Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Іва́н Васи́льович Казнадій (нар. 7 липня 1926, Рогова, Черкаська область — пом. 26 травня 2006, Кіровоград) — український режисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (1965). Учасник бойових дій Другої Світової війни. Його батько Василь Казнадій був колгоспним бухгалтером у селах Рогова та Бабанка, Уманського району Черкаської області. Мати Анастасія Парфенюк займалася домашнім хазяйством, і померла досить рано, коли Іванові було лише 12 років.
| Казнадій Іван Васильович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Іван Казнадій, 1959 рік | ||||
| Народився | 7 липня 1926 Рогова Черкаська область,  Україна | |||
| Помер | 26 травня 2006 (79 років) Кіровоград, Україна | |||
| Поховання | Кропивницький | |||
| Національність | українець | |||
| Громадянство | Україна | |||
| Діяльність | актор, режисер | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Роки діяльності | 1956—2006 | |||
| У шлюбі з | Мартинова Світлана Андріївна | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
| | ||||
Творчий шлях
Закінчив Київський театральний інститут навчався у Мар'яна Крушельницького (1956). Працював театральним режисером в українських театрах Кіровограда, Києва, Дніпропетровська, Миколаєва, Львова, Білої Церкви.
Юність та роки війни
Після закінчення школи, незадовго до початку війни, Іван вступив до радіотехнічного училища у м. Одесі, яке, після початку війни, евакуювали до сибірського міста Тобольська. У 1942 році, Іван, прибавивши собі один рік до свого віку, попросився на фронт. У 1942 року його було направлено до 2-го Омського воєнно-піхотного училища. Закінчивши 6-місячний військовий курс, Іван, у серпні 1943 року, потрапив до екіпажу танка Т-34 як радист-стрілець. Танк входив до 14-го навчального танко-самоходного полку 3-ї Гвардійської танкової армії генерала Павла Рибалка, яка, у свою чергу, була складовою частиною 1-го Українського фронту під командуванням маршала Івана Конєва. То була та сама 3-тя танкова армія, яка, у 1943 році, за хитро придуманим планом українського генерала Павла Рибалка, швидко й непомітно перемістився з південного Букринського плацдарму на північ до Лютізького плацдарму під звук виючих сирен, щоб німці не почули гуркіт танків, аби забезпечити раптовість наступу на Київ з півночі. Цей факт зазначено у багатьох історичних документах та у радянському фільмі-епопеї «Звільнення».
Під час наступу армії на Київ, у центрі курортного міста Ворзель, танк було підбито. Ніхто з екіпажу не постраждав, але довелося чекати, поки танк не відремонтували. Потім, Іван воював на Західній Україні, Польщі, Румунії та Австрії. До Берліна так і не потрапив. Після закінчення війни, аж до 1949 року, Іван Казнадій служив у Австрії, патрулюючи австрійські ліси, але, цього разу, на англійському танку «Валентайн», що був, найвірогідніше, канадського виробництва.
Під час військової служби, Іван Казнадій захопився художньою самодіяльністю, організовував концерти для військовослужбовців свого полку, сам складав їх програми, та навіть ставив невеличкі театралізовані коротенькі вистави на військову тематику. Одного разу, на концерт, на якому Іван Казнадій виконував роль конферансьє, завітав дуже відомий тоді російський співак Петро Лещенко, відомий слухачам 1920-х та 1940-х років виконанням популярних пісень «У самовара я и моя Маша» та інших. Петро Лещенко жив тоді у Румунії, сумував за Батьківщиною, і тому, з великим задоволенням виконав ряд пісень зі свого репертуару.
Студентські роки
У 1951 році, після закінчення військової служби, Іван Казнадій вступив на режисерський факультет Київського Державного Інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, який закінчив у 1956 році. Був учнем відомого та театрального педагога професора Мар'яна Крушельницького. У 1953 році зустрівся у Києві з відомим російським «фронтовим» письменником Костянтином Сімоновим, який приїжджав у Київ для зустрічі з українськими письменниками та творчою молоддю. На зустрічі був присутній відомий український сатирик Остап Вишня.
Навчаючись у інституті та, згодом, проходячи стажування у театрі Іван Казнадій здружився з відомими українськими акторами Амвросієм Бучмою, Миколою Яковченко, Наталією Ужвій, Задніпровським, оперним співаком Дмитром Гнатюком та іншими відомими виконавцями.
