Багатоголосся

Багатоголо́сся — гармонічний склад музики, оснований на поєднанні кількох голосів.

Перші достовірні згадки про багатоголосся в професійній музиці належать до X–XI століття. Ці ранні зразки є зразками органума. Надалі багатоголосне викладення в професійній музиці та низці народних музичних культур стає панівним.

Розрізняють декілька типів багатоголосся:

• Гетерофонія — виконання мелодії кількома голосами в унісон з епізодичними відступами від нього в окремих голосах. Цей тип, від якого ведуть походження всі інші, характерний для різних народних культур, в тому числі українського музичного фольклору.
• Гомофонія — в якій головний, найбільш розвинутий мелодично голос поєднується з нейтральними, підпорядкованими голосами (супроводом).
• Поліфонія — поєднання в одночасному звучанні розвинутих, відносно самостійних мелодій (голосів), або проведень однієї мелодії в різних голосах в різний час.

Зустрічаються також різні види складного багатоголосся, що поєднують різні типи багатоголосся в одночасності.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : ( )[рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)

Література

• Українське народне багатоголосся / Л. І. Ященко ; відп. ред. М. М. Гордійчук ; АН УРСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії. — К. : Вид-во АН УРСР, 1962. — 236 с.
• Українське народне багатоголосся: зб. пісень / Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії АН УРСР ; упоряд. З. Василенко [та ін.] ; заг. ред. М. Гордійчук. — К. : Мистецтво, 1963. — 537 с.: ноти.