Ірина Кантакузина

Іри́на Кантакузи́на (серб. Ирина Кантакузин / Irina Kantakuzin, грец. Ειρήνη Καντακουζηνή) або деспотеса Єрина (серб. деспотица Јерина / despotica Jerina) — дружина сербського деспота Джураджа Бранковича. У сербських народних легендах представлена засновницею кількох фортець у Сербії.

Ірина Кантакузина
Народилася	1400 Константинополь
Померла	1457 Rudnik^[d], ^d, Сербія
Країна	Візантійська імперія
Рід	Кантакузін^[d]
Батько	^d^[1]
Мати	^d^[1]
Брати, сестри	^d
У шлюбі з	Джурадж Бранкович
Діти	Гргур Бранкович, Лазар Бранкович, Катерина Бранкович, Мара Бранковіч, ^d і Стефан Бранкович^[1]
Гргур Бранкович (1416/1417-1459); Лазар Бранкович (1421/1427-1458), деспот Сербії у 1456—1458 роках; Стефан Бранкович (1425—1476), деспот Сербії у 1458—1459 роках; Мара Бранкович (1416—1487), дружина султана Мурада II; Катерина Бранкович (1418—1492), дружина графа Ульріха II Ціллі. У фольклорі У сербській усній народній творчості Ірина Кантакузина отримала прізвисько Проклята Ірина. Таке прізвисько пов'язане з тим, що вона, імовірно, зробила значний внесок у будівництво фортець у Сербії за правління Джураджа Бранковича: Смедеревська, , , — у зв'язку з чим із населення збирали великі податки, а людей змушували важко і безкоштовно працювати на будівництві. Згодом ім'я Ірина у народі стало звучати Єрина. Сербський письменник і лінгвіст Вук Караджич зібрав багато народних пісень про Ірину Кантакузину, як-от «Đurđeva Jerina», «Dva Despotovića», «Ženidba Đurđa Smederevca», «Kad je Janko vojvoda udarao Đurđa despota buzdohanom», «Oblak Radosav» та «Starina Novak i knez Bogosav». Примітки Pas L. v. Genealogics.org — 2003. d:Track:Q19847329d:Track:Q19847326 Нікол, 1968, с. 174. Нікол, 1968, с. 176. Nicol, Donald M. (1973). The Byzantine Family of Kantakouzenos: Some Addenda and Corrigenda. Dumbarton Oaks Papers. Т. 27. с. 309—315. doi:10.2307/1291347. ISSN 0070-7546. Процитовано 9 березня 2023. Нікол, 1968, с. 184. admin (15 березня 2021). Jerina Branković: Od despotice do monahinje | Etno selo Moj Zavičaj. Moj Zavičaj (амер.). Процитовано 9 березня 2023. Нікол, 1968, с. 185. Нікол, 1968, с. 186. Облак Радосав — Викизворник, слободна библиотека. sr.wikisource.org (серб.). Процитовано 9 березня 2023. Джерела The Byzantine Family of Kantakouzenos (Cantacuzenus), ca. 1100–1460: A Genealogical and Prosopographical Study. — Washington, DC : Dumbarton Oaks Center for Byzantine Studies, 1968. Валтазар Богишић Народне пјесме из старијих, највише приморских записа, преснимљена издања v, издао Слободан Обрадовић, ЛИО Горњи Милановац 2003. Герхард Геземан Ерлангенски рукопис старих српскохрватских народних песама , Зборник за историју, језик и књижевност српског народа. Прво одељење, књига XII, Српска краљевска академија, Сремски Карловци, 1925. Вук Стефановић Караџић Српске народне пјесме , књига друга, Сабрана дела Вука Стефановића Караџића, књига пета, приредила Радмила Пешић, Просвета, Београд 1988. Вук Стефановић Караџић Српске народне пјесме , књига трећа. Скупио их и на свијет издао Вук Стефановић Караџић, приредио Др Владан Недић, Просвета, Београд 1976. Мило Вукчевић Ђурђева Јерина у традицији и науци , Вршац 1934. Томо Маретић Наша народна епика , Загреб 1909, друго издање, Београд, Нолит, 1966.