Навчаючись у інституті, Іван одружився з тоді ще студенткою театрального інституту, а зрештою театральною актрисою, Світланою Мартиновою, й обоє пронесли любов до театру через усе своє життя, розвиваючи та збагачуючи українську театральну скарбницю. Шафером і дружкою на їх весіллі були їх друзі, а нині добре усім відома «зоряна» театральна пара Ада Роговцева та Костянтин Степанков.
Подальший творчий шлях
Першим видатним кроком режисерської кар'єри Івана Казнадія була постановка у Кіровоградському театрі ім. Марка Кропивницького вистави «Люська» за п'єсою Г. Мазіна, яку Іван Казнадій поставив у 1955 році. У тому ж 1955 році, Іван Казнадій поставив спектакль «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці» за п'єсою М. Старицького. У 1957 році, поставив виставу «Чому посміхалися зорі» за п'єсою відомого драматурга Олександра Корнійчука, якого Іван Казнадій добре знав, і з яким підтримував дружні стосунки аж до самої смерті О. Корнійчука у 1972 році. А у 1961 році, у Київському драмтеатрі ім. Івана Франка, Іван Казнадій вперше поставив знамениті «Фараони» за п'єсою Олекси Коломийця, що входили у репертуар майже усіх українських та навіть деяких російських театрів, й шли з великим успіхом декілька десятиліть.
У 1962 році, місцева влада запросила Івана Казнадія до міста Дніпропетровська, до драмтеатру ім. Т. Г. Шевченка. Там він поставив низку важливих спектаклів, таких як «Марина» М. Зарудного за поемою Т. Г. Шевченка, «Тарас Бульба», «На світанку», «Поцілунок Чаніти» та інші вистави. У 1965 році, йому було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України. У 1966 році, їздив на курси підвищення кваліфікації у Ленінград, де зустрічався з дуже популярним тоді естрадним актором-сатириком Аркадієм Райкіним.
У 1967, за анонімними скаргами деяких акторів театру, та під тиском тодішнього першого секретаря Дніпропетровського обкому КПРС Олексія Ватченка, змушений був покинути Дніпропетровськ, та переїхати до Львова, де він працював у Львівському театрі Радянської армії. Але, вже у 1968 році, він повернувся до Кіровоградського театру ім М. Кропивницького, де він робив свої перші режисерські кроки.
Протягом роботи у театрі ім. М. Кропивницікого, що, за календарем ЮНЕСКО, вважається першим професійним українським театром, або «театром корифеїв», як його називають в Україні, Іван Казнадій поставив багато вистав як суто українських, так і зарубіжних драматургів, такі як «Горлиця» О. Коломійця, «Пам'ять серця» О. Корнійчука, «Трибунал» білоруського драматурга А. Макайонка, «Варшавська Мелодія» Зоріна, «Мільонерка» за п'єсою англійського письменника та драматурга Бернарда Шоу, «Майска ніч» М. Старицького та інші.
Та ось, у 1974 році, комуністична верхівка Кіровограду провела так звану «реконструкцію» приміщення театру, у результаті якої ложі, у яких сиділи корифеї українського театру, були зламані, акустичні пристрої зали та сцени були знищені, а фасад та загальний історичний вигляд приміщення було втрачено. Іван Казнадій виступив з різкою критикою рішення місцевої влади, за що й поплатився: тодішня комуністична верхівка Кіровограду, зокрема керівники відділу пропаганди та агітації, обласного управління культури та облвиконкому звільнили його з роботи, й талановитому режисеру довелося працювати черговим режисером у другорядних театрах та клубах майже 10 років, до самої пенсії.
З розпадом Радянського Союзу й поваленням комуністичної системи, правда перемогла, й нова міська влада запросила Івана Казнадія на посаду головного режисера, з метою відродження історичних традицій театру корифеїв. З потроєною енергією, він узявся за діло й поставив ряд важливих п'єс, включаючи заборонену, ще з царських часів, п'єсу «Перед волею» Марка Кропивницького. Тоді ж, Іван Казнадій й виступив перед місцевим керівництвом з ініціативою щодо реставрації приміщення театру й повернення йому його історичного вигляду.
Окрім театральних вистав, Іван Казнадій також брав активну участь у організації українських фольклорних народних вуличних торжеств та театралізованих народних обрядів, які Іван Казнадій блискуче знав, і які з задоволенням ставив у вже незалежній Україні.
