Карине В ячеславівна Арутюнова народилась 26 вересня 1963 Київ українська та ізраїльська російськомовна письменниця худо

Карине В'ячеславівна Арутюнова (народилась 26 вересня 1963, Київ) — українська та ізраїльська російськомовна письменниця, художниця.

Арутюнова Каріне

Народилася	26 вересня 1963(1963-09-26) (60 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР Україна Ізраїль
Діяльність	письменник
Знання мов	російська
Нагороди	Фіналістка ізраїльського літературного конкурсу «Мала проза» (2009) Лауреат літературного конкурсу пам'яті поета Урі Цві Грінберга в номінації «Поезія» (2009) Шорт-лист Премії в номінації «Проза» (2010, збірка оповідань «Ангел Гофман та інші») Лонг-лист премії «Велика книга» (2011, книга «Попіл червоної корови») Шорт-лист премії «Рукопис року» (2011, рукопис «Ті, що пливуть по хвилях») Лауреат премії ім. Володимира Короленка (2017)
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Каріне Арутюнова народилася 26 вересня 1963 року в Києві в вірмено-єврейській родині. У 1994 році емігрувала до Ізраїлю. З 2008 року живе в Тель-Авіві та Києві.

В 2009 році київським видавництвом «Наіри» була випущена перша книга Каріне Арутюнової (під псевдонімом Мерче) «Ангел Гофман и другие», наклад 200 екз.

У 2011 році в «сліпій дегустації» Російського книжкового союзу, в якій дев'ять експертів з петербурзьких видавництв «наосліп» оцінювали якість художньої мови текстів восьми письменників, Каріне Арутюнова з розповіддю «Фора» посіла третє місце, поступившись Сергію Довлатову (оповідання «Куртка Фернана Леже») і Алісі Ханцис (фрагмент роману «І в'януть троянди в спеку січневу») і обігнавши Захара Прілєпіна (фрагмент оповідання «Жилка»), (фрагмент роману «Осередок 402»), Бориса Акуніна (фрагмент роману «Фантастика», Тетяну Устинову (уривок з роману «Завжди говори "завжди"»), (фрагмент роману «Блокада»). Арутюнова також «перевершила» Льва Толстого, написавши 16-рядкове речення і поставивши в ньому 36 тире і 68 ком.

Віктор Топоров писав у 2012 році про Каріне Арутюнову:

Арутюновій властива та рідкісна і тому подвійно цінна якість, властива, насамперед, справжнім художникам, яку Мандельштам назвав «хижим окоміром» <...>. Йдеться, зрозуміло, не про «перспективу», якій навчають у гуртках малювання, і не про «пропорції», а про свідоме - і свідомо хиже - нехтування і тим, і іншим. Причому палітра Арутюнової - кольорова, але переважає тут не якась там безневинна берлінська лазур, а груба охра. Обидві книги носять демонстративні назви: «Попіл червоної корови» - перша і «Скажи червоний» - друга <...>. Напіввірменка, напівєврейка, Арутюнова поїхала з різнобарвного, але незмінно барвистого, рідного Києва в кричущо-червоний Тель-Авів, повернулася до Києва - і ось випустила книгу в гранітно-сірому Петербурзі - на диво всієї Європи, як неодмінно пожартував би Пушкін. На диво і на заздрість. Розповіді Арутюнової, які географічно і метафізично повторюють контур її поневірянь, можуть на перший погляд здатися психологічними етюдами (частково - в ізраїльській частині - і лінгвістичними етюдами: тут засобами російської мови майстерно відтворюється іврит, їдиш і ладіно), проте це не так. Перед нами, повторюю, насамперед, вірші в прозі.

Літературні премії

Фіналістка ізраїльського літературного конкурсу «Мала проза» (2009)
Лауреат літературного конкурсу пам'яті поета Урі Цві Грінберга в номінації «Поезія» (2009)
Шорт-лист Премії в номінації «Проза» (2010, збірка оповідань «Ангел Гофман та інші»)
Лонг-лист премії «Велика книга» (2011, книга «Попіл червоної корови»)
Шорт-лист премії «Рукопис року» (2011, рукопис «Ті, що пливуть по хвилях»)
Лауреат премії НСПУ ім. Володимира Короленка (2017, книга "Цвет граната, вкус лимона")

Текст заголовка

Авторка любить читати книги. Найбільший вплив в юності на неї справила «Молода гвардія» Олександра Фадєєва. Улюблені автори: Альбер Камю, Генріх Белль. Про це вона розповіла в одному з інтерв'ю:

Тому що це задоволення. Перш за все чуттєве, але інтелектуальне теж може бути чуттєвим. Скільки себе пам'ятаю, завжди вважала за краще насолоду боргу. У школу, а до того в дитячий сад, старанно носила книги з домашньої бібліотеки - завжди було важливим взяти з собою улюблену книжку в казенне місце, щоб зробити його терпимим. Книги - відмінна приправа для прісного і досить монотонного перебігу життя. Приправа, розрада, забуття. Без них все було б інакше. Я не уявляю, як це - без книг.

Бібліографія

Мерче (Каринэ Арутюнова). Ангел Гофман и другие. К. : Наіри, 2009. – 272 с.
Арутюнова Каринэ. Идущая налегке. — К. 2010. 80 с.
Арутюнова Каринэ. Пепел красной коровы. — М.: КоЛибри, 2011. — 272 с.
Арутюнова Каринэ. Скажи красный. — СПб.. — Астрель-СПб., 2012. — 409 с.
Арутюнова Каринэ. Счастливые люди. — Ридеро, 2015.
Арутюнова Каринэ. Дочери Евы. — Ридеро, 2015.
Арутюнова Каринэ. Цвет граната, вкус лимона. — К. Каяла, 2017. — 248 с.
Арутюнова Каринэ. Падает снег, летит птица. — К. Каяла, 2017. — 216 с.
Арутюнова Каринэ. Нарекаци от Лилит. — К. Каяла, 2019. — 208 с.
Арутюнова Каринэ. Мой друг Бенджамен. — К. НАИРИ, 2020. — 84 с.
Арутюнова Каринэ. Свет Боннара: Эскизы на полях, ООО "ТВОРИ", 2021, 272 с.
Арутюнова Каринэ. Патараг. — Київ, Друкарський двір Олега Федорова, 2022. — 416 с.
Арутюнова Каринэ. как внутренняя стена дома. — Київ, Друкарський двір Олега Федорова, 2023. — 108 с. —

Примітки

. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.
. Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.

Посилання

О литературе с Виктором Топоровым: Хищный глазомер [ 19 березня 2018 у Wayback Machine.]
Журнальный зал [ 19 березня 2018 у Wayback Machine.]
Каринэ Арутюнова: «Я люблю скучные книги» [ 19 березня 2018 у Wayback Machine.]

[calendar.fontanka.ru-1] . Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.

[Каринэ_Арутюнова-2] . Архів оригіналу за 19 березня 2018. Процитовано 18 березня 2018.