Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту Антонівські яблука

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

«Антонівські яблука» — оповідання російського письменника Івана Буніна, вперше опубліковане у 1900 році у петербурзькому журналі «Життя» (1900, № 10) з підзаголовком «Картини з книги „Епітафії“». У творі, побудованому як ліричний монолог-спогад, наявні мотиви прощання зі зникаючими дворянськими гніздами.

Антонівські яблука
Антоновские яблоки

Форма	оповідання
Автор	Іван Бунін
Мова	російська
Написано	1900
Опубліковано	1900
Країна	Російська імперія
Переклад	Леонід Смілянський

Історія створення

Іван Бунін у 1891 році гостював у садибі брата Євгена. У заміській садибі він вловив запах антонівських яблук. Аромат нагадав Іванові Олексійовичу про життя поміщиків. Тоді виник задум. Оповідання було написане тільки через 9 років у 1900 році, коли письменнику виповнилося тридцять років.

Вперше оповідання було надруковане у рік написання в журналі «Життя», який виходив у Петербурзі. Критика сприйняла твір позитивно. Але Бунін продовжував вдосконалювати оповідання протягом двадцяти років, тому є кілька варіантів «Антоновських яблук».

Назва оповідання

Антонівські яблука для оповідача — символ дитинства, ностальгія по минулому. Образ антонівських яблук вагомий для розкриття обох тем: і для зображення осені і для спогадів про життя поміщиків. У символічному значенні ховається і сенс назви оповідання.

Композиція

Оповідання написане у формі спогадів ліричного героя. Це розповідь-епітафія, де мало представлена подієва канва. Головну роль відіграють спогади, пейзажі, портрети, інтер'єри, філософські роздуми, навіяні осінніми пейзажами. Вони тісно переплітаються, взаємодоповнюють. Головним інструментом їх створення є художні засоби, серед яких є і авторські, і фольклорні. Формально текст ділиться на чотири частини, які пов'язані темою і образом оповідача. Кожна частина присвячена тим чи іншим спогадами оповідача.

Тематика оповідання

У оповіданні розповідається про осінь в селі та про вільне життя поміщиків, наповнене романтикою сільських просторів. Основна думка оповідання: у старовині є особлива принада, треба зберегти її хоча б у пам'яті. Кожній людині дорогі спогади дитинства і юності.

Зміст

У першій частині автор описує ранню осінь, додаючи до опису народні прикмети. Це допомагає відтворити сільську атмосферу. Образ антонівських яблук доповнює картину осінньої ночі. Автор вводить у твір колоритні селянські образи. Він пригадує, як збирали селяни яблука в садах міщан-садівників, та описує міщанський курінь і ярмарки біля нього.

Друга частина має пейзажні описи і народні прикмети. Спогади повертають героя в дитинство, коли ще жива була його тітка-поміщиця. Тоді він приїжджав у гості до Ганни Герасимівни. Її садиба була оточена садом, в якому росли яблуні. Детально описуючи інтер'єр тітчиного будинку, оповідач особливу увагу звертає на запахи, головний з яких — аромат яблук. Розповідь про дідів-довгожителів натякає, наскільки слабкіше нинішнє покоління.

Третя частина твору — розповідь про полювання. Оповідач детально описує все: збори, сам процес і вечірнє застілля. У цій частині з'являється ще один герой — поміщик Арсеній Семенович, який приємно дивує зовнішністю і веселою вдачею.

В четвертій частині автор розповідає про смерть поміщиці Ганни Герасимівна, поміщика Арсенія Семеновича і людей похилого віку. З ними, здається, відійшов і дух старовини. Залишилася тільки ностальгія і дрібнопомісний побут, яким втішається оповідач.