Завдяки своєму таланту театрального режисера та серцю патріота, Іван Казнадій зробив дуже великий внесок у розвиток й збереження української театральної культури, підіймаючи тим самим, попри усі незгоди, українську національну гордість та свідомість.
Іван Казнадій помер 26 травня 2006 року, похований на Далекосхідному цвинтарі у м. Кіровограді, Україна.
Поставлені вистави
- 1955 — «Люська» (Г. Мазін);
- 1955 — «Олеко Дундич» (В. Кац, О. Ржешевський);
- 1955 — «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (М. Старицький);
- 1956 — «Мораль пані Дульської» (Г. Запольська);
- 1956 — «Людина шукає щастя» (А. Школьник);
- 1956 — «Для домашнього вогнища» (І. Франко);
- 1956 — «Кришталеве джерело» (Є. Бондарев);
- 1956 — «Карпатські гуцули» (Ю. Коженьовський);
- 1957 — «Соло на флейті» (І. Микитенко);
- 1957 — «Хазяїн» (І. Карпенко-Карий);
- 1957 — «Чому посміхалися зорі» (О. Корнійчук);
- 1958 — «Дні юності» (І. Микитенко);
- 1958 — «Про особисте» (В. Пістоленко);
- 1958 — «Кров'ю серця» (О. Бойченко);
- 1958 — «Замулені джерела» (М. Кропивницький);
- 1958 — «Остання зупинка» (Еріх-Марія Ремарк);
- 1959 — «Сьогодні й завжди» (Г. Мазін);
- 1959 — «Коли в серці весна» (О. Козін);
- 1959 — «Фараони» (О. Коломієць);
- 1959 — «Юність моя» (А. Школьник);
- 1962 — «Біла акація» (І. Дунаєвський);
- 1962 — «Люди в шинелях» (А. Макайонок);
- 1964 — «Марина» (М. Зарудний);
- 1964 — «Поцілунок Чаніти» (Ю. Мілютін);
- 1964 — «Смерть Бессі Сміт» (Е. Олбі);
- 1964 — «На світанку» (М. Мішеєв);
- 1965 — «Людина з зірки» (К. Віттлінгер);
- 1966 — «Тарас Бульба» (М. Гоголь);
- 1968 — «Дай серцю волю — заведе в неволю» (М. Кропивницький);
- 1968 — «Варшавська мелодія» (Л. Зорін);
- 1968 — «Під чорною маскою» (Л. Лядов);
- 1969 — «Горлиця» (О. Коломієць);
- 1969 — «Камо» (О. Левада);
- 1970 — «Пам'ять серця» (О. Корнійчук);
- 1970 — «Вогнений світанок» (М. Барський);
- 1970 — «Помирились. По ревізії. Несподіване сватання» (М. Кропивницький);
- 1970 — «Грушенька» (І. Шток);
- 1971 — «Трибунал» (А. Макайонок);
- 1971 — «Велика мама» (Г. Мдівані);
- 1972 — «Дороги, які ми вибириаємо» (М. Зарудний);
- 1972 — «Фараони» (О. Коломієць);
- 1972 — «Залізна троянда» (В. Юр'єв);
- 1973 — «Мільйонерка» (Б. Шоу);
- 1973 — «Пора жовтого листя» (М. Зарудний);
- 1974 — «Майська ніч» (М. Старицький);
- 1974 — «Погода на завтра» (М. Шатров);
- 1974 — «Схаменись, Христофоре!» (А. Баранг);
- 1975 — «Лиха доля» (М. Старицький);
- 1975 — «Запорожець за Дунаєм» (С. Гулак-Артемовський);
- 1976 — «Витівки Хануми» (М. Цагарелі);
- 1977 — «Сорочинський ярмарок» (М. Гоголь);
- 1996 — «Ґвалт!!! Рятуйте!! Мене… женять» (Ф.-К. Крьоц);
- 1996 — «Серенада кохання» (М. Кропивницький);
- 1997 — «Пригоди байстрюка із Швейцарії в Парижі» (О. Горін);
- 2001 — «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (М. Кропивницький);
- 2002 — «Фараони» (О. Коломієць);
Література
- Шурапов, Володимир Петрович. Відверта розмова (Мистецькі кон'юктиви): [мистец. діалоги з І. В. Казнадієм] / Володимир Шурапов. — Кіровоград: Лисенко В. Ф, 2012. — 103 с.
