Античне віршування

Античне віршування (лат. antiquus — давній) — різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи: короткий склад дорівнював одній морі (˘), довгий — двом (—); обидві формували стопу.

Основні стопи античного віршування

Основні стопи античного віршування такі:

двоскладові (на три мори):

• ямб ( ˘  — ),
• хорей, або трохей (— ˘  ),
• трибрахій ( ˘  ˘  ˘  );

трискладові (на чотири мори):

• дактиль (—  ˘  ˘ ),
• анапест ( ˘  ˘  — ),
• спондей ( ------);

п’ятискладові:

• бакхій та антибакхій (  ˘  ----- та ------- ˘  ),
• кретик (—  ˘  — ),
• амфімакр ( ------ ˘  )
• та чотири пеони ( —  ˘  ˘  ˘  ,  ˘  —  ˘  ˘  , ˘  ˘  — — );

шестискладові;

• молос ( --------- ),
• хоріямб (—  ˘  ˘  — ),
• антиспаст (  ˘  ------ ˘  ),
• два іоники ( ˘  ˘  ------ ,------ ˘  ), висхідний та низхідний;

семиморні;

• чотири епітрити(  ˘  ---------,—  ˘  ------ ,------ ˘  — ,----------  ˘  ).

Короткі триморні, подеколи чотириморні стопи об’єднувалися в пари — диподії, де одна з них має посилений ритмічний наголос, адже в кожній стопі розрізняються сильна частина, названа арсисом (власне довгий склад), та слабка, або тесис (короткий склад),

які в перекладах нині передаються у вигляді наголошених та ненаголошених складів.

Античний вірш складався з однакових стоп, отримуючи відповідну назву, як-от дактилічний гекзаметр, ямбічний триметр (чотири диподії), трохеїчний тетраметр (чотири диподії). Рівноскладові стопи при цьому можуть взаємозамінюватися, як, наприклад, у ямбічному триметрі ямб ( ˘  — ) на спондей (------), збагачуючи таким чином ритмометричні особливості навіть у межах стопи. Особливої винахідливості античні поети досягли у ліриці, вживаючи складні віршові конструкції з перемінним тактом-стопою, тобто логаеди; періодичність виявляється тут не в межах віршового рядка, а строфи, власне неримованих чотиривіршів (спарених двовіршів)з чітко визначеною періодичністю. Найпопулярнішими були алкеєва строфа, сапфічна строфа та ін.

Пізніше у новоєвропейській поезії втратилося відчуття довгих та коротких складів, котрі визначали специфіку Античного віршування, але термінологія, набувши нового змістового наповнення, збереглася, підпорядкована вже новим версифікаційним принципам

Примітки

1. Громьяк, Роман Т. (2006). Літературознавчий словник-довідник. Akademíâ. ISBN . OCLC 897471816.

Посилання

• Ізометризм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 408.
• Тетраметр // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 480.
• Ямбічна строфа // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 551. — .