«Євшан-зілля» — поема українського письменника Миколи Вороного, написана в Полтаві 1899 р., навіяна літописною легендою про чудодійну траву-зілля євшан, яка повертає людям втрачену пам'ять.
Євшан-зілля | ||||
---|---|---|---|---|
Форма | вірш[d] | |||
Автор | Вороний Микола Кіндратович | |||
Мова | українська | |||
| ||||
Цей твір у Вікіцитатах |
Актуальна для денаціоналізованих українців, ця легенда надихнула Вороного, і не тільки його, на поетичне відображення пробудження самосвідомості людей, які втратили своє національне коріння. Сам символ євшану, які й численні переспіви легенди, були настільки актуальні й зрозумілі в Україні, що не лише літературні твори, але і періодичні видання, хорові колективи національного спрямування, вибирали для назви слово євшан, а Микола Федюшка взяв його собі як псевдонім.
Переказ легенди
У Галицько-Волинському літописі під 1205 роком літописець помістив половецьку легенду. Порівнюючи князя Романа з Володимиром Мономахом, він згадує, як цей князь розгромив половців, як вигнав хана Отрока в Обези за Залізні Ворота, а брата його — Сирчана — за Дон:
Після ж смерті Володимирової лишився у Сірчана один Співець — Орев, і послав він його в Обезя, кажучи: „Володимир умер уже, то ж повертайся, брате, назад в землю свою“. Перекажи ж ти йому ці слова мої, заспівай йому пісень половецьких. А як не схоче послухати, то дай йому понюхати зілля, яке зветься євшаном. А як той відмовився повертатись і слухати, дав він йому зілля. І понюхавши, заплакав той і сказав: „Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужині славному бути“. І прийшов він у землю свою...
Переосмислення легенди
В українській художній літературі без згадки про половецьку легенду часом натрапляємо на її переосмислення — українські дівчата несуть полин-зілля (євшан — тюркська назва полину ) козакам у турецьку неволю, щоб нагадати їм про отчий край.
Ірина Калинець так поетично відобразила дію цього зілля на українців в альманасі Євшан-Зілля:
Так пахне стежка до рідного дому, так пахне надвечір'я у співі солов'я, так пахне зілля в Святойванівську ніч... І стократ нестриманішу тугу будить цей запах у розлуці з Батьківщиною. Закордонні туристи-українці, відвідуючи Батьківщину, беруть з собою жменьку рідної землі і горнуться в далекій чужині до неї... Жменька рідної землі... Квітка з рідного краю... А для оспалих духом — полин. Терпкий, неблагоароматний, гіркий на смак.
Чому саме полинові судилося навертати людську душу і розум до священної, обітованої, рідної землі? Не оспіваній за красу з давніх-давен дикій рожі, не романтичній калині, навіть не сонцеликому соняшникові, а саме полинові — євшан-зіллю? Мабуть, лише душевні страждання, гіркота життя навертають людину до джерел — до початків, до спільноти — народу-нації.
Непам'ять — це павутина, яка засотує в безчинність розум і серце, сестра байдужості до правди і добра, до кривди й зла. А ми ж сьогодні — лише частка, ми — лише місток між вчора й завтра, ми в ланцюгу буття — лише одне маленьке коліщатко, якому нема права заіржавіти, зламатися, упасти долилиць у чорний подих відчаю й зневіри. Бо там — за нами — сотні поколінь, уся Планета в присмерку чекання, уся Планета в розмаїтті мов, культур, народів, націй. Кожна несе свій цвіт у тисячне суцвіття, свій неповторний і єдиний цвіт. І вся краса, і вся мета, весь смисл вчорашній і насущний у тому розмаїтому цвітінні...
З'єднала пісня половецька душу руського літописця з душею половецького співця. Гіркоту землі найдорожчої, полинний смак несходжених доріг, чуття свободи, що єднає душі, поклав у серце мандрівним сюжетом і залишив у рядках літописного сувою на безсмерття. Гортаючи старі літописні сторінки, зупинилось на тій легенді око не одного українського поета. В 1899 році Микола Вороний написав поему „Євшан-зілля“, в 1899/1914 рр. цієї ж теми торкається Іван Франко. Ще раз — у 1937 році — звертається до літописної легенди Василь Пачовський.
Примітки
- У Біблії полин — символ суду Божого за відступництво і непослух. У східних народів полин — символ батьківщини і пам'яті про предків.
Посилання
Вікіцитати містять висловлювання на тему: Євшан-зілля (поема) |
- Микола Вороний «Євшан-зілля» [ 2 вересня 2013 у Wayback Machine.]