- Театр Марка Кропивницького (минуле й сучасне) / Марко В. П., Шурапов В. П. Поліграфічно-видавничий центр «Мавік», 2004 рік.
Інтернет-джерела
- Вечная книга памяти — Казнадий Иван Васильевич[недоступне посилання з липня 2019]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Iva n Vasi lovich Kaznadij nar 7 lipnya 1926 19260707 Rogova Cherkaska oblast pom 26 travnya 2006 Kirovograd ukrayinskij rezhiser zasluzhenij diyach mistectv URSR 1965 Uchasnik bojovih dij Drugoyi Svitovoyi vijni Jogo batko Vasil Kaznadij buv kolgospnim buhgalterom u selah Rogova ta Babanka Umanskogo rajonu Cherkaskoyi oblasti Mati Anastasiya Parfenyuk zajmalasya domashnim hazyajstvom i pomerla dosit rano koli Ivanovi bulo lishe 12 rokiv Kaznadij Ivan VasilovichIvan Kaznadij 1959 rikIvan Kaznadij 1959 rikNarodivsya7 lipnya 1926 1926 07 07 Rogova Cherkaska oblast UkrayinaPomer26 travnya 2006 2006 05 26 79 rokiv Kirovograd UkrayinaPohovannyaKropivnickijNacionalnistukrayinecGromadyanstvo UkrayinaDiyalnistaktor rezhiserAlma materKiyivskij nacionalnij universitet teatru kino i telebachennya imeni Ivana Karpenka KarogoRoki diyalnosti1956 2006U shlyubi zMartinova Svitlana AndriyivnaNagorodi ta premiyi Ivan z batkom Vasilem Vasilovichem ta matir yu Anastasiyeyu Parfenyuk 1936 r Tvorchij shlyahZakinchiv Kiyivskij teatralnij institut navchavsya u Mar yana Krushelnickogo 1956 Pracyuvav teatralnim rezhiserom v ukrayinskih teatrah Kirovograda Kiyeva Dnipropetrovska Mikolayeva Lvova Biloyi Cerkvi Yunist ta roki vijniIvan krajnij sprava z ekipazhem tanka T 34 Polsha 1944 r Ivan Kaznadij sidit z tovarishem Petrom Pavlyuchenkom u formi uchniv radiotehnichnogo remisnichogo uchilisha m Odesa traven 1941 r Pislya zakinchennya shkoli nezadovgo do pochatku vijni Ivan vstupiv do radiotehnichnogo uchilisha u m Odesi yake pislya pochatku vijni evakuyuvali do sibirskogo mista Tobolska U 1942 roci Ivan pribavivshi sobi odin rik do svogo viku poprosivsya na front U 1942 roku jogo bulo napravleno do 2 go Omskogo voyenno pihotnogo uchilisha Zakinchivshi 6 misyachnij vijskovij kurs Ivan u serpni 1943 roku potrapiv do ekipazhu tanka T 34 yak radist strilec Tank vhodiv do 14 go navchalnogo tanko samohodnogo polku 3 yi Gvardijskoyi tankovoyi armiyi generala Pavla Ribalka yaka u svoyu chergu bula skladovoyu chastinoyu 1 go Ukrayinskogo frontu pid komanduvannyam marshala Ivana Konyeva To bula ta sama 3 tya tankova armiya yaka u 1943 roci za hitro pridumanim planom ukrayinskogo generala Pavla Ribalka shvidko j nepomitno peremistivsya z pivdennogo Bukrinskogo placdarmu na pivnich do Lyutizkogo placdarmu pid zvuk viyuchih siren shob nimci ne pochuli gurkit tankiv abi zabezpechiti raptovist nastupu na Kiyiv z pivnochi Cej fakt zaznacheno u bagatoh istorichnih dokumentah ta u radyanskomu filmi epopeyi Zvilnennya Ivan u frontovij vistavi vede dopit nimeckogo asa rol yakogo vikonuye jogo tovarish Petro Pavlyuchenko Avstriya 1945 r Pismennik Kostyantin Simonov u Kiyevi Spinoyu stoyit Ostap Vishnya Ivan Kaznadij viglyadaye sprava vid O Vishni 1953 r Na prijomi u dramaturga Oleksandra Kornijchuka u kapelyusi u centri I Kaznadij na foto poruch z nim sprava