Інститут фізичних проблем АН СРСР

Інститут фізичних проблем ім. П. Л. Капиці РАН — унікальний проєкт, заснований у 1934 році для перенесення досліджень П. Л. Капіци з Англії в СРСР. Від інших інститутів РАН відрізняється малим штатом — у перші роки роботи мав менше ніж 10 наукових співробітників, на початку XXI століття має близько 50 співробітників. При цьому внесок у світову науку співробітників ІФП важко переоцінити — в його стінах було проведено багато новаторських експериментів і відкриттів в галузі фізики низьких температур і фізики плазми (роботи з термоядерної реакції). Троє співробітників інституту були нагороджені Нобелівської премії з фізики: Петро Леонідович Капиця — за експериментальне дослідження надплинності гелію-II, Лев Давидович Ландау — за теоретичне дослідження надплинності гелію-II, Олексій Олексійович Абрикосов — за теоретичне пояснення властивостей надпровідників II роду. ІФП є базовим інститутом МФТІ. На території інституту розташовані редакції двох фізичних журналів (^[ru]» і ^[ru]»).

Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН
Основні дані
Засновано	1934
Засновник	Капиця Петро Леонідович
Країна	Росія
Тип	^d і пам'ятка архітектури^[d]
Штат працівників	56 осіб
Материнська організація	^d і ^d^[1]
Дочірня(і) організація(ї)	^d
Вебсторінка	kapitza.ras.ru
Мапа
Інститут фізичних проблем імені П. Л. Капиці РАН у Вікісховищі

З моменту заснування до 1946 року тематикою інституту були дослідження в галузі фізики низьких температур, зокрема відкриття надплинності гелію-II (експерименти П. Л. Капиці, теоретичне обґрунтування — Л. Д. Ландау) і розробка високоефективної установки для виділення рідкого кисню з повітря — турбодетандера, яка має високе практичне значення.

У 1945 році інститут був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

З 1946 по 1955 рік, під час опали П. Л. Капиці, в інституті проходили роботи з атомної фізики, зокрема чисельні розрахунки групою (на чолі — Л. Д. Ландау) «слойки», необхідні для водневої бомби, в яких СРСР випередив США, де такі розрахунки були здійснені до розвитку обчислювальної техніки. Невелика лабораторія, на дачі Капиці жартома називалася «хатою фізичних проблем».

З 1955 року і до смерті П. Л. Капиці основною тематикою інституту стає фізика плазми, на території інституту будується «Фізична Лабораторія», в якій створюються установки для генерації «плазмового шнура» (демонтовані у 2004 році у зв'язку з капітальним ремонтом корпусу інституту).

У 2005 році інститутом була придбана найбільша в Росії машина розчинення постійного режиму роботи.

Директори інституту

• акад. П. Л. Капицая (1934—1946, 1955—1984)
• акад. А. П. Александров (1946—1955)
• акад. ^[ru] (1984—1990)
• акад. О. Ф. Андрєєв (1990—2017)
• акад. ^[ru] (з 2017)

Примітки

1. Unified State Register of Legal Entities
   d:Track:Q27890430
2. . Архів оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 31 березня 2019.
3. . Архів оригіналу за 11 серпня 2017. Процитовано 31 березня 2019.
4. . Архів оригіналу за 23 квітня 2016. Процитовано 31 березня 2019.
5. Базова кафедра МФТІ «Фізика і техніка низьких температур» [ 8 вересня 2007 у Wayback Machine.]
6. Kapitza P (1938). . Nature. 141: 74. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 31 березня 2019.
7. Інститут фізичних проблем ім. С. В. Вавілова Академії наук СРСР [ 4 серпня 2020 у Wayback Machine.] // АРАН. Фонд 447.
8. . Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 19 травня 2022.

Посилання

• Офіційний сайт Інституту фізичних проблем [ 30 квітня 2011 у Wayback Machine.]