Грачов Олексій Вікторович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грачов.

Олексій Вікторович Грачов (нар. 5 березня 1969, Сімферополь, Кримська область, УРСР) — радянський, український та російський футболіст, нападник. Згодом — тренер. На даний час — головний тренер фейкового кримського клубу «Севастополь».

Олексій Грачов
Особисті дані
Повне ім'я	Олексій Вікторович Грачов
Народження	5 березня 1969(1969-03-05) (55 років)
	Сімферополь, Кримська область, УРСР
Зріст	186 см
Вага	80 кг
Громадянство	СРСР  Україна  Росія
Позиція	нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб	завершив кар'єру
Юнацькі клуби
	«Таврія» (С)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1988 СКА (К) ? (?) 1989 «Океан» (К) 24 (0) 1990 «Чайка» (С) 29 (9) 1990—1991 «Таврія» (С) 43 (9) 1992—1995 «Нафтовик» (Ох) 139 (45) 1995—1996 «Зірка-НІБАС» 28 (4) 1996—1997 «Уралан» 48 (4) 1996 →  «Уралан-д» 2 (0) 1998—1999 «Нафтовик» (Ох) 65 (4) 1999—2000 «Електрон» (Р) 16 (5) 2000 «Таврія» (С) 1 (0) 2000—2002 «Нафтовик» (Ох) 56 (16) 2001—2002 →  «Електрон» (Р) 5 (0)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Кар'єра гравця

Окрім нього в сім'ї виховувалося ще двоє дітей — брат та сестра.

Вихованець школи сімферопольської «Таврії», де його тренером був В'ячеслав Портнов. Під час проходження служби спортроті в армії грав за київський СКА. У 1989 році грав за керченський «Океан» у Другій лізі СРСР. Перехід до севастопольської «Чайки» відбувся за рекомендацією Анатолія Заяєва головному тренеру Геннадію Макарову. Олексій розпочинав грати в центрі півзахисту, а потім перейшов на позицію нападника.

Його наступною командою стала сімферопольська «Таврія», яка виступала в Першій лізі СРСР, де він став гравцем основного складу. Під час виступу за кримчан, його запросили на перегляд в донецький «Шахтар», проте в підсумку він поїхав на перегляд в охтирський «Нафтовик», куди поїхали його одноклубники Едуард Піскун, Олександр Євтушок й Ігор Єршов. У складі команди грав в першому чемпіонаті незалежної України. Команда за підсумками сезону вилетіла в Першу лігу, де потім стала бронзовим призером сезону 1992/93 років. В Охтирці став гравцем основного складу, найкращим бомбардиром команди в турнірі 1994/95 років, тоді ж він посів третє місце в списку бомбардирів Першої ліги. Грачов є автором першого «покеру», тобто чотирьох забитих м'ячів в одній грі, в поєдинку проти «Бажановця» 11 жовтня 1994 року. В Охтирці він жив на одному сходовому майданчику з одноклубником Едуардом Піскуном, з яким він грав до цього в «Чайці» і «Таврії», а пізніше й у кіровоградській «Зірці».

Влітку 1995 року Грачов перейшов у кіровоградську «Зірку НІБАС» з Вищої ліги. Разом з Піскуном його запрошували в російський «Уралан», проте Едуард в результаті пішов до краснодарської «Кубані», а Олексій у «Уралан» з Елісти. У 1997 році разом з командою став переможцем першого російського дивізіону. Взимку 1998 року повернувся до «Нафтовик». У вересні 2000 перейшов у друголіговий «Електрон» з міста Ромни. Початок сезону 2000/01 років провів у «Таврії», однак провівши лише одну гру в чемпіонаті України, перейшов в «Нафтовик». Тоді команда стала переможцем другої ліги й повернулася в Першу, а Грачов став найкращим бомбардиром групи в якій виступали охтирці з 16 забитими голами. Кар'єру футболіста завершив у 2002 році.

Рекордсмен «Нафтовика» за кількістю проведених матчів й забитих м'ячів у чемпіонатах України. Загалом за Нафтовик провів понад двісті матчів і забив понад п'ятдесяти м'ячів.

Тренерська кар'єра

Закінчив Сімферопольський державний університет імені М. В. Фрунзе.