Druga zliva stoyit Narodna artistka Ukrayini Nataliya Uzhvij Reshta aktori teatru im Ivana Franka Kiyiv VDNG 1953 rik I Kaznadij krajnij zliva z aktorami teatru im I Franka Vidomij aktor V Dolskij tretij zliva Kiyiv 1953 rik Pid chas nastupu armiyi na Kiyiv u centri kurortnogo mista Vorzel tank bulo pidbito Nihto z ekipazhu ne postrazhdav ale dovelosya chekati poki tank ne vidremontuvali Potim Ivan voyuvav na Zahidnij Ukrayini Polshi Rumuniyi ta Avstriyi Do Berlina tak i ne potrapiv Pislya zakinchennya vijni azh do 1949 roku Ivan Kaznadij sluzhiv u Avstriyi patrulyuyuchi avstrijski lisi ale cogo razu na anglijskomu tanku Valentajn sho buv najvirogidnishe kanadskogo virobnictva Pid chas vijskovoyi sluzhbi Ivan Kaznadij zahopivsya hudozhnoyu samodiyalnistyu organizovuvav koncerti dlya vijskovosluzhbovciv svogo polku sam skladav yih programi ta navit staviv nevelichki teatralizovani korotenki vistavi na vijskovu tematiku Odnogo razu na koncert na yakomu Ivan Kaznadij vikonuvav rol konferansye zavitav duzhe vidomij todi rosijskij spivak Petro Leshenko vidomij sluhacham 1920 h ta 1940 h rokiv vikonannyam populyarnih pisen U samovara ya i moya Masha ta inshih Petro Leshenko zhiv todi u Rumuniyi sumuvav za Batkivshinoyu i tomu z velikim zadovolennyam vikonav ryad pisen zi svogo repertuaru Studentski rokiU 1951 roci pislya zakinchennya vijskovoyi sluzhbi Ivan Kaznadij vstupiv na rezhiserskij fakultet Kiyivskogo Derzhavnogo Institutu teatralnogo mistectva im Karpenka Karogo yakij zakinchiv u 1956 roci Buv uchnem vidomogo ta teatralnogo pedagoga profesora Mar yana Krushelnickogo U 1953 roci zustrivsya u Kiyevi z vidomim rosijskim frontovim pismennikom Kostyantinom Simonovim yakij priyizhdzhav u Kiyiv dlya zustrichi z ukrayinskimi pismennikami ta tvorchoyu moloddyu Na zustrichi buv prisutnij vidomij ukrayinskij satirik Ostap Vishnya Navchayuchis u instituti ta zgodom prohodyachi stazhuvannya u teatri Ivan Kaznadij zdruzhivsya z vidomimi ukrayinskimi aktorami Amvrosiyem Buchmoyu Mikoloyu Yakovchenko Nataliyeyu Uzhvij Zadniprovskim opernim spivakom Dmitrom Gnatyukom ta inshimi vidomimi vikonavcyami Navchayuchis u instituti Ivan odruzhivsya z todi she studentkoyu teatralnogo institutu a zreshtoyu teatralnoyu aktrisoyu Svitlanoyu Martinovoyu j oboye pronesli lyubov do teatru cherez use svoye zhittya rozvivayuchi ta zbagachuyuchi ukrayinsku teatralnu skarbnicyu Shaferom i druzhkoyu na yih vesilli buli yih druzi a nini dobre usim vidoma zoryana teatralna para Ada Rogovceva ta Kostyantin Stepankov Podalshij tvorchij shlyahPershim vidatnim krokom rezhiserskoyi kar yeri Ivana Kaznadiya bula postanovka u Kirovogradskomu teatri im Marka Kropivnickogo vistavi Lyuska za p yesoyu G Mazina yaku Ivan Kaznadij postaviv u 1955 roci U tomu zh 1955 roci Ivan Kaznadij postaviv spektakl Oj ne hodi Gricyu ta j na vechornici za p yesoyu M Starickogo U 1957 roci postaviv vistavu Chomu posmihalisya zori za p yesoyu vidomogo dramaturga Oleksandra Kornijchuka yakogo Ivan Kaznadij dobre znav i z yakim pidtrimuvav druzhni stosunki azh do samoyi smerti O Kornijchuka u 1972 roci A u 1961 roci u Kiyivskomu dramteatri im Ivana