Azərbaycanca AzərbaycancaБеларускі БеларускіDansk DanskDeutsch DeutschEspañola EspañolaFrançais FrançaisIndonesia IndonesiaItaliana Italiana日本語 日本語Қазақ ҚазақLietuvos LietuvosNederlands NederlandsPortuguês PortuguêsРусский Русскийසිංහල සිංහලแบบไทย แบบไทยTürkçe TürkçeУкраїнська Українська中國人 中國人United State United StateAfrikaans Afrikaans
Підтримка
www.wikidata.uk-ua.nina.az

Іоносфе ра йоносфера шари атмосфери на висоті від 80 до 600 км які характеризуються високим вмістом іонів і вільних елек

Іоносфера

Іоносфера

Іоносфе́ра, йоносфера — шари атмосфери на висоті від 80 до 600 км, які характеризуються високим вмістом іонів і вільних електронів. Іонізація відбувається під впливом ультрафіолетових променів сонячної радіації.

image
Залежність температури газу і концентрації вільних електронів від висоти
image
Будова атмосфери

У планети Земля це верхня частина атмосфери, що складається з мезосфери, мезопаузи і термосфери, йонізована головним чином випроміненням Сонця.

Іоносфера Землі (тут і далі йтиметься саме про іоносферу нашої планети) складається зі суміші газу нейтральних атомів і молекул (переважно азот N2 і кисень O2) і квазінейтральної плазми (число від'ємно заряджених частинок лише приблизно дорівнює числу додатно заряджених). Ступінь іонізації стає суттєвим уже на висоті 60 км.

Іоносферу розділяють на три шари  — , та F, які внаслідок різної густини іонів мають різні властивості.

Структура іоносфери

image
 — залежність густини плазми (вимірюваної за критичною частотою) від висоти над землею

На початку 1920-х років радянський вчений [ru] встановив, що в іоносфері має бути принаймні два максимуми електронної концентрації: один на висоті близько 100 км, а інший на висоті 200 км. Аналізуючи результати вимірювань напруженості поля далеких радіостанцій у різних точках земної поверхні, він прийшов також до висновку про існування в іоносфері неоднорідностей, які мають форму хмар. Внаслідок відбиття радіохвиль від таких хмарних утворень до антени приймального пристрою можуть прийти два і більше променів, при додаванні яких можливе або посилення, або ослаблення (завмирання) прийнятого сигналу. Підсумком роботи М. В. Шулейкіна стала розробка основи сучасної теорії заломлення радіохвиль в іоносфері. Його роботи про вплив іоносфери на поширення радіохвиль знайшли розвиток у подальших дослідженнях Л. А. Жекуліна, В. Л. Гінзбурга і низки інших вчених. Залежно від розподілу за висотою концентрації заряджених частинок N іоносферу поділяють на шари D, E і F, який літнього дня, а іноді в час збурень зазнає біфуркації на два шари F1 і F2.

Шар D

В шарі D (60—90 км) концентрація заряджених частинок становить Nmax~ 102−103 см−3 — це шар слабкої йонізації. Основний внесок у йонізацію цього шару робить рентгенівське випромінювання Сонця. Також незначну роль відіграють інші слабкі джерела йонізації: метеороїди, що згоряють на висотах 60—100 км, космічні промені, а також енергійні частинки магнітосфери (заносяться до цього шару під час магнітних бур).

Шар D також характеризується різким зниженням ступеня йонізації в нічний час доби.

В D-шарі найповніше досліджено склад і процеси за їх участі.

Шар E

Шар E (90—120 км) характеризується густинами плазми до Nmax~ 105 см−3. Він ділиться на регулярний шар E і нерегулярний, спорадичний. У регулярному шарі E спостерігається зростання концентрації електронів у денний час, оскільки основним джерелом іонізації є сонячне короткохвильове випромінювання, до того ж рекомбінація іонів у цьому шарі йде дуже швидко і вночі густина іонів може впасти до 103 см−3. Цьому процесу протидіє дифузія зарядів з шару F, розташованого вище, де концентрація іонів відносно велика, і нічні джерела іонізації (геокоронне випромінювання Сонця, метеори, космічні промені тощо).

На висотах 100—120 км практично завжди спостерігається шар ES, дуже тонкий (0,5—1 км), але щільний, який називають спорадичним. Особливістю цього підшару є відбиття радіохвиль зондування, що відповідає незвично високій для шару E концентрації електронів (ne ≥ 105 см−3), які мають значний вплив на поширення середніх і навіть коротких радіохвиль, що відбиваються від цього шару іоносфери.

Шар E, в силу відносно високої концентрації вільних носіїв заряду, грає важливу роль у поширенні середніх і коротких хвиль. Шар E іноді називають «шаром  — Гевісайда».

Шар F

Шаром F називають тепер всю іоносферу вище від 130—140 км. Максимум іоноутворення досягається на висотах 150—200 км. Однак унаслідок дифузії і відносно довгої тривалості життя іонів утворена плазма поширюється вгору і вниз від ділянки максимуму. Через це найбільша концентрація електронів і йонів у шарі F спостерігається на висотах 250—400 км.

У денний час також спостерігається утворення «сходинки» в розподілі електронної концентрації, викликаної потужним сонячним ультрафіолетовим випромінюванням. Ділянку цієї сходинки називають шаром F1 (150—200 км). Вона помітно впливає на поширення коротких радіохвиль.

Розташовану вище частину шару F називають шаром F2. Тут густина заряджених частинок досягає свого максимуму — N ~ 105—106 см−3.

На великих висотах переважають легші йони кисню (до висот 400—1000 км), а ще вище — йони водню (протони) і, в невеликих кількостях, — атоми гелію.

Особливістю шару F є те, що він відбиває радіохвилі в діапазоні коротких хвиль на частотах від декількох мегагерц до 10 МГц, що робить можливим передавання таких радіосигналів на значні відстані[].

Попри те, що іонний склад шару F залежить від сонячної активності, його здатність відбивати електромагнітні хвилі з частотою, меншою від 10 МГц, стабільна.

За відкриття шару F англійському фізику Едварду Віктору Еплтону 1947 року присуджено Нобелівську премію з фізики.

Моделювання іоносфери

Модель іоносфери являє собою розподіл значень характеристик плазми у вигляді функції

  • географічного положення,
  • висоти,
  • дня року,
  • а також сонячної та геомагнітної активності.

Для задач геофізики, стан іоносферної плазми можна описати чотирма основними параметрами:

Поширення радіохвиль, наприклад, залежить виключно від розподілу електронної концентрації.

Зазвичай модель іоносфери є комп'ютерною програмою. Вона може бути заснована на фізичних законах, що визначають розподіл характеристик плазми в просторі (враховують взаємодію іонів і електронів зі сонячним випромінюванням, нейтральною атмосферою і магнітним полем Землі). Також, вона може являти собою статистичне усереднення великої кількості експериментальної інформації. Однією з найчастіше використовуваних моделей є модель international reference ionosphere (IRI), побудована на статистичній обробці значної кількості вимірювань і здатна розраховувати чотири основні характеристики іоносфери, зазначені вище. Проєкт зі створення та вдосконалення моделі IRI є міжнародним і спонсорується такими організаціями, як і . Основними джерелами даних для моделі IRI є:

  • глобальна мережа йонозондів;
  • потужні радари некогерентного розсіювання (розташовані на [en], Аресібо, Майлстоун Гілл, Малверн і Сан-Сантіні);
  • супутникові зонди, такі як [en], [ru], [ru], [ru], [ru].
  • вимірювання параметрів іоносфери зі супутників і ракет.

Модель IRI оновлюється щорічно, з появою нових експериментальних даних. 2009 року Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) прийняла її за міжнародний стандарт TS16457.

Одним з ефективних методів моделювання іоносфери, є так звана техніка асиміляції даних. Суть цієї методики полягає в коригуванні фізичної моделі іоносфери за допомогою оперативно одержуваних експериментальних даних. Звичайна модель іоносфери, заснована на фізиці досліджуваних процесів, не може охопити всього діапазону факторів, які впливають на стан плазми. Це пов'язано з тим, що деякі необхідні для цього величини складно виміряти експериментально (швидкості вітру на висотах термосфери, проходження крізь атмосферу космічних променів тощо). Крім того, навіть вплив добре вивчених факторів, таких, наприклад, як сонячна активність, складно передбачити.

Тому модель, здатна забезпечити високу точність опису розподілу характеристик плазми, має в режимі реального часу засвоювати експериментальну інформацію про стан іоносфери. Дані, які можна використати за такого підходу, повинні бути доступними й актуальними і оперативно оновлюваними. Одним з найважливіших джерел даних, що відповідають такого роду вимогам, є мережа наземних приймачів сигналу супутникових систем навігації GPS і ГЛОНАСС. За даними про поширення супутникового навігаційного сигналу можна приблизно обчислити повний вміст електронів уздовж його траєкторії. Ці дані доступні і оновлюються в декількох архівах, таких, як, наприклад, архів SOPAC. На даний момент у світі існує кілька моделей асиміляційного типу. Серед них — розроблена за фінансування Міністерства оборони США модель GAIM. У Росії розробки в цьому напрямку ведуть у ФГУБ «Центральна Аерологічна Обсерваторія».

Історія дослідження

Гульєльмо Марконі оголосив, що прийняв трансатлантичний телеграфний радіосигнал за допомогою 152-метрової антени в місті Сент-Джонс на острові Ньюфаундленд (зараз є територією Канади); передавальна станція була розташована в Корнуоллі, Англія. Реальність такого прийому з наявним на той момент обладнанням згодом спростували, але заява Марконі могла дати поштовх до подальших теоретичних досліджень. Достовірними фактами вважають трансатлантичні радіопередачі з апаратурою Марконі, здійснені 1902 року.

Англійський фізик Олівер Гевісайд 1902 року припустив наявність іонізованого шару в атмосфері. Його теорія включала можливість поширення радіосигналу навколо Землі, попри її кривину. Незалежно від Гевісайда експерименти з далекого прийому коротких хвиль через Атлантику між Європою і Америкою проводив американський інженер-електрик . Вони припустили, що десь навколо Землі існує іонізований шар атмосфери, здатний відбивати радіохвилі. Його назвали шаром Гевісайда К еннелі, а потім — іоносферою. Можливо, саме припущення ХГвісайда і Кеннелі уразомзі законом випромінювання абсолютно чорного тіла, виведениймМаксом Планком, сприяли бурхливому розвитку радіоастрономіяїзвід1932 року (а також пстао відправною точкою при створенні високочастотних систем типу приймач — передавач).

1926 року шотландський фізик Роберт Ватсон-Ватт увів термін іоносфера в листі, опублікованому тільки 1969 року в журналі Nature:

Останнім часом терміни для опису шарів атмосфери, такі як 'стратосфера' і 'тропосфера' все тісніше входять у лексикон наукової спільноти... Термін 'іоносфера', що стосується ділянки атмосфери з високою іонізацією та великими довжинами вільного пробігу заряджених частинок, здається, добре пасує до цього ряду.

1947 року Едварда В. Еплтона відзначено Нобелівською премією з фізики за підтвердження 1927 року існування іоносфери з формулюванням «За дослідження фізики верхніх шарів атмосфери, особливо за відкриття так званого шару Еплтона».

[ru] першим виміряв висоту і густину іоносфери, що посприяло розробці теорії поширення коротких радіохвиль. Моріс Вілкс і Джон Реткліфф досліджували поширення дуже довгих радіохвиль в іоносфері. Віталій Гінзбург розробив теорію поширення електромагнітних хвиль у плазмі, зокрема й в іоносфері.

1962 року запущено канадський супутник для вивчення іоносфери . Після його успіху також для вимірювання та дослідження іоносфери відправлено Alouette 2 1965 року і два супутники ISIS у 1969 і 1971 роках.

11 жовтня 2019 року за допомогою РН «Пегас» запущено [en] (ICON).

Наземно-космічний експеримент «Іоносфера»

Проєкт «Іоносфера»  — експериментальний мобільний акустичний випромінювач атмосферних досліджень (ЛЦ ІКД НАН України НКАУ) доповнює вивчення закономірностей і взаємодій у ланцюжку літосфера-атмосфера-іоносфера-магнітосфера Землі.

Оновна мета — наземний і супутниковий моніторинг іоносферних параметрів, дослідження процесу передачі енергії від поверхні Землі в іоносферу через акустичний канал.

Було створено автомобільний акустичний випромінювач та наземний мобільний комплекс для вимірювання фізичних полів, теоретично обґрунтовано можливі механізми підсилення акустичних збурень в атмосфері, проведено комплексні експерименти в обсерваторії Інституту іоносфери НАН України та МОНУ та наземно-космічний акустичний експеримент з французьким супутником DEMETER.

В результаті експериментів встановлено вплив акустичних збурень на процеси в іоносфері та верхній частині атмосфери Землі. Розроблено методику організації моніторингу електромагнітного оточення МКС та програму досліджень, виготовлено апаратний комплекс в рамках космічного експерименту .

Прикладними аспектами досліджень є прогноз землетрусів, розробка методів управління погодою.

Див. також

Примітки

  1. Смирнов Б. М. Комплексные ионы. — М., 1983.
  2. Денисов А. В., Белянский М. А.Особенности моделирования случайно-неоднородной ионосферы в задаче о распространении радиоволн в околоземном пространстве. [ 27 грудня 2021 у Wayback Machine.] — Стаття. — Журнал Приборостроение. — березень 2014. — УДК 537.86 + 533.93
  3. Модель IRI на сайті NASA [ 19 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
  4. Сторінка архіву даних систем супутникової навігації SOPAC [ 19 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
  5. Опис моделі GAIM [ 20 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
  6. Результати й опис асиміляційної моделі іоносфери ФГБУ «ЦАО» Ionosphere.ru [ 29 січня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
  7. . www.ieee.ca. Архів оригіналу за 29 листопада 2017. Процитовано 11 січня 2019.
  8. IEEE Legacies: Arthur E. Kennelly [ 14 квітня 2013 у Wayback Machine.](англ.)
  9. The Nobel Prize in Physics: 1947 [ 2012-05-14 у Wayback Machine.](англ.)
  10. The Nobel Prize in Physics: 2003 [ 5 липня 2006 у Wayback Machine.](англ.)
  11. Canadian Space Agency: CSA Alouette Site [ 2012-04-18 у Wayback Machine.](англ.)
  12. The ISIS Satellite Program [ 26 березня 2022 у Wayback Machine.](англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іоносфера
  • Ерухимов Л. М. Ионосфера Земли как космическая плазменная лаборатория — СОЖ, 1998, № 4, с. 71-77.
  • Брюнелли Б. Е., Намгаладзе А. А. Физика ионосферы. — М.: Наука, 1988. — 528 с. —

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет

Ionosfe ra jonosfera shari atmosferi na visoti vid 80 do 600 km yaki harakterizuyutsya visokim vmistom ioniv i vilnih elektroniv Ionizaciya vidbuvayetsya pid vplivom ultrafioletovih promeniv sonyachnoyi radiaciyi Zalezhnist temperaturi gazu i koncentraciyi vilnih elektroniv vid visoti Budova atmosferi U planeti Zemlya ce verhnya chastina atmosferi sho skladayetsya z mezosferi mezopauzi i termosferi jonizovana golovnim chinom viprominennyam Soncya Ionosfera Zemli tut i dali jtimetsya same pro ionosferu nashoyi planeti skladayetsya zi sumishi gazu nejtralnih atomiv i molekul perevazhno azot N2 i kisen O2 i kvazinejtralnoyi plazmi chislo vid yemno zaryadzhenih chastinok lishe priblizno dorivnyuye chislu dodatno zaryadzhenih Stupin ionizaciyi staye suttyevim uzhe na visoti 60 km Ionosferu rozdilyayut na tri shari ta F yaki vnaslidok riznoyi gustini ioniv mayut rizni vlastivosti Struktura ionosferi zalezhnist gustini plazmi vimiryuvanoyi za kritichnoyu chastotoyu vid visoti nad zemleyu Na pochatku 1920 h rokiv radyanskij vchenij ru vstanoviv sho v ionosferi maye buti prinajmni dva maksimumi elektronnoyi koncentraciyi odin na visoti blizko 100 km a inshij na visoti 200 km Analizuyuchi rezultati vimiryuvan napruzhenosti polya dalekih radiostancij u riznih tochkah zemnoyi poverhni vin prijshov takozh do visnovku pro isnuvannya v ionosferi neodnoridnostej yaki mayut formu hmar Vnaslidok vidbittya radiohvil vid takih hmarnih utvoren do anteni prijmalnogo pristroyu mozhut prijti dva i bilshe promeniv pri dodavanni yakih mozhlive abo posilennya abo oslablennya zavmirannya prijnyatogo signalu Pidsumkom roboti M V Shulejkina stala rozrobka osnovi suchasnoyi teoriyi zalomlennya radiohvil v ionosferi Jogo roboti pro vpliv ionosferi na poshirennya radiohvil znajshli rozvitok u podalshih doslidzhennyah L A Zhekulina V L Ginzburga i nizki inshih vchenih Zalezhno vid rozpodilu za visotoyu koncentraciyi zaryadzhenih chastinok N ionosferu podilyayut na shari D E i F yakij litnogo dnya a inodi v chas zburen zaznaye bifurkaciyi na dva shari F1 i F2 Shar D V shariD 60 90 km koncentraciya zaryadzhenih chastinok stanovit Nmax 102 103 sm 3 ce shar slabkoyi jonizaciyi Osnovnij vnesok u jonizaciyu cogo sharu robit rentgenivske viprominyuvannya Soncya Takozh neznachnu rol vidigrayut inshi slabki dzherela jonizaciyi meteoroyidi sho zgoryayut na visotah 60 100 km kosmichni promeni a takozh energijni chastinki magnitosferi zanosyatsya do cogo sharu pid chas magnitnih bur Shar D takozh harakterizuyetsya rizkim znizhennyam stupenya jonizaciyi v nichnij chas dobi V D shari najpovnishe doslidzheno sklad i procesi za yih uchasti Shar E Shar E 90 120 km harakterizuyetsya gustinami plazmi do Nmax 105 sm 3 Vin dilitsya na regulyarnij shar E i neregulyarnij sporadichnij U regulyarnomu shari E sposterigayetsya zrostannya koncentraciyi elektroniv u dennij chas oskilki osnovnim dzherelom ionizaciyi ye sonyachne korotkohvilove viprominyuvannya do togo zh rekombinaciya ioniv u comu shari jde duzhe shvidko i vnochi gustina ioniv mozhe vpasti do 103 sm 3 Comu procesu protidiye difuziya zaryadiv z sharu F roztashovanogo vishe de koncentraciya ioniv vidnosno velika i nichni dzherela ionizaciyi geokoronne viprominyuvannya Soncya meteori kosmichni promeni tosho Na visotah 100 120 km praktichno zavzhdi sposterigayetsya shar ES duzhe tonkij 0 5 1 km ale shilnij yakij nazivayut sporadichnim Osoblivistyu cogo pidsharu ye vidbittya radiohvil zonduvannya sho vidpovidaye nezvichno visokij dlya sharu E koncentraciyi elektroniv ne 105 sm 3 yaki mayut znachnij vpliv na poshirennya serednih i navit korotkih radiohvil sho vidbivayutsya vid cogo sharu ionosferi Shar E v silu vidnosno visokoyi koncentraciyi vilnih nosiyiv zaryadu graye vazhlivu rol u poshirenni serednih i korotkih hvil Shar E inodi nazivayut sharom Gevisajda Shar F Sharom F nazivayut teper vsyu ionosferu vishe vid 130 140 km Maksimum ionoutvorennya dosyagayetsya na visotah 150 200 km Odnak unaslidok difuziyi i vidnosno dovgoyi trivalosti zhittya ioniv utvorena plazma poshiryuyetsya vgoru i vniz vid dilyanki maksimumu Cherez ce najbilsha koncentraciya elektroniv i joniv u shari F sposterigayetsya na visotah 250 400 km U dennij chas takozh sposterigayetsya utvorennya shodinki v rozpodili elektronnoyi koncentraciyi viklikanoyi potuzhnim sonyachnim ultrafioletovim viprominyuvannyam Dilyanku ciyeyi shodinki nazivayut sharom F1 150 200 km Vona pomitno vplivaye na poshirennya korotkih radiohvil Roztashovanu vishe chastinu sharu F nazivayut sharom F2 Tut gustina zaryadzhenih chastinok dosyagaye svogo maksimumu N 105 106 sm 3 Na velikih visotah perevazhayut legshi joni kisnyu do visot 400 1000 km a she vishe joni vodnyu protoni i v nevelikih kilkostyah atomi geliyu Osoblivistyu sharu F ye te sho vin vidbivaye radiohvili v diapazoni korotkih hvil na chastotah vid dekilkoh megagerc do 10 MGc sho robit mozhlivim peredavannya takih radiosignaliv na znachni vidstani dzherelo Popri te sho ionnij sklad sharu F zalezhit vid sonyachnoyi aktivnosti jogo zdatnist vidbivati elektromagnitni hvili z chastotoyu menshoyu vid 10 MGc stabilna Za vidkrittya sharu F anglijskomu fiziku Edvardu Viktoru Epltonu 1947 roku prisudzheno Nobelivsku premiyu z fiziki Modelyuvannya ionosferiModel ionosferi yavlyaye soboyu rozpodil znachen harakteristik plazmi u viglyadi funkciyi geografichnogo polozhennya visoti dnya roku a takozh sonyachnoyi ta geomagnitnoyi aktivnosti Dlya zadach geofiziki stan ionosfernoyi plazmi mozhna opisati chotirma osnovnimi parametrami koncentraciyeyu elektroniv elektronnoyu temperaturoyu ionnoyu temperaturoyu ionnim skladom u silu nayavnosti dekilkoh tipiv ioniv Poshirennya radiohvil napriklad zalezhit viklyuchno vid rozpodilu elektronnoyi koncentraciyi Zazvichaj model ionosferi ye komp yuternoyu programoyu Vona mozhe buti zasnovana na fizichnih zakonah sho viznachayut rozpodil harakteristik plazmi v prostori vrahovuyut vzayemodiyu ioniv i elektroniv zi sonyachnim viprominyuvannyam nejtralnoyu atmosferoyu i magnitnim polem Zemli Takozh vona mozhe yavlyati soboyu statistichne userednennya velikoyi kilkosti eksperimentalnoyi informaciyi Odniyeyu z najchastishe vikoristovuvanih modelej ye model international reference ionosphere IRI pobudovana na statistichnij obrobci znachnoyi kilkosti vimiryuvan i zdatna rozrahovuvati chotiri osnovni harakteristiki ionosferi zaznacheni vishe Proyekt zi stvorennya ta vdoskonalennya modeli IRI ye mizhnarodnim i sponsoruyetsya takimi organizaciyami yak i Osnovnimi dzherelami danih dlya modeli IRI ye globalna merezha jonozondiv potuzhni radari nekogerentnogo rozsiyuvannya roztashovani na en Aresibo Majlstoun Gill Malvern i San Santini suputnikovi zondi taki yak en ru ru ru ru vimiryuvannya parametriv ionosferi zi suputnikiv i raket Model IRI onovlyuyetsya shorichno z poyavoyu novih eksperimentalnih danih 2009 roku Mizhnarodna organizaciya zi standartizaciyi ISO prijnyala yiyi za mizhnarodnij standart TS16457 Odnim z efektivnih metodiv modelyuvannya ionosferi ye tak zvana tehnika asimilyaciyi danih Sut ciyeyi metodiki polyagaye v koriguvanni fizichnoyi modeli ionosferi za dopomogoyu operativno oderzhuvanih eksperimentalnih danih Zvichajna model ionosferi zasnovana na fizici doslidzhuvanih procesiv ne mozhe ohopiti vsogo diapazonu faktoriv yaki vplivayut na stan plazmi Ce pov yazano z tim sho deyaki neobhidni dlya cogo velichini skladno vimiryati eksperimentalno shvidkosti vitru na visotah termosferi prohodzhennya kriz atmosferu kosmichnih promeniv tosho Krim togo navit vpliv dobre vivchenih faktoriv takih napriklad yak sonyachna aktivnist skladno peredbachiti Tomu model zdatna zabezpechiti visoku tochnist opisu rozpodilu harakteristik plazmi maye v rezhimi realnogo chasu zasvoyuvati eksperimentalnu informaciyu pro stan ionosferi Dani yaki mozhna vikoristati za takogo pidhodu povinni buti dostupnimi j aktualnimi i operativno onovlyuvanimi Odnim z najvazhlivishih dzherel danih sho vidpovidayut takogo rodu vimogam ye merezha nazemnih prijmachiv signalu suputnikovih sistem navigaciyi GPS i GLONASS Za danimi pro poshirennya suputnikovogo navigacijnogo signalu mozhna priblizno obchisliti povnij vmist elektroniv uzdovzh jogo trayektoriyi Ci dani dostupni i onovlyuyutsya v dekilkoh arhivah takih yak napriklad arhiv SOPAC Na danij moment u sviti isnuye kilka modelej asimilyacijnogo tipu Sered nih rozroblena za finansuvannya Ministerstva oboroni SShA model GAIM U Rosiyi rozrobki v comu napryamku vedut u FGUB Centralna Aerologichna Observatoriya Istoriya doslidzhennyaGulyelmo Markoni ogolosiv sho prijnyav transatlantichnij telegrafnij radiosignal za dopomogoyu 152 metrovoyi anteni v misti Sent Dzhons na ostrovi Nyufaundlend zaraz ye teritoriyeyu Kanadi peredavalna stanciya bula roztashovana v Kornuolli Angliya Realnist takogo prijomu z nayavnim na toj moment obladnannyam zgodom sprostuvali ale zayava Markoni mogla dati poshtovh do podalshih teoretichnih doslidzhen Dostovirnimi faktami vvazhayut transatlantichni radioperedachi z aparaturoyu Markoni zdijsneni 1902 roku Anglijskij fizik Oliver Gevisajd 1902 roku pripustiv nayavnist ionizovanogo sharu v atmosferi Jogo teoriya vklyuchala mozhlivist poshirennya radiosignalu navkolo Zemli popri yiyi krivinu Nezalezhno vid Gevisajda eksperimenti z dalekogo prijomu korotkih hvil cherez Atlantiku mizh Yevropoyu i Amerikoyu provodiv amerikanskij inzhener elektrik Voni pripustili sho des navkolo Zemli isnuye ionizovanij shar atmosferi zdatnij vidbivati radiohvili Jogo nazvali sharom Gevisajda K enneli a potim ionosferoyu Mozhlivo same pripushennya HGvisajda i Kenneli urazomzi zakonom viprominyuvannya absolyutno chornogo tila vivedenijmMaksom Plankom spriyali burhlivomu rozvitku radioastronomiyayizvid1932 roku a takozh pstao vidpravnoyu tochkoyu pri stvorenni visokochastotnih sistem tipu prijmach peredavach 1926 roku shotlandskij fizik Robert Vatson Vatt uviv termin ionosfera v listi opublikovanomu tilki 1969 roku v zhurnali Nature Ostannim chasom termini dlya opisu shariv atmosferi taki yak stratosfera i troposfera vse tisnishe vhodyat u leksikon naukovoyi spilnoti Termin ionosfera sho stosuyetsya dilyanki atmosferi z visokoyu ionizaciyeyu ta velikimi dovzhinami vilnogo probigu zaryadzhenih chastinok zdayetsya dobre pasuye do cogo ryadu 1947 roku Edvarda V Epltona vidznacheno Nobelivskoyu premiyeyu z fiziki za pidtverdzhennya 1927 roku isnuvannya ionosferi z formulyuvannyam Za doslidzhennya fiziki verhnih shariv atmosferi osoblivo za vidkrittya tak zvanogo sharu Epltona ru pershim vimiryav visotu i gustinu ionosferi sho pospriyalo rozrobci teoriyi poshirennya korotkih radiohvil Moris Vilks i Dzhon Retkliff doslidzhuvali poshirennya duzhe dovgih radiohvil v ionosferi Vitalij Ginzburg rozrobiv teoriyu poshirennya elektromagnitnih hvil u plazmi zokrema j v ionosferi 1962 roku zapusheno kanadskij suputnik dlya vivchennya ionosferi Pislya jogo uspihu takozh dlya vimiryuvannya ta doslidzhennya ionosferi vidpravleno Alouette 2 1965 roku i dva suputniki ISIS u 1969 i 1971 rokah 11 zhovtnya 2019 roku za dopomogoyu RN Pegas zapusheno en ICON Nazemno kosmichnij eksperiment Ionosfera Proyekt Ionosfera eksperimentalnij mobilnij akustichnij viprominyuvach atmosfernih doslidzhen LC IKD NAN Ukrayini NKAU dopovnyuye vivchennya zakonomirnostej i vzayemodij u lancyuzhku litosfera atmosfera ionosfera magnitosfera Zemli Onovna meta nazemnij i suputnikovij monitoring ionosfernih parametriv doslidzhennya procesu peredachi energiyi vid poverhni Zemli v ionosferu cherez akustichnij kanal Bulo stvoreno avtomobilnij akustichnij viprominyuvach ta nazemnij mobilnij kompleks dlya vimiryuvannya fizichnih poliv teoretichno obgruntovano mozhlivi mehanizmi pidsilennya akustichnih zburen v atmosferi provedeno kompleksni eksperimenti v observatoriyi Institutu ionosferi NAN Ukrayini ta MONU ta nazemno kosmichnij akustichnij eksperiment z francuzkim suputnikom DEMETER V rezultati eksperimentiv vstanovleno vpliv akustichnih zburen na procesi v ionosferi ta verhnij chastini atmosferi Zemli Rozrobleno metodiku organizaciyi monitoringu elektromagnitnogo otochennya MKS ta programu doslidzhen vigotovleno aparatnij kompleks v ramkah kosmichnogo eksperimentu Prikladnimi aspektami doslidzhen ye prognoz zemletrusiv rozrobka metodiv upravlinnya pogodoyu Div takozhProyekt Vestford Rezonans ShumanaPrimitkiSmirnov B M Kompleksnye iony M 1983 Denisov A V Belyanskij M A Osobennosti modelirovaniya sluchajno neodnorodnoj ionosfery v zadache o rasprostranenii radiovoln v okolozemnom prostranstve 27 grudnya 2021 u Wayback Machine Stattya Zhurnal Priborostroenie berezen 2014 UDK 537 86 533 93 Model IRI na sajti NASA 19 sichnya 2022 u Wayback Machine angl Storinka arhivu danih sistem suputnikovoyi navigaciyi SOPAC 19 sichnya 2022 u Wayback Machine angl Opis modeli GAIM 20 sichnya 2022 u Wayback Machine angl Rezultati j opis asimilyacijnoyi modeli ionosferi FGBU CAO Ionosphere ru 29 sichnya 2020 u Wayback Machine ros www ieee ca Arhiv originalu za 29 listopada 2017 Procitovano 11 sichnya 2019 IEEE Legacies Arthur E Kennelly 14 kvitnya 2013 u Wayback Machine angl The Nobel Prize in Physics 1947 2012 05 14 u Wayback Machine angl The Nobel Prize in Physics 2003 5 lipnya 2006 u Wayback Machine angl Canadian Space Agency CSA Alouette Site 2012 04 18 u Wayback Machine angl The ISIS Satellite Program 26 bereznya 2022 u Wayback Machine angl PosilannyaVikishovishe maye multimedijni dani za temoyu Ionosfera Eruhimov L M Ionosfera Zemli kak kosmicheskaya plazmennaya laboratoriya SOZh 1998 4 s 71 77 Bryunelli B E Namgaladze A A Fizika ionosfery M Nauka 1988 528 s ISBN 5 02 000716 1

Дата публікації:
Топ