Юрій Олексійович Іонов старший солдат підрозділу Національної гвардії України учасник російсько української війни який з

У 1992 році, у віці чотирьох років, залишився без батька. Мати, викладачка Луганського педагогічного університету, одна залишилася з двома дітьми. Сім'я переживала тяжкі часи, зарплатню викладачам ВНЗ не платили. Тоді матері Юрія запропонували місце викладача в одному з московських ВНЗ і сім'я переїхала до Росії.

У 2004 році, Юрій повернувся до Луганська, де жили його бабуся і дід. Там він навчався в коледжі СНУ ім. В. Даля за фахом «Програмування для електронно-обчислювальної техніки і автоматизованих систем». Одночасно заочно навчався за спеціальністю Управління в економіці в московському Інституті Сучасної Економіки, де його мати працювала завідувачем кафедри психології. В 2008 році закінчив обидва навчальні заклади. Після навчання повернувся до Росії і там займався підприємницькою діяльністю.

У 2013 році знову прибув до Луганська для вклейки нової фотографії в паспорт і не зміг повернутися до Москву — російська влада заборонила йому в'їзд на територію РФ. Велике враження на Юрія склали атмосфера залякування і владний терор, які панували в Україні в ті часи. Брав участь в охороні активістів луганського Євромайдану від тітушок, пізніше став активним членом антиросійського опору в Луганську. Ледь не загинув в сутичці з росіянами, після чого російські бойовики почали його розшук. В той самий час дізнався про створення Чорного корпусу, про участь добровольчого підрозділу у визволенні м. Маріуполя і про участь своїх знайомих в російсько-українській війні. Прийнявши з друзями рішення про вступ в новосформований на базі Чорного корпусу батальйону «Азов», по підробленим документам виїхали в Київ, де вступили до складу батальйону. Після проходження підготовки, брав участь у боях з проросійськими бойовиками і російською армією в Донецькій області. Залишив службу в 2016 році.

У цивільному житті став підприємцем, мав дві охоронні компанії, де працювали ветерани війни з Росією. Був громадським активістом, відстоював права ветеранів. Свою діяльність вважав «боротьбою за українську Україну».

Після початку російського вторгнення в Україну прибув до Маріуполя, де брав участь в обороні міста. Загинув в березні 2022 року, за попередньою інформацією 24 березня, під час ворожого мінометного обстрілу.

Нагороди

орден «За мужність» III ступеня (2 квітня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов'язку.
відомчий пам'ятний знак МВС медаль «Захиснику Маріуполя» (25 листопада 2015 року).

Вшанування пам'яті

Примітки

Джерела

Указ Президента України від 2 квітня 2022 року № 202/2022 «Про відзначення державними нагородами України»
https://t.me/vkusniy_sir/489 – Автобіографічна книга Іонова Юрія Олексійовича.
https://will-live.com/yurij-ionov-pozyvnoj-taksist-boecz-polka-azov-kogda-smert-shnyryala-ryadom-ya-vspominal-ne-boga-a-mamu/

Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.