Franka Ivan Kaznadij vpershe postaviv znameniti Faraoni za p yesoyu Oleksi Kolomijcya sho vhodili u repertuar majzhe usih ukrayinskih ta navit deyakih rosijskih teatriv j shli z velikim uspihom dekilka desyatilit Dramaturg Oleksa Kolomiyec zliva ta Ivan Kaznadij za chitannyam p yesi Faraoni Kiyiv 1960 rik U 1962 roci misceva vlada zaprosila Ivana Kaznadiya do mista Dnipropetrovska do dramteatru im T G Shevchenka Tam vin postaviv nizku vazhlivih spektakliv takih yak Marina M Zarudnogo za poemoyu T G Shevchenka Taras Bulba Na svitanku Pocilunok Chaniti ta inshi vistavi U 1965 roci jomu bulo prisvoyeno zvannya Zasluzhenogo diyacha mistectv Ukrayini U 1966 roci yizdiv na kursi pidvishennya kvalifikaciyi u Leningrad de zustrichavsya z duzhe populyarnim todi estradnim aktorom satirikom Arkadiyem Rajkinim Ivan Kaznadij tretij zliva z aktorami Dnipropetrovskogo muzichno dramatichnogo teatru im Tarasa Shevchenka Krajnya zliva artistka G Berezanska poruch aktor Stankevich 1963 rik U 1967 za anonimnimi skargami deyakih aktoriv teatru ta pid tiskom todishnogo pershogo sekretarya Dnipropetrovskogo obkomu KPRS Oleksiya Vatchenka zmushenij buv pokinuti Dnipropetrovsk ta pereyihati do Lvova de vin pracyuvav u Lvivskomu teatri Radyanskoyi armiyi Ale vzhe u 1968 roci vin povernuvsya do Kirovogradskogo teatru im M Kropivnickogo de vin robiv svoyi pershi rezhiserski kroki Protyagom roboti u teatri im M Kropivnicikogo sho za kalendarem YuNESKO vvazhayetsya pershim profesijnim ukrayinskim teatrom abo teatrom korifeyiv yak jogo nazivayut v Ukrayini Ivan Kaznadij postaviv bagato vistav yak suto ukrayinskih tak i zarubizhnih dramaturgiv taki yak Gorlicya O Kolomijcya Pam yat sercya O Kornijchuka Tribunal biloruskogo dramaturga A Makajonka Varshavska Melodiya Zorina Milonerka za p yesoyu anglijskogo pismennika ta dramaturga Bernarda Shou Majska nich M Starickogo ta inshi I Kaznadij na svyatkuvanni svogo 80 richchya Kirovograd teatr im M Kropivnickogo 2005 r I Kaznadij 2002 r Ta os u 1974 roci komunistichna verhivka Kirovogradu provela tak zvanu rekonstrukciyu primishennya teatru u rezultati yakoyi lozhi u yakih sidili korifeyi ukrayinskogo teatru buli zlamani akustichni pristroyi zali ta sceni buli znisheni a fasad ta zagalnij istorichnij viglyad primishennya bulo vtracheno Ivan Kaznadij vistupiv z rizkoyu kritikoyu rishennya miscevoyi vladi za sho j poplativsya todishnya komunistichna verhivka Kirovogradu zokrema kerivniki viddilu propagandi ta agitaciyi oblasnogo upravlinnya kulturi ta oblvikonkomu zvilnili jogo z roboti j talanovitomu rezhiseru dovelosya pracyuvati chergovim rezhiserom u drugoryadnih teatrah ta klubah majzhe 10 rokiv do samoyi pensiyi Z rozpadom Radyanskogo Soyuzu j povalennyam komunistichnoyi sistemi pravda peremogla j nova miska vlada zaprosila Ivana Kaznadiya na posadu golovnogo rezhisera z metoyu vidrodzhennya istorichnih tradicij teatru korifeyiv Z potroyenoyu energiyeyu vin uzyavsya za dilo j postaviv ryad vazhlivih p yes vklyuchayuchi zaboronenu she z carskih chasiv p yesu Pered voleyu Marka Kropivnickogo Todi zh Ivan Kaznadij j vistupiv pered miscevim kerivnictvom z iniciativoyu shodo