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Yevshan zillya poema ukrayinskogo pismennika Mikoli Voronogo napisana v Poltavi 1899 r naviyana litopisnoyu legendoyu pro chudodijnu travu zillya yevshan yaka povertaye lyudyam vtrachenu pam yat Yevshan zillyaForma virsh d Avtor Voronij Mikola KindratovichMova ukrayinska Cej tvir u Vikicitatah Aktualna dlya denacionalizovanih ukrayinciv cya legenda nadihnula Voronogo i ne tilki jogo na poetichne vidobrazhennya probudzhennya samosvidomosti lyudej yaki vtratili svoye nacionalne korinnya Sam simvol yevshanu yaki j chislenni perespivi legendi buli nastilki aktualni j zrozumili v Ukrayini sho ne lishe literaturni tvori ale i periodichni vidannya horovi kolektivi nacionalnogo spryamuvannya vibirali dlya nazvi slovo yevshan a Mikola Fedyushka vzyav jogo sobi yak psevdonim Perekaz legendiU Galicko Volinskomu litopisi pid 1205 rokom litopisec pomistiv polovecku legendu Porivnyuyuchi knyazya Romana z Volodimirom Monomahom vin zgaduye yak cej knyaz rozgromiv polovciv yak vignav hana Otroka v Obezi za Zalizni Vorota a brata jogo Sirchana za Don Pislya zh smerti Volodimirovoyi lishivsya u Sirchana odin Spivec Orev i poslav vin jogo v Obezya kazhuchi Volodimir umer uzhe to zh povertajsya brate nazad v zemlyu svoyu Perekazhi zh ti jomu ci slova moyi zaspivaj jomu pisen poloveckih A yak ne shoche posluhati to daj jomu ponyuhati zillya yake zvetsya yevshanom A yak toj vidmovivsya povertatis i sluhati dav vin jomu zillya I ponyuhavshi zaplakav toj i skazav Krashe na svoyij zemli kistmi lyagti nizh na chuzhini slavnomu buti I prijshov vin u zemlyu svoyu Pereosmislennya legendiV ukrayinskij hudozhnij literaturi bez zgadki pro polovecku legendu chasom natraplyayemo na yiyi pereosmislennya ukrayinski divchata nesut polin zillya yevshan tyurkska nazva polinu kozakam u turecku nevolyu shob nagadati yim pro otchij kraj Irina Kalinec tak poetichno vidobrazila diyu cogo zillya na ukrayinciv v almanasi Yevshan Zillya Tak pahne stezhka do ridnogo domu tak pahne nadvechir ya u spivi solov ya tak pahne zillya v Svyatojvanivsku nich I stokrat nestrimanishu tugu budit cej zapah u rozluci z Batkivshinoyu Zakordonni turisti ukrayinci vidviduyuchi Batkivshinu berut z soboyu zhmenku ridnoyi zemli i gornutsya v dalekij chuzhini do neyi Zhmenka ridnoyi zemli Kvitka z ridnogo krayu A dlya ospalih duhom polin Terpkij neblagoaromatnij girkij na smak Chomu same polinovi sudilosya navertati lyudsku dushu i rozum do svyashennoyi obitovanoyi ridnoyi zemli Ne ospivanij za krasu z davnih daven dikij rozhi ne romantichnij kalini navit ne soncelikomu sonyashnikovi a same polinovi yevshan zillyu Mabut lishe dushevni strazhdannya girkota zhittya navertayut lyudinu do dzherel do pochatkiv do spilnoti narodu naciyi Nepam yat ce pavutina yaka zasotuye v bezchinnist rozum i serce sestra bajduzhosti do pravdi i dobra do krivdi j zla A mi zh sogodni lishe chastka mi lishe mistok mizh vchora j zavtra mi v lancyugu buttya lishe odne malenke kolishatko yakomu nema prava zairzhaviti zlamatisya upasti dolilic u chornij podih vidchayu j zneviri Bo tam za nami sotni pokolin usya Planeta v prismerku chekannya usya Planeta v rozmayitti mov kultur narodiv nacij Kozhna nese svij cvit u tisyachne sucvittya svij nepovtornij i yedinij cvit I vsya krasa i vsya meta ves smisl vchorashnij i nasushnij u tomu rozmayitomu cvitinni Z yednala pisnya polovecka dushu ruskogo litopiscya z dusheyu poloveckogo spivcya Girkotu zemli najdorozhchoyi polinnij smak neshodzhenih dorig chuttya svobodi sho yednaye dushi poklav u serce mandrivnim syuzhetom i zalishiv u ryadkah litopisnogo suvoyu na bezsmerttya Gortayuchi stari litopisni storinki zupinilos na tij legendi oko ne odnogo ukrayinskogo poeta V 1899 roci Mikola Voronij napisav poemu Yevshan zillya v 1899 1914 rr ciyeyi zh temi torkayetsya Ivan Franko She raz u 1937 roci zvertayetsya do litopisnoyi legendi Vasil Pachovskij PrimitkiU Bibliyi polin simvol sudu Bozhogo za vidstupnictvo i neposluh U shidnih narodiv polin simvol batkivshini i pam yati pro predkiv PosilannyaVikicitati mistyat vislovlyuvannya na temu Yevshan zillya poema Mikola Voronij Yevshan zillya 2 veresnya 2013 u Wayback Machine