлович сміється» за творами А. Чехова (1998); «Оголені у човні без весла» Леся Новоградського (1999); «Все в саду» Е. Олбі (2001); «Сватав Гриць удовицю» В. Канівця (2002); «Нічний сторож і праля» П. Путниньша (втретє, 2003); «Жіночий бунт» за М. Шолоховим (вдруге, 2003); «97» М. Куліша (2003); «Вовчиха» за О. Кобилянською (2007); «Моя парижанка» Р. Ламуре (2007); «Євангеліє від Івана» А. Крима (2008); «Мина Мазайло» М. Куліша (2008); «Трон і корона» Б. Грищука, О. Бойцова (2009); «Ханума» А. Цагарелі; «Цар Горох» В. Зіміна, муз. А. Дерієва; «Золоте курча» В. Орлова; «Марія Заньковецька» Лесь Новоградський за Ів. Рябоклячем та інші. Нагороди, відзнаки Лауреат республіканського огляду театральних вистав (1981 р. за виставу «Святий і грішний» М. Ворфоломєєва, (Російський театр драми та музкомедії Кривбасу ім. Т. Г. Шевченка); Лауреат республіканського огляду театральних вистав (1982 р. за виставу «Варшавський набат» В. Коростильова, (Львівський театр юного глядача ім. М. Горького); Лауреат республіканського огляду театральних вистав (1986 р. за виставу «Доля Тетяни» З. Таболкіна, (Київський обласний музично-драматичний театр ім. П. Саксаганського); Лауреат республіканського огляду театральних вистав (2005 р. за виставу «Вовчиха» О. Кобилянської, (Хмельницький обласний музично-драматичний театр ім. Г. Пестровського (нині — ім. М. Старицького)); «Людина року — 2006» у номінації «Митець» (Хмельницький регіональний рейтинг популярності). Примітки https://ye.ua/syspilstvo/46224_U_Hmelnickomu_proschayitsya_z_teatralnim_rezhiserom_Oleksandrom_Boycovim.html Бойцов, Олександр (2020). Життя. P.S. (укр.). Житомир: О. О. Євенюк. с. 308. ISBN . Джерела і література Третій том Енциклопедії сучасної України // м. Київ − 2004 р. — С. 203. Бойцов О. Хмельницький ніколи не був театральним містом [електронний ресурс] / О. Бойцов // Всім.юа : [Сайт]. - Електрон. дані. - 2006.- 19 жовт. - режим доступу: https://vsim.ua/Podii/oleksandr-boytsov-hmelnitskiy-nikoli-ne-buv-teatralnim-mistom-49347.html. - Назва з екрану. - Дата перегляду: 04.03.2024 Бойцов О. Театр - життя, і люди в нім - актори : у цьому році обл. муз.-драм. театр ім. Петровського святкує 75- літній ювілей / Бойцов О., Небелюк Н., Щегельська О. // Є Поділля. - 2006. - 23 берез.