У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Іванов Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див Івано

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Іванов.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Іванов Сергій.

Сергі́й Петрович Іванов (22 травня 1951, Київ, Українська РСР, СРСР — 15 січня 2000, Київ, Україна) — радянський і український кіноактор, член Національної спілки кінематографістів України. Заслужений артист України (1992). Народний артист України (1998).

Іванов Сергій Петрович
Зображення
Народився	22 травня 1951(1951-05-22) Київ, Українська РСР, СРСР
Помер	15 січня 2000(2000-01-15) (48 років) Київ, Україна інфаркт міокарда
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	СРСР Україна
Діяльність	актор, кінорежисер
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки діяльності	1972–2000
Дружина	Іванова Лариса
Діти	Іванова Марія
Батьки	Іванов Петро Федорович
Брати / сестри	Піша Лариса Петрівна
IMDb	nm0412079

Нагороди та премії
Заслужений артист України

Біографія

Народився 22 травня 1951 у Києві в сім'ї науковців і митців. Його батько — український поет і філолог Іванов Петро Федорович (1921—1997), мати — Іванова (Жовтобрюх) Жанетта Михайлівна (1928—1993) була вченим-хіміком, дідусь — Жовтобрюх Михайло Андрійович був українським мовознавцем, сестра, що народилася на 13 років пізніше за Сергія,Леся Піша (Іванова) стала художницею.

Після закінчення київської 92-ї школи імені Івана Франка (в якій його бабуся Марія Іванівна Жовтобрюх викладала математику), вступив до Театрального інституту імені Карпенка-Карого. Був пластичний і чудово декламував вірші.

Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей. У 1972 році закінчив інститут, і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бій ідуть лише старі». А сталося це так. Биков зустрів Іванова на прохідній кіностудії і запропонував почитати сценарій. «Я уже прочитав, — відповів актор. — Буду грати». «Кого?» — здивувався Биков. «Кузнєчика!!!» Биков жартував потім, що взяв Іванова на цю роль через його молодечу зухвалість.

Режисер Леонід Биков зізнавався, що фільм про небо і льотчиків — його дитяча мрія. І льотчик на прізвисько «Кузнєчик» — це він сам у молодості. Іванов блискуче зіграв довірену йому роль. Цей фільм зробив молодого актора знаменитим на всю країну.

Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені Олександра Довженка, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті: музична комедія «Ар-хі-ме-ди!», телесеріал «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедія «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчна драма «Ати-бати, йшли солдати…» та багато інших.

Його герої, як правило, — чарівні молоді люди з наносною серйозністю, які все ще залишаються дітьми. Однією з найкращих робіт актора стала роль Ларіосика у драмі Володимира Басова «Дні Турбіних», знятій за творами Михайла Булгакова.

З розпадом СРСР розвалилися республіканські кіностудії. У Києві практично ніхто не знімався, актори спивалися, емігрували, вмирали… Сергій Іванов спочатку теж зневірився, але потім зібрався і вирішив діяти — у 1991 році сам поставив фільм «Медовий місяць», організував і очолив студію «Панорама», став біля витоків кінофестивалю «Молодість». Вів на телебаченні цикл передач «Наші за кордоном». Пробував писати вірші.

У кінці 90-х Іванов започаткував на телебаченні новий проект — серіал про замки Західної України, але встиг зняти тільки першу серію.

Сергій Іванов був терміново госпіталізований, коли йому стало зле, а згодом лікарі повідомили рідним: «Здало серце, інфаркт».

