Митрополит Філарет в миру Василь Михайлович Дроздов 6 січня 1783 Коломна 1 грудня 1867 Москва російський релігіний діяч

Митрополит Філарет (в миру Василь Михайлович Дроздов; 6 січня 1783, Коломна — 1 грудня 1867, Москва) — російський релігіний діяч, історик православної церкви. Найбільш упливовий російський православний богослов XIX століття^[].

Митрополит Філарет
Василь Михайлович Дроздов

Митрополит Московський і Коломинський

15 липня 1821 — 1 грудня 1867

Церква:

Православна керква

Попередник:

Серафим Глаголевський

Наступник:

Інокентій (Веніамінов)

Архієпископ Тверський і Кашинський

15 березня 1819 — 15 червня 1821

Попередник:

Серафим (Глаголевський)

Наступник:

Симеон (Крилов-Платонов)

Єпископ Ревельський, вікарій Санкт-Петербурзький

4 серпня 1817 — 15 березня 1819

Наступник:

Володимир (Ужинський)

Народження:

6 січня 1783
Коломна

Смерть:

2 грудня 1867
Москва

Похоронений:

Тройце-Сергієва лавра

Прийняття священичого сану:

28 березня 1809

Прийняття монашества:

16 листопада 1808

Єпископська хіротонія:

5 серпня 1817

Нагороди:

Орден Святого Андрія Первозванного

Орден Святого Олександра Невського

Орден Святого Володимира 1 ступеня

Орден Святого Володимира 2 ступеня

Орден Святої Анни 1 ступеня

{{{1}}} на Вікісховищі

Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії; з 3 липня 1821 архієпископ (з 22 серпня 1826 — митрополит) Московський і Коломенський.

Дійсний член Імператорської академії (1818); почесний член (1827–1841) Імператорської Академії наук і згодом ординарний академік (1841) по Відділенню російської мови і словесності.

1994 Російською православною церквою прославлений у лику святих у святительському чині. День пам'яті — 2 грудня.

Дитинство та освіта

Василь Дроздов народився 26 грудня (другий день Різдва) 1782 в сім'ї диякона Успенського кафедрального собору в Коломні. Всі предки його по батькові й матері були духовного звання. Дід по матері був протоієреєм Богоявленської церкви.

Батько майбутнього митрополита — Михайло Федорович — одружився 10 січня 1782 року на Євдокії Микитівні, якій ще не було повних 16 років; 6 лютого того ж року був поставлений дияконом Успенського собору, але жив спочатку у свого тестя, при Богоявленської церкви, де й народилося немовля. Василь Дроздов, наречений на честь святого Василія Великого, народився на 2 тижні раніше терміну; хрещений в Богоявленській церкві 1 січня 1783, в день пам'яті зазначеного святого. У лютому сім'я переїхала в будинок при церкві Трійці, що в Ямській Слободі, до якої був призначений священиком отець Михайло^[].

Отець Михайло також викладав в Коломенській семінарії і ним була зібрана багата домашня бібліотека. Коли настав час навчати Василя грамоти, він переселився в будинок своїх батьків.

20 грудня 1791, 9-ти річний, відданий вчитися в Коломенському семінарію. У 1799 році, в один час зі скасуванням Коломенської єпархії, закрита була і Коломенська семінарія. Колишнім її учнем було дозволено вступити в духовні навчальні заклади Московської єпархії. За порадою батька Василь Дроздов здав випробувальний іспит і в березні 1800 року зарахований у філософський клас Троїцької Лаврської семінарії в Сергієвому Посаді.

Незабаром, проявивши неабиякі здібності у вивченні мов і риторики, звернув на себе увагу організатора і патрона семінарії митрополита Платона (Левшина), який виявляв до Дроздова явне благовоління і заступництво. Закінчив семінарію в листопаді 1803 і був призначений викладачем грецької і єврейської мов. У 1806 році Дроздов став учителем поезії; з 1808 року — вищого красномовства і риторики^[].

У серпні 1804 року Василю Михайловичу випала нагода побувати в рідному місті. У Коломенському Успенському соборі закінчувався розпис, і очікували на оновлення храму митрополита Платона^[].

Здавалося б, чим більше зростало в ньому самосвідомість дорослої людини, тим сильніше повинне було б зростати почуття самостійності, але спостерігається щось протилежне … і щоразу, коли перед ним постають ті чи інші матеріальні чи моральні труднощі, він негайно звертається за порадою до своєму батьку.

— Один з укладачів біографії святителя Філарета.

З серпня 1806 року Василь Михайлович був призначений проповідником.

Чернечий постриг

В 1806 році митрополит Платон, вірний своєму звичаю схиляти учнів і наставників до прийняття чернецтва, радив Дроздову прийняти постриг. Василь Михайлович довго вагався, радився з батьком, який відповідав: "… Все залежить від здібностей і нахилів кожного. Їх можна знати самому … "

Батюшка! Василія скоро не буде; але ви не позбудетеся сина: сина, який розуміє, що Вам зобов'язаний більш, ніж життям, відчуває важливість виховання, знає ціну Вашого серця.

— Лист батькові 100-і

^[]

16 листопада 1808 року в Трапезній церкві Троїце-Сергієвої лаври намісником Лаври архімандритом Симеоном був пострижений у чернецтво з ім'ям Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого.

Хіротонія та ректорство

21 листопада 1808 року митрополитом Платоном висвячений у сан ієродиякона. У 1809 році, вже в сані ієродиякона, був переведений в Петербург; 28 березня того ж року висвячений у сан ієромонаха. 30 червня 1811 року «Всемилостивий пожалуваний, за відміну в проповідуванні Слова Божого» наперсним хрестом з дорогоцінними каменями. 8 липня 1811 року возведений у сан архімандрита.

11 березня 1812 року визначено ректором Санкт-Петербурзької Духовної академії і професором Богословських наук; залишався на посаді до 1819 року; радикально модернізував програму дисциплін, що викладаються^[].

Був близьким помічником і союзником митрополита Новгородського і Санкт-Петербургского Амвросія (Подобєдова), що викликало недружелюбність іншого впливового при царському дворі ієрарха того часу — честолюбного і світськи утвореного архієпископа Калузького (згодом Рязанського) Феофілакта (Русанова), що домагався столичної кафедри^[].

27 березня 1812 року визначений настоятелем новгородського Юр'єва монастиря; в березні 1816 — московського Новоспаського монастиря — із залишенням при Академії. 29 червня 1813 року нагороджений орденом Св. Володимира — відразу 2-го ступеня, минаючи нижчі щаблі.

У 1816 році були видані, написані ним, «Записки на книгу Буття» (1200 примірників) і «Начерки церковно-біблійної історії».

Взимку 1815 року захворів його батько. Філарет гаряче молився про нього; як розповідав сам Філарет, «щось невідоме» подало йому звістку про смерть батька. Незабаром з Коломни прийшло підтвердження: 18 січня 1816 року помер протоієрей Михайло Дроздов.

Хай буде воля Його у всьому! Повинно і всім готується слідом за тим, про кого тепер проливаємо сльози. Господь наш, що єси воскресіння і Життя, нехай дарує йому і нам благодать побачити один одного у воскресінні життя!

— Лист Філарета матері.

Батько святителя був похований на Петропавлівському кладовищі Коломни.

Єпископство

23 липня 1817 року, за поданням митрополита Амвросія (Подобєдова), йому було наказано бути єпископом Ревельський, вікарієм Санкт-Петербурзької єпархії з залишенням за ним посади ректора академії та керуючого Новоспаським монастирем^[].

5 серпