Сіраки

Сіраки (грец. Σίρακες, лат. Siracos / Siraceni) — група іранських кочових племен (сарматів), відома з джерел часів еллінізму та імперії.

Північне Причорномор'я у II ст. до н. е.

   Скіфи в Криму

   Боспорське царство

   Язиги

   Роксолани

   Сіраки

   Меоти

   Таври

Існує достатньо аргументована думка, що перша згадка сіраків — опис Діодором Сицилійським династичної війни на Боспорі у 310—309 рр. до н. е., під час якої династ сіраків Аріфарн підтримував заколотника Евмела. Можливо, що саме сіраки були першою хвилею сарматів — носіїв культури прохорівського типу, що мігрували до Причорномор'я зі сходу та утворили об'єднання, до якого увійшли й тубільні сарматські групи.

...наразі можна говорити тільки про поліетнічність ... сіракского союзу. Тому під етнонімом сіраки слід розуміти кочові племена ... савроматского та сарматського походження... Порівняння локалізації сіраків за Страбоном та Тацитом з локалізацією сіраків царя Аріфарна за Діодором та археологічними даними свідчить про те, що сіраки заселяли степи Прикубання з другої половини IV ст. до н. е. по середину І ст. н. е.

У 60-х рр. І ст. н. е. сіракське об'єднання було знищено аланами, самі сіраки були частково інкорпоровані до нових аланських об'єднань, частково мігрували до Таврики та Закавказзя (область Сіракена).

Та група сіраків, що мігрувала до Таврики в античних джерелах завжди згадується разом зі скіфами, тобто можливо припустити, що мігрувавши до Таврики, сіраки утворили певну спілку з пізніми скіфами цього регіону.

У III ст. були остаточно асимільовані готами^[] чи аланами.

Хронологія основних подій історії сіраків

• сер. IV ст. до н. е. — міграція сарматів — носіїв культури прохорівського типу до Передкавказзя, утворення об'єднання сіраків.
• між 328—324 рр. до н. е. — можливі сутички з сатрапом Мідії Атропатом.
• 310—309 рр. до н. е. — участь у династичній війні на Боспорі.(Dio., Bibl., XX, 22-24)
• 63-47 рр. до н. е. — спільники понтійських царів у їхніх війнах з Римом.(Strabo, Geo., XI.V.7-8.)
• 35 р. н. е. — можливо, брали участь у династичних війнах Аршакідів у Закавказзі (ймовірно, як спільники вірмен).(TAC., AN., VI, 33-35)
• 45-49 рр. — участь у династичній війні на Боспорі.(TAC., AN., XII, 15-17)
• 60-62 рр. — часткова міграція до Таврики (Пл. IV, 26, 83; IOSPE I² № 369) та Закавказзя (Сіракена).
• до/бл. 193 р. — сіраки Таврики підкорені Боспору. (CIRB 1237)

Царі сіраків

• Аріфарн — династ сіраків кінця IV ст. до н. е., згаданий у подіях 310—309 рр. до н. е.
• Абеак — династ сіраків сер. I ст. до н. е., згаданий у подіях 63-47 рр. до н. е.
• Зорсіна — династ сіраків сер. I ст. н. е., згаданий у подіях 44-49 рр.

Сіраки Кубані в джерелах

• Страбон

XI.II.1.
«сіраки …, що спускаються на південь до Кавказьких гір ……»

XI.V.7-8.
«Спускаючись в передгір'я, ми вступаємо в області, що лежать північніше, але з більш помірним кліматом, так як вони стикаються вже з рівнинами сіраків … За ними слідують вже кочівники, які живуть між Меотидою і Каспійським морем, а саме набіани, панксани і потім вже племена сіраків та аорсів. Аорси й сіраки, здається, втікачі з середовища народів, що живуть вище… і вони північніше аорсів. Цар сіраків Абеак, коли Фарнак володів Боспором, виставив двадцять тисяч вершників … Аорси живуть по Танаїсу, а сіраки по Ахардею, який випливає з Кавказу і впадає в Меотіду.»

• Mela I, 103

«Узбережжя, що йде вигином від Босфору до Танаїса, заселяють меотіки, фати, сірахи…»

• Тацит (Ann., XII, 15-17)

«15. …Аквіла та Котіс, не сподіваючись на власні сили, бо цар Сіраків Зорсін поновив вороже до них ставлення, також стали шукати допомоги ззовні і з цією метою відправили послів до Евнона, що очолював плем'я аорсів.
16. …вони прямують до землі сіраків й, перейшовши річку Панду, зусебіч підступають до міста Успи, розташованому на височині й укріпленого мурами та ровами; втім, його мури були не з каменю, а тином з насипаною у середині землею, й тому не могли протистояти натиску нападників, які приводили в сум'яття обложених, закидаючи їх зі зведених для цього високих веж палаючими головнями й списами. І якби ніч не перервала битви, місто було б обложене й узяте впродовж одного дня.
17. Наступного дня оточені прислали послів, які просили милости городянам вільного стану й пропонували переможцям десять тисяч рабів. Ці умови було відкинуто, оскільки винищити полонених було б нелюдською жорстокістю, а вартувати таку безліч — скрутно: най краще вони загинуть за законом війни; й воїнам, що вдерлися до міста за допомогою драбин було подано знак до нещадної різанини. Винищення мешканців Успи вселило жах у всіх інших, які вирішили, що більше немає безпечних прихистків, якщо ворога не можуть зупинити ані зброя, ані фортеці, ані важкодоступні й верховинні місцевості, ані річки, ані міста. І ось Зорсін після довгих роздумів, чи підтримати бідолаху Мітрідата чи дбати про залишене батьком царство, вирішив, нарешті, віддати перевагу добробуту власного народу й, видавши заручників, простягся ниць біля зображенням Цезаря…»

• Ptol., III, 8, 36

« Нижче свардинів живуть хеніди, а на схід від річки Ра — фтірофаги (вошеїди), матіри і країна Острівна; потім під іаксаматами — сіракіни, а за сіракінами між Меотійським озером та Іппійскими горами — ісіссії.»