Помер 15 січня 2000 року в Києві, залишивши дружину Ларису і донечку Марію (н.1987). Похований 17 січня на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Фільмографія

Знявся у фільмах:

«Вулиця тринадцяти тополь» (1969),
«Родина Коцюбинських» (1970, Павло Тичина),
«Блакитне і зелене» (1970, к/м, Митя),
«Зозуля з дипломом» (1971, Свічка),
(1971),
«Випадкова адреса» (1972, інспектор),
«Довіра» (1972, Саша),
«Ефект Ромашкіна» (1973, Сергій),
«Як гартувалась сталь» (1973, Серьожа Брузжак),
«В бій ідуть лише „старі“» (1973, «Кузнєчик»),
«Дума про Ковпака» (1973, партизан),
«Ти плюс я — весна» (1974, муз. фільм; Укртелефільм),
«Марина» (1974),
«Народжена революцією» (1974—1976, Афіноген),
(учитель),
«Не віддавай королеву» (1975, Кошич),
(1975, Петя),
(1975, т/ф),
«Ар-хі-ме-ди!» (1975, Мєтьолкін),
«Розповідь про просту річ» (1975),
«Хвилі Чорного моря» (1975, «Катакомби»),
«Тривожний місяць вересень» (1976, Амбросименко),
«Ати-бати, йшли солдати…» (1976, Лавкін),
«Дні Турбіних» (1976, Ларіосик),
«Сімдесят два градуси нижче нуля» (1976, Льошка),
«Перед екзаменом» (1977, юнак),
«Три веселі зміни» (1977, лікар),
«Хомут для Маркіза» (1977),
«Нісенітниця» (1977),
«Агент секретної служби» (1978),
«Алмазна стежка» (1978),
«Загін особливого призначення» (1978, Мудряков),
(1979, муз. фільм),
«Дачна поїздка сержанта Цибулі» (1979, Цибуля),
«Пані Марія» (1979, Станіслав Адамович),
«Суєта суєт» (1979, Василь),
«Сімейне коло» (1980, син),
«Депутатська година» (1980),
«Ранок за вечір мудріший» (1981, Юрко Доценко),
«Особливо важливе завдання» (1980, Гонцов),
«Будемо чекати, повертайся» (1981),
«Куди він дінеться!» (1981),
«Якщо ворог не здається...» (1982),
«Ніжність до ревучого звіра»,
«Польоти уві сні та наяву» (1982),
«Усмішки Нечипорівки»,
«Таємниці святого Юра» (1982, Єгор),
«Справа для справжніх чоловіків»,
«Звинувачення» (1984),
«Букет фіалок» (1983),
«Батальйони просять вогню» (1985),
«Стрибок» (1985, Коля),
«Щасливий, хто кохав»,
«Без сина не приходь!» (1986),
«Поруч з вами» (1986),
«Капітан „Пілігрима“» (1986),
«Випадок з газетної практики» (1987),
«Дама з папугою» (1988),
«Чаша терпіння»,
«Світла особистість» (1989),
(1991), (також режисер),
«І чорт з нами» (1991),
(1991),
(1992),
/ Тутэйшыя (Білорусь) (1993),
(1998) та ін.

Нагороди

Заслужений артист України (1992).
Народний артист України (1998).
Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Білорусі.

Громадська робота

Був президентом Молодіжного інтернаціонального клубу мистецтв «Панорама»(1989)

Примітки

І. Гордійчук. Лариса Піша//День.2015. 09.10
на рос.:" В.Аронова". Лариса Пиша: «Свою роль Кузнечика брат любил меньше всего» //Газета по-киевски, 2006№ 60, март.

Джерела

Махтіна Є. Н. Сергій Іванов// Щасливої дороги. К., 1978. — С.26—33;
Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.63—64.
Л. Брюховецька. Іванов Сергій Петрович. Енциклопедія Сучасної України. [1] [ 30 червня 2020 у Wayback Machine.]
Рудаков М. І. Автографи майстрів . — К. : Міжнародний доброчиний фонд «Українська хата», 2005. — 128 с.: фотогр.,с.43-46. —
Рудаков Микола."Кузнєчик" /Про Сергія Іванова // Урядовий кур'єр, 2001, 22 травня, с.12.

Посилання

Іванов Сергій Петрович на сайті DzygaMDB

[1] І. Гордійчук. Лариса Піша//День.2015. 09.10

[2] на рос.:" В.Аронова". Лариса Пиша: «Свою роль Кузнечика брат любил меньше всего» //Газета по-киевски, 2006№ 60, март.