Ассирійська новоарамейська мова

Новоарамейські мови — хронологічна група арамейських мов, що використовуються (або використовувалися до недавнього часу) як розмовні в сучасну епоху.

Поділ новоарамейських мов

Новоарамейські мови, як і середньоарамейські мови, прийнято ділити за лінгвістичними ознаками на західну і східну групи.

Західна група представлена всього однією мовою.

• Західна новоарамейська мова — поширена серед християн і мусульман у трьох селах в Сирії, на північ від Дамаску, в кожній з яких існує свій говір: Маалюля, Баха і Джуббадін. Збереглося близько 1-2 тисяч носіїв.

Східна група представлена великою кількістю новоарамейських мов, поширених до початку XX століття в межах Османської імперії та Ірану, в основному серед носіїв курдських мов: на південному сході сучасної Туреччини, на півночі Іраку, в північно-західній частині Ірану і північному сході Сирії.

Окремі острівці переселенців були представлені за межами Курдистану, зокрема в східній Вірменії, Азербайджані, Грузії, і південному Іраку.

Носії східних новоарамейських мов в конфесійному відношенні відрізняються від більшості навколишнього населення тим, що належать до релігійних меншин Близького Сходу: християни, юдеї та Манда. Протягом XX ст. велика частина носіїв східних новоарамейських мов була або знищена, або змушена емігрувати, перш за все, до Європи (Швеція, Німеччина), США і Росії (вкл. Закавказзя). Кількість носіїв новоарамейських мов до кінця XX століття становила, за деякими оцінками, близько 400 тис. чоловік.

Загальна кількість східних новоарамейських мов невідома. Вони діляться на три підгрупи:

• мова і близький до нього діалект  — на південному сході Туреччини (гірський район у провінції Мардін), на яких говорять близько 70 тис. людей (більша частина носіїв живе за межами Тур-Абдіні, як у країнах Близького Сходу, так і в країнах Європи і Америки);
•  — розмовна мова мандеїв; залишилося кілька десятків носіїв у місті Ахваз (Іранський ), раніше також на півдні Іраку;
•  — включають близько десятка мов, між носіями яких часто відсутнє взаєморозуміння; число цих мов упродовж XX ст. скоротилося через геноцид та масові міграції їх носіїв за межі регіону. Однією з цих мов — урмійською новоарамейською — у XIX ст. була створена так звана (сучасна) ассирійська або «новосірійська» літературна мова, з використанням лексики класичної сирійської мови. Вона стала літературною мовою для носіїв багатьох східноарамейських мов. Користується сирійською графікою.

Новоарамейські мови (лахлухів) прийнято називати .

Писемність

У 1920-1930-ті роки для ассирійців СРСР був створений алфавіт спочатку на кириличній, а потім на латинській графічній основі.

Кириличний алфавіт (1920-і):

a б в г d е ә ж з и j к q l м н о п р с s т t у x h ч ш ы dж

латинізований алфавіт (1930-і):

a в c ç d e ә f g h i j k l m n o p q r s ş t ţ u v x z ƶ ь

Примітки

1. Писемність і революція. М.-Л., 1933
2. Alaverdov QA Qilleta Ş.G. Әllәввit. Mosqva, 1933

Бібліографія

• Церетелі. К. Г.Сучасна ассирійська мова. «Наука», Головна редакція східної літератури. Москва, 1964.

Посилання

• North Eastern Neo-Aramaic Database Project^{[недоступне посилання з липня 2019]} при Кембріджському університеті