Абдуль Тейфук Амітович

Тейфук Амітович Абдуль (крим. Teyfuq Amit oğlu Abdul, Тейфукъ Амит огълу Абдуль; 24 грудня 1915, Партеніт — 18 березня 1945, Нейбрюкен) — радянський офіцер, майор, учасник німецько-радянської війни, командир стрілецького батальйону, Герой Радянського Союзу.

Тейфук Амітович Абдуль
крим. Teyfuq Amit oğlu Abdul, Тейфукъ Амит огълу Абдуль
Народження	11 (24) грудня 1915 Партеніт
Смерть	18 березня 1945(1945-03-18) (29 років) Ґродкув, Ґміна Ґродкув, Бжезький повіт, Опольське воєводство, Республіка Польща
Поховання	Пагорб Слави
Країна	СРСР
Вид збройних сил	Сухопутні війська
Рід військ	стрілецькі війська
Освіта	КДПІ (1939)
Роки служби	1939—1945
Партія	ВКП(б)
Звання	Майор
Командування	командир стрілецького батальйону
Війни / битви	Німецько-радянська війна • Смоленська битва • Битва за Москву • Сталінградська битва • Курська битва • Форсування Дніпра • Львівсько-Сандомирська операція • Вісло-Одерська операція • Нижньо-Сілезька операція
Нагороди
Абдуль Тейфук Амітович у Вікісховищі

Біографія

Народився 11 (24) грудня 1915(19151224) року в селі Партеніті Ялтинського повіту Таврійської губернії в родині селянина. Кримський татарин.

1932 року закінчив восьмирічну школу в Партеніті, 1935 року — Ялтинський педагогічний технікум, 1939 року — Кримський педагогічний інститут імені М. В. Фрунзе. З 1935 року поєднував навчання з викладацькою роботою: працював вчителем в середній школі селища Ускют (нині Привітне), з 1937 року — завідувачем початковою школою в селі Куру-Узень (нині Сонячногірське), з січня 1938 року — шкільним інспектором в Алуштинському районному відділі народної освіти.

У Червону армію призваний Алуштинським районним військкоматом Кримської АРСР 27 листопада 1939 року. У червні 1941 року закінчив .

Брав участь у німецько-радянській війнї з червня 1941 року. В званні молодшого лейтенанта воював у складі Західного фронту. Брав участь у Смоленській оборонній і в Московській битвах, командував взводом і ротою. Протягом 1941 року був двічі важко поранений — 27 липня і 10 жовтня. З грудня 1941 року — гвардії капітан, командир стрілецького батальйону. У квітні 1942 року направлений на навчання. Член ВКП(б) з 1942 року.

У 1942 році закінчив Вищі стрілецько-тактичні Червонопрапорного курси удосконалення офіцерського складу складу піхоти «Постріл». З липня 1942 року воював у складі 412-го стрілецького полку 1-ї стрілецької дивізії (з 31 грудня 1942 року — 175-й гвардійський стрілецький полк 58-ї гвардійської стрілецької дивізії) в складі Південно-Західного, з жовтня 1942 року — Донського, з листопада 1942 року — Південно-Західного, з серпня 1943 року — Степового, з жовтня 1943 року — 2-го Українського, з січня 1944 року — 3-го Українського, з липня 1944 року — 1-го Українського фронтів. Брав участь у Сталінградській та Курській битвах. У бою 10 грудня 1942 року був втретє поранений, в бою 24 серпня 1943 року — вчетверте.

У бою 26 вересня 1943 року зі своїм підрозділом форсував Дніпро і захопив зайнятий ворогом Пушкарівський острів на Дніпрі, знищивши перебуваючого на ньому противника. Продовжуючи форсування, батальйон першим в полку висадився на протилежному березі Дніпра та в бою зайняв один з перших плацдармів в смузі Степового фронту в районі села Пушкарівки під містом Верхньодніпровськом на Кременчуцькому напрямку. Під прикриттям димової завіси особисто повів батальйон в атаку на укріплений рубіж ворога, вибив його звідти і з боєм увірвався в село. Бійці кілька днів утримували захоплений плацдарм, забезпечивши переправу на нього головних сил полку. У боях батальйоном ворогу було завдано великих втрат у живій силі і техніці: знищено до 750 солдатів, 2 гармати, 12 мінометів, 42 кулемета, знищено і захоплено до 300 одиниць стрілецької зброї.

У жовтні 1943 року, під час боїв на Дніпрі, був вп'яте тяжко поранений. Перебуваючи на лікуванні в госпіталі, познайомився з гвардії лейтенантом медичної служби Марією Кочиною, з якою невдовзі одружився, і у них народився син. Після повернення на фронт, брав участь у Львівсько-Сандомирській операції і в боях на Сандомирському плацдармі, у Вісло-Одерській і Нижньо-Сілезькій наступальних операціях. У 1944 році призначений заступником командира по стройовій частині 178-го гвардійського стрілецького полку в тій же 58-й гвардійській стрілецькій дивізії.

Надгробок

пам'ятник

Загинув 18 березня 1945 року в одному з боїв Верхньо-Сілезькій наступальній операції біля населеного пункту Нейбрюкен на території Німеччини. Похований в місті Львові на Пагорбі Слави.

Нагороди

За успішне форсування річки Дніпра, міцне закріплення плацдарму на західному березі річки і проявлені при цьому відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 поку гвардії капітану Абдул Тейфук Амітовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2672).

Також нагороджений орденами Червоного Прапора (24 березня 1945; посмертно), Вітчизняної війни 1-го (6 серпня 1943) та 2-го (4 листопада 1943) ступенів.

Вшанування пам'яті

9 травня 2014 року у Партеніті йому було встановлено пам'ятник. У Сімферополі та Бахчисараї є вулиця Абдуль Тейфука.

Примітки

1. База даних «Подвиг народу»(рос.)
2. . Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.

Посилання

• Абдуль Тейфук Амітович. // Сайт «Герои страны» (рос.).