Найдавніші свідоцтва використання каменю на території сучасної Німеччини для виготовлення знарядь датуються епохою нижнь

Найдавніші свідоцтва використання каменю на території сучасної Німеччини для виготовлення знарядь датуються епохою нижнього палеоліту (бл. 700-500 тис. років тому – знахідки біля м. Гейдельберґ). В епоху палеоліту широко використовується кремінь, кварцит, сланець, для ритуальних цілей – охра. З 5 тис. до н.е. (в неоліті) розпочинається видобуток глин та пісків для виготовлення посуду. В 4-2 тис. до н.е. із кристалічних порід (базальту, діориту та інш.) виготовляли кам'яні сокири. Мідь використовують з 3 тис. до н.е. (широке використання її починається на межі 3-2 тис. до н.е. – унетицька археологічна культура). Тоді ж починають видобувати малахіт, азурит, куприт на мідних родовищах в районах Гарцу (Штольберґ, Лаутерберґ, Віда, Гофгайс, Трезебурґ та інші), в Тюрінгії (Ротенбурґ та інші), Гессені (родов. рудної зони Верра-Шпессарт) та інш. Мідно-олов'яні руди починають видобувати бл. 1,5 тис. років до н.е. в Фогтланді (Ельсніц, Плауен та інші), з яких виплавляли бронзу. Мідні розробки на острові Гельголанд велися, імовірно, в 2 тис. до н.е. (найактивніший видобуток припадає на середньовіччя). Біля копалень виявлені шлакові відвали і круглі мідні зливки. В середні віки гірничий промисел вівся переважно в Саксонії і Тюрінгії (в цей час назва народу “сакси” асоціювалася з термінами “гірник” та “металург”).

Перші залізні знаряддя з'являються у гальштадський період (8-6 ст. до н.е.), масове ж розповсюдження заліза відоме тільки з латенського періоду (5 ст. до н.е.) і пов'язується з широким розселенням кельтських племен. Точні місця розробки заліза невідомі, але за оцінками то були численні зони залягання болотних залізних руд.

У ранньому середньовіччі видобували залізні, мідні, олов'яні та срібно-свинцеві руди, кам'яну сіль. Збереглися документи 7-го ст. н.е. про т.зв. “гірничі регалії”, які надавалися властями на видобуток к.к. У 11-15 ст. продовжують видобувати зал. руди відкритим способом. Велике значення має видобуток срібла (Раммесберґ в Гарці), міді (Мансфельд), олова (Рудні гори), цинку (долина Мааса). У 1262 р в Люнебурзі діяло 54 солеварень. З 13 ст. видобувають лазурит, який використовують як фарбник. У 1386 р у Верх. Пфальці існувало 97 підприємств, що виробляли 5 тис. т заліза на рік. В цей час в гірничому промислі переважають великі пайщики (монастирі, дворяни, купці), збільшується видобуток руд кольорових металів – срібла (Раммесберґ, Фрайберґ, Шнеберґ, Аннаберґ), міді (Раммельсберґ – в кінці 15 ст до 20 т/рік), олова, цинку, а також свинцю і золота (Сілезія). В Люнебурзі та Галлє виробляли понад 9 тис.т солі на рік. З початку 16 ст. Німеччина займала провідне положення в гірничій справі. В цій галузі було задіяно бл. 100 тис. чол. Німецькі рудокопи працювали в Чехії, Угорщині, Польщі, Англії, пізніше – в Швеції та Іспанії. В 16-18 ст. залізну руду активно добували в Саксонії, Гессені, Рейнській області, Нассау, Саарі. У 1540 на тер. Н. було видобуто 16 т срібла (25% від видобутку у Європі). Основні центри видобутку срібних та мідних руд: Гарц, графство Мансфельд, Саксонія), свинцевих – Гослар; олов'яних – Альтенберґ (Саксонія); кам'яної солі – Вестфалія, Гессен, Галле. У 1537 у Цвіккау (Саксонія) засноване перше товариство для видобутку кам'яного вугілля. У 16-17 ст. вдосконалюється гірнича техніка, зокрема з'являється гірничий компас (1539), кінний коловорот, водовідлив, поршневий насос (1565, Йоахімстале, тепер Яхімов у Чехії), в цей час почали застосовувати вибухові роботи. У другій половині 17 ст. і у 18 ст. розширюється видобуток кам'яного вугілля, основні райони його розробки – Гарц, Рудні гори, Ейфель, Зігерланд. Продовжувався видобуток срібних руд (Фрайберґ) та мідних (Саксонія). Стають до ладу нові центри солеваріння – Шьонебек на Ельбі та інші. У 1698 р в Касселє споруджена перша паро-атмосферна машина (Д.Папен). Парова машина Ньюкомена почала застосовуватися з 1753 р. на свинцевих копальнях біля Дуйсбурґа, двигун Уатта – з 1780-х років в Хетштедті. У 1765 у Фрайберзі заснована перша у світі Гірнича академія.

На початку 19 ст. швидкими темпами зростав видобуток кам'яного вугілля (у 1820-34 рр – в сер. по 1,5 млн т/рік, а у 1840 – 3,4 млн т/рік). Бурхливий розвиток гірничої галузі почався з 1835 р і продовжувався до революції 1848-49. Саме в цей час широко освоюють Рурський кам'яновугільний басейн, впроваджується коксування вугілля, для кріплення гірничих виробок починають застосовувати цегляне кріплення, з 1835 на шахтному підйомі застосовують стальний канат. У другій половині 19 ст. провідне місце в гірничій галузі займає видобуток кам'яного вугілля (1861 – 60% зайнятих у гірництві, у 1907 – 76%).

На межі 19-20 ст. потужність ряду шахт перевищила 1 млн т/рік, 50% кам'яного вугілля видобувалася на глибині понад 500 м. З середини 19 ст. розробляють родовища бурого вугілля. З винаходом у 1878 р Томасівського процесу до видобутку залучаються високофосфорні зал. руди (Зальцґіттер, Пайнє, Рур, Лотарингія). У 1865 вийнайдено пневматичний бурильний молоток, у 1876 – гідравлічний станок обертального буріння, у 1888 – перший у світі електричний станок для буріння скельних порід. У 1880-90 рр бурінням досягають глибини 2000 м. З 1883 при проходженні обводнених порід почали застосовувати заморожування. У 1990-х з'являється електричний водовідлив.

Елетродвигуни застосовують для провітрювання, на відкатці і підйомі. Врубові машини застосовують з 1860-х років. З 1906 розповсюджується видобуток відбійними молотками. З середини 19 ст. в гірничій галузі Н. домінують великі концерни. На початку 20 ст. держава націоналізує гірничу галузь. У 1929 Н. давала 9% світової продукції гірничодобувної галузі і займала 1 місце у світі за видобутком бурого вугілля, калійної солі, бариту, одне з провідних місць з видобутку графіту, магнезиту, кам'яного вугілля, кам'яної солі та інш. У 1930-і роки впроваджується залізобетонне кріплення, дизельні локомотиви, вугільні струги та стрічкові конвеєри.

Див. також

Джерела

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — .
Гайко Г.І., Білецький В.С. Історія гірництва: Підручник. - Київ-Алчевськ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", видавництво "ЛАДО" ДонДТУ, 2013. - 542 с.