restavraciyi primishennya teatru j povernennya jomu jogo istorichnogo viglyadu Okrim teatralnih vistav Ivan Kaznadij takozh brav aktivnu uchast u organizaciyi ukrayinskih folklornih narodnih vulichnih torzhestv ta teatralizovanih narodnih obryadiv yaki Ivan Kaznadij bliskuche znav i yaki z zadovolennyam staviv u vzhe nezalezhnij Ukrayini Mogila Ivana Kaznadiya ta Svitlani Martinovoyi u Pochesnomu sektori Dalekoshidnogo cvintarya u m Kropivnickomu Zavdyaki svoyemu talantu teatralnogo rezhisera ta sercyu patriota Ivan Kaznadij zrobiv duzhe velikij vnesok u rozvitok j zberezhennya ukrayinskoyi teatralnoyi kulturi pidijmayuchi tim samim popri usi nezgodi ukrayinsku nacionalnu gordist ta svidomist Ivan Kaznadij pomer 26 travnya 2006 roku pohovanij na Dalekoshidnomu cvintari u m Kirovogradi Ukrayina Postavleni vistavi1955 Lyuska G Mazin 1955 Oleko Dundich V Kac O Rzheshevskij 1955 Oj ne hodi Gricyu ta j na vechornici M Starickij 1956 Moral pani Dulskoyi G Zapolska 1956 Lyudina shukaye shastya A Shkolnik 1956 Dlya domashnogo vognisha I Franko 1956 Krishtaleve dzherelo Ye Bondarev 1956 Karpatski guculi Yu Kozhenovskij 1957 Solo na flejti I Mikitenko 1957 Hazyayin I Karpenko Karij 1957 Chomu posmihalisya zori O Kornijchuk 1958 Dni yunosti I Mikitenko 1958 Pro osobiste V Pistolenko 1958 Krov yu sercya O Bojchenko 1958 Zamuleni dzherela M Kropivnickij 1958 Ostannya zupinka Erih Mariya Remark 1959 Sogodni j zavzhdi G Mazin 1959 Koli v serci vesna O Kozin 1959 Faraoni O Kolomiyec 1959 Yunist moya A Shkolnik 1962 Bila akaciya I Dunayevskij 1962 Lyudi v shinelyah A Makajonok 1964 Marina M Zarudnij 1964 Pocilunok Chaniti Yu Milyutin 1964 Smert Bessi Smit E Olbi 1964 Na svitanku M Misheyev 1965 Lyudina z zirki K Vittlinger 1966 Taras Bulba M Gogol 1968 Daj sercyu volyu zavede v nevolyu M Kropivnickij 1968 Varshavska melodiya L Zorin 1968 Pid chornoyu maskoyu L Lyadov 1969 Gorlicya O Kolomiyec 1969 Kamo O Levada 1970 Pam yat sercya O Kornijchuk 1970 Vognenij svitanok M Barskij 1970 Pomirilis Po reviziyi Nespodivane svatannya M Kropivnickij 1970 Grushenka I Shtok 1971 Tribunal A Makajonok 1971 Velika mama G Mdivani 1972 Dorogi yaki mi vibiriayemo M Zarudnij 1972 Faraoni O Kolomiyec 1972 Zalizna troyanda V Yur yev 1973 Miljonerka B Shou 1973 Pora zhovtogo listya M Zarudnij 1974 Majska nich M Starickij 1974 Pogoda na zavtra M Shatrov 1974 Shamenis Hristofore A Barang 1975 Liha dolya M Starickij 1975 Zaporozhec za Dunayem S Gulak Artemovskij 1976 Vitivki Hanumi M Cagareli 1977 Sorochinskij yarmarok M Gogol 1996 Gvalt Ryatujte Mene zhenyat F K Kroc 1996 Serenada kohannya M Kropivnickij 1997 Prigodi bajstryuka iz Shvejcariyi v Parizhi O Gorin 2001 Doki sonce zijde rosa ochi viyist M Kropivnickij 2002 Faraoni O Kolomiyec LiteraturaShurapov Volodimir Petrovich Vidverta rozmova Mistecki kon yuktivi mistec dialogi z I V Kaznadiyem Volodimir Shurapov Kirovograd Lisenko V F 2012 103 s Teatr Marka Kropivnickogo minule j suchasne Marko V P Shurapov V P Poligrafichno vidavnichij centr Mavik 2004 rik ISBN 966 7718 09 3Internet dzherelaVechnaya kniga pamyati Kaznadij Ivan Vasilevich nedostupne posilannya z lipnya 2019