У 2003 році увійшов до тренерського штабу охтирського «Нафтовика», де пропрацював протягом чотирьох років. Потім, протягом двох років був тренером сімферопольського «ІгроСервіса», після чого повернувся в «Нафтовик». У 2010 році увійшов до тренерського штабу «Севастополя». Потім працював головним тренером дубля, старшим тренером молодіжного складу, займав посаду тренера в «Севастополі-2». Влітку 2012 року став тренером «Севастополя-3», який виступав у чемпіонаті Криму. Пізніше входив у тренерський штаб «Севастополя», був головним тренером дубля й тренером команди U-19.

У 2014 році після окупації Росією Кримського півострова залишився на його території, пішов на спіпрацю з окупантами та колаборантами й увійшов до тренерського штабу місцевого фейкового клубу СКЧФ. На початку 2015 року очолював команду СКЧФ 1998 року народження на турнірі Arena Yevpatoria Cup. У т.зв. всекримському турнірі очолював СКЧФ-2. Влітку 2015 року став тренером іншого фейкового клубу, «Бахчисарая», привів цю «команду» до бронзових нагород т. зв. «чемпіонату Криму» й перемозі у т.зв. Кубку Прем'єр-ліги КФС в фінальному матчі над СКЧФ (2:1). Був визнаний найкращим тренером турніру. Влітку 2016 року очолив т.зв. «Севастополь» і привів команду до перемоги в чемпіонаті півострова, який був організований окупаційною адміністрацією.

Досягнення

«Нафтовик» (Охтирка)

• Перша ліга чемпіонату України
  • Бронзовий призер (1): 1992/93

• Друга ліга чемпіонату України
  • Чемпіон (1): 2000/01

«Уралан»

• Перший дивізіон чемпіонату Росії
  • Чемпіон (1): 1997

Особисте життя

Дружина — Жанна, економіст в сімферопольській кампанії «Таврія-Авто». Син Дмитро, також був професіональним футболістом.

Статистика

Сезон	Клуб	Ліга	Чемпіонат		Кубок
			Матчі	Голи	Матчі	Голи
1989	«Океан» (Керч)	Друга ліга	24	0
1990	«Чайка» (Севастополь)	Друга нижча ліга	29	9
1990	«Таврія» (Сімферополь)	Перша ліга	7	0
1991			36	9
1992	«Нафтовик» (Охтирка)	Вища ліга	17	1	6	2
1992/93		Перша ліга	42	12	4	3
1993/94			38	14	2	0
1994/95			42	18	1	0
1995/96	«Зірка-НІБАС»	Вища ліга	28	4	4	2
1996	«Уралан-д»	Третя ліга	2	0
1996	«Уралан»	Перший дивізіон	20	3
1997			18	1	2	1
1997/98	«Нафтовик» (Охтирка)	Перша ліга	21	2	1	0
1998/99			36	2	4	0
1999/00			8	0
1999/00	«Електрон» (Ромни)	Друга ліга	16	5
2000/01	«Таврія» (Сімферополь)	Вища ліга	1	0
2000/01	«Нафтовик» (Охтирка)	Друга ліга	29	16
2001/02		Перша ліга	25	0	1	1
2001/02	«Електрон» (Ромни)	Друга ліга	5	0
2002/03	«Нафтовик» (Охтирка)	Перша ліга	2	0

Джерела:

• статистика — Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)

Примітки

1. (рос.). Офіційний сайт СКЧФ. 19.05.2011. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
2. (рос.). UA-Футбол. 26.01.2012. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
3. Гаррінальд Немировський (2002). (рос.). Архів оригіналу за 15 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2015.
4. (ua) . fcnaftovyk.com.ua. 10.11.2009. Архів оригіналу за 23 жовтня 2013. Процитовано 8 червня 2017.
5. . fcnaftovyk.okhtyrka.net. 02.05.2006. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
6. (рос.). Офіційний сайт СКЧФ. 01.05.2015. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
7. (рос.). Офіційний сайт СКЧФ. 10.06.2016. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.
8. (рос.). Крымский спорт. 05.07.2016. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 8 червня 2017.

Посилання

• Статистика виступів на офіційному сайті ФФУ^{[недоступне посилання]}
• Візитна картка футболіста на офіційному сайті УПЛ
• Візитна картка тренера на офіційному сайті УПЛ
• Статистика виступів гравця на сайті allplayers.in.ua
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль на сайті footballdatabase.eu
• Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
• Профіль гравця [ 30 квітня 2017 у Wayback Machine.] на сайті «Історія Таврії»
• Профіль гравця [ 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] на сайті sportbox.ru
• Профіль тренера на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»