Художні особливості

«Антонівські яблука» не мають традиційного сюжету: оповідання представляє собою монолог-спогад, побудоване за допомогою «техніки асоціацій». Мова розповіді подібна акварельним чи олійним мазкам: в оповіданні багато мальовничих деталей, які створюють просту і зворушливу картину. Іван Олексійович Бунін був з дитинства наділений підвищеною чутливістю до звуків, фарб. Він наповнив оповідання ароматом меду, запахом осінньої свіжості, опалого листя, грибної вогкості, старовинних книг у шкіряних обкладинках.

Письменник використав низку художніх засобів:

Епітети: Ранній, свіжий, тихий ранок; золотий сад; тонкий аромат; на коралових горобинах; чудовий куліш; багряне полум'я; гігантські тіні; діамантове сузір'я; лілуватим туманом тощо
Метафори: Прискорено вибивають гучний такт колеса; полум'я… засліпить на мить і погасить зірки; дивись в його темно-синю глибину, переповнену сузір'ями, доки не попливе земля під ногами; на токах височить ціле золоте місто; тисячі виробів дощем пересипалися з даху на дах; патли попелястих хмар; прощальне свято осені; жадібно ковтаєш крижану вогкість лісової долини і т. д.
Порівняння: Повітря таке чисте, ніби його зовсім немає; чорні, ніби вирізані з чорного дерева силуети; дорога заолійнилася і блищить, як рейки; будинок, наче старе обличчя дивиться з-під величезної шапки западинами очей.
Оксюморон: «Безнадійна заповзятість» з особливою психологічною точністю передає гранично сильне відчуття краси і одночасно трагізм земного буття.

В оповіданні створено витончений образ яблук — своєрідний символ продовження роду, який має емоційний підтекст: запах антонівки несе в собі любов до життя.

Відгуки про оповідання

«Антонівські яблука» викликали неоднозначну реакцію в літературній спільноті Росії. Максим Горький, прочитавши оповідання, порівняв Буніна з «молодим богом», який «заспівав гарно, соковито, задушевно». Водночас він висловив категоричну незгоду із загальною ідеєю, закладеною у творі. З деяким подивом зустріла розповідь петербурзька газета «Росія» (1900, № 556) — в замітці публіциста Ігнатія Потапенко зазначалося, що в «Антоновських яблуках» «все ніяк не можеш дочитатися до головного», тому що Бунін «описує все, що попадеться під руку».

У 1906 році в петербурзькому журналі «Жупел» (№ 3) з'явилася пародія Олександра Купріна «І. А. Бунін. Пироги з груздями», в якій були іронічно обіграні основні мотиви «Антоновських яблук».

Олександр Твардовський зазначав: «Коли він (Бунін) вводить нас у ранній весняний легкоморозний ранок, на подвір'я запустілої степової садиби, де хрумтить льодок, натягнутий над вчорашніми калюжками, або у відкрите поле, де з краю в край зріє молоде жито у срібно-матових відтінках, або в сумний поріділий і почорнілий осінній сад, повний запахів мокрого листя і лежалих яблук …, — все це відкриває для нас природність і гостроту власних пережитих миттєвостей, щемливі солодощі особистих спогадів».

Посилання

https://www.youtube.com/watch?v=2AyIu-aVUq4 [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.]
https://www.youtube.com/watch?v=8sOwb7B76yA [Архівовано 9 листопада 2019 у Wayback Machine.]

Література

Бунін І. Зібрання творів, том 4. — М: Художня література, 1966

Джерела

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=2391 [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Ткач, І. О. Осінні нариси / І. О. Ткач // Зарубіжна література в школах України. — 2013. — № 11. — С. 10–13.
Гутов, Д. «Антоновские яблоки» Ивана Бунина. 11 класс / Д. Гутов // Литература в школе с приложением «Уроки литературы». — 2010. — № 10. — С. 25-26.
Шеховцева, А. "Правда в памяти…"Фрагменты урока по изучению рассказа И. Бунина «Антоновские яблоки» / А. Шеховцева // Зарубіжна література. Шкільний світ. — 2008. — № 31-32. — С. 26-27.