• CIRB 142

віршована епітафія торговця Хрестіона Асіатікова, який загинув «у сіраків краї» (грец. ἐν Σιρακοῖς ἔθνῃσκον). Написано ямбічним триметром у першій половині I ст.

Сіраки Таврики в джерелах

• Пліній (IV, 83)
  «…Острів Ахілла славний могилою-курганом цього героя, а за ним в 125 000 кроках лежить півострів, що тягнеться впоперек у вигляді меча і названий Бігом Ахілла внаслідок вправ того ж героя; довжина його, за словами Агріппи, дорівнює 80 000 кроків. Все це простір займають скіфи-сарди і сіраки…»
• CIRB 1237
  (грец. πολ[ε]μήσας δὲ καὶ Σιραχοὺς καὶ Σκύθας καὶ τὴν Ταυρικὴν ὑπόσπονδον λα<β>ών,)

Примітки. Джерела. Посилання

1. (рос.) В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947, (гр.) DIO., ΒΙΒΛΙΟ., XX, 22-24 [ 9 лютого 2021 у Wayback Machine.]
2. (рос.)Ю. М. Десятчиков. Арифарн, царь сираков. История и культура античного мира. М., «Наука», 1977.
3. (рос.) Марченко И. И. Сираки Кубани. КГУ., 1996 г.
4. (рос.) В. В. Латышев. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе. ВДИ, 1947 див. прим. 387
5. (рос.) Дьяконов И. М. История Мидии. Фил. Фак. СПбГУ, СПб, 2008
6. грец. " ...Σιρακοὶ μέχρι τῶν Καυκασίων ὀρῶν ἐπὶ μεσημβρίαν τείνοντες..."Strabo., 11.2.1. [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
7. грец. " καταβαίνοντι δ᾽ εἰς τὰς ὑπωρείας ἀρκτικώτερα μέν ἐστι τὰ κλίματα, ἡμερώτερα δέ: ἤδη γὰρ συνάπτει τοῖς πεδίοις τῶν Σιράκων.... οἱ δ᾽ ἐφεξῆς ἤδη νομάδες οἱ μεταξὺ τῆς Μαιώτιδος καὶ τῆς Κασπίας Ναβιανοὶ καὶ Πανξανοὶ καὶ ἤδη τὰ τῶν Σιράκων καὶ Ἀόρσων φῦλα. δοκοῦσι δ᾽ οἱ Ἄορσοι καὶ οἱ Σίρακες φυγάδες εἶναι τῶν ἀνωτέρω . . . καὶ προσάρκτιοι μᾶλλον Ἀόρσων. Ἀβέακος μὲν οὖν ὁ τῶν Σιράκων βασιλεύς, ἡνίκα Φαρνάκης τὸν Βόσπορον εἶχε, δύο μυριάδας ἱππέων ἔστελλε, Σπαδίνης δ᾽ ὁ τῶν Ἀόρσων καὶ εἴκοσιν, οἱ δὲ ἄνω Ἄορσοι καὶ πλείονας: καὶ γὰρ ἐπεκράτουν πλείονος γῆς καὶ σχεδόν τι τῆς Κασπίων παραλίας τῆς πλείστης ἦρχον, ὥστε καὶ ἐνεπορεύοντο καμήλοις τὸν Ἰνδικὸν φόρτον καὶ τὸν Βαβυλώνιον παρά τε Ἀρμενίων καὶ Μήδων διαδεχόμενοι: ἐχρυσοφόρουν δὲ διὰ τὴν εὐπορίαν. οἱ μὲν οὖν Ἄορσοι τὸν Τάναϊν παροικοῦσιν, οἱ Σίρακες δὲ τὸν Ἀχαρδέον, ὃς ἐκ τοῦ Καυκάσου ῥέων ἐκδίδωσιν εἰς τὴν Μαιῶτιν."Strabo. 11. 5. 7 [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
8. лат. "Oram quae a Bosphoro ad Tanain usque deflectitur Maeotici incolunt, Thatae, Sirachi," MELA. I. 103. [ 11 березня 2015 у Wayback Machine.]
9. лат. TAC., AN., XII, 15-17
10. (англ.) Geo., V, 8, 12 (рос.) Клавдий Птолемей. РУКОВОДСТВО ПО ГЕОГРАФИИ [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
11. . Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 12 січня 2016.
12. (лат.) Gaius Plinius Secundus "NATURALIS HISTORIA», IV, 83. «rursus litore portus Achaeorum, insula Achillis, tumulo eius viri clara, et ab ea CXXV passuum paeninsula ad formam gladii in transversum porrecta, exercitatione eiusdem cognominata Dromos Achilleos, cuius longitudinem LXXX tradidit Agrippa. totum eum tractum tenent Sardi Scythae et Siraci.»
13. CIRB 1237

Додатково

• Симоненко О. В. Сіраки [ 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 583. — .