Церква Стрітення Господнього (Львів)

Це́рква Стрі́тення Госпо́днього (колишній костел Матері Божої Громничої монастиря кармеліток босих) — культова споруда, пам'ятка архітектури у Львові на вулиці Винниченка, 30а.

Церква Стрітення Господнього
49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833Координати: 49°50′27″ пн. ш. 24°02′47″ сх. д. / 49.8410556° пн. ш. 24.0465833° сх. д. / 49.8410556; 24.0465833
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Львів
Архітектор	Джованні Баттиста Джизлені
Скульптор	Андреас Шванер
Початок будівництва	1642
Кінець будівництва	1693
Будівельна система	^d
Стиль	бароко
Стан	пам'ятка архітектури національного значення України
Адреса	м. Львів, вулиця Винниченка, 30а
Епонім	Діва Марія
Церква Стрітення Господнього (Львів) (Україна)
Церква Стрітення Господнього у Вікісховищі

Історія

Костел і монастир кармеліток босих зведені на «ґрунтах», наданих Якубом Собеським і його дружиною Теофілією з Даниловичів. Початково споруди були дерев'яними.

Проект мурованого кам'яного костелу розробив італійський архітектор Джованні Баттиста Джизлені у 1642 році. Зразком послужив фасад храму Санта Сусанна в Римі, архітектора Карло Мадерно. Будівництво розпочато 1644 року і велося під керівництвом Яна Годного. Від 1683 року будівництвом керував Томаш Дубінський. Спорудження з перервами тривало від 1644 до 1692 року. Завершено завдяки фундації короля Яна III Собеського. Початково освячений як Костел Матері Божої з Лоретто.

Наприкінці XVIII століття австрійська влада закрила костел і розмістила у ньому склад. Повернутий римо-католицькій церкві 1842 року на прохання львівського архієпископа Франтішека де Паула Піштека. Костел було наново посвячено Матері Божій Громничій (Стрітенню Господньому). У XIX столітті в криптах храму поховано трьох львівських латинських архієпископів — Франтішека де Паула Піштека, Лукаша Баранецького і Францішека Ксаверія Вешхлейського. 1940 року частину монастиря передано Львівському державному медичному інститутові. Костел і монастир продовжували діяти до 1946 року, коли увесь комплекс був переданий військовим. 1976 року храм передано для влаштування у ньому експозиції обласному управлінню якості, метрології та стандартизації (нині ДП «Науково-дослідний інститут „Система“»). В часи незалежності храм передано в користування Українській греко-католицькій церкві. 2009 року каплицю при храмі, передано в користування Римо-католицькій церкві. В храмі почергово проводили богослужіння за східним (греко-католики) та західним (римо-католики) обрядом.

Через конфлікт, який виник між парафіями двох конфесій, віряни 3 березня 2019 року провели збори, на яких вирішили перейти до Православної церкви України.

Архітектура

Храм розташований на парній стороні вулиці Винниченка, виходячи на неї головним фасадом. Збудований з цегли та частково з тесаного каменю. Однонавовий з трансептом, в плані має форму хреста. Зорієнтований на осі захід-схід. Монастир примикає до храму із півдня та сходу і має власне внутрішнє подвір'я. На перетині трансепта з навою храму розміщено невеликий купол, увінчаний сигнатуркою з хрестом. Кожне крило трансепта перекрите одним хрестовим склепінням. Презбітерій прямокутний в плані, вужчий від нави, піднятий відносно неї на одну сходинку, перекритий одним пряслом хрестового склепіння. Зліва від пресвітерія прибудовано захристя, справа — каплицю, до котрої вхід влаштовано з трансепта. Каплиця перекрита п'ятьма пряслами хрестових склепінь. З обох боків у каплиці під самими склепіннями прорізано по 3 вікна. Фасад храму розділений на два яруси карнизом, фризом і архітравом. В нішах першого ярусу стоять декоративні вази, а на другому — скульптурні постаті св. Йосифа і св. Терези, виконані у 1688 році Андреасом Шванером. Портал фланкований двома колонами, що підтримують фриз із тригліфами і трикутний фронтон. Другий ярус розчленований чотирма пілястрами, фланкований кам'яними волютами і завершений трикутним тимпаном із хрестом. Тимпан оздоблений гербами Собеських і Даниловичів, які колись були позолоченими, як і надпис таблиці над порталом.

Внутрішній вистрій

Відомо, що три вівтарі мав ще перший дерев'яний храм. Розписи і оздоблення кам'яного храму були знищені після зайняття його військовими наприкінці XVIII століття. По поверненні будівлі 1842 року Римо-католицькій церкві, проведено реставрацію. Наприкінці XIX століття фірма змонтувала невеликий орган. Петром Війтовичем виготовлено бічний вівтар святого Йосифа (1916), а пізніше — другий бічний вівтар Матері Божої Покровительки (після 1925). У 1929—1931 роках виконано ремонтні роботи у монастирі і зокрема у каплиці, що прилягає до костелу. В каплиці встановлено вівтар Матері Божої Неустанної помочі. Внутрішні розписи каплиці виконано Яном Розеном і його учнем Казимиром Смучаком. У костелі встановлено новий алебастровий головний вівтар, виконаний за проектом Юзефа Шостакевича на фабриці алебастрових виробів у Журавно. Скульптури головного вівтаря виконала Ядвіґа Городиська (знищені 1979 року). 1976 року фахівцями Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація» проведено реставрацію фресок у каплиці, з костелу прибрано усі предмети культу, частину скульптур передано до музею «Олеський замок», а деякі предмети передано до львівського музею історії релігії. Із крипт забрано труни латинських архієпископів.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 4 березня 2019. Процитовано 4 березня 2019.
2. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów—Warszawa, 1925. — S. 183. (пол.)

Джерела

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 129—130. — .
• Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3: К. — С. 484—487. — .
• Андрій Гусак. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Винниченка, 30а — церква Стрітення Господнього (колишній костел). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 5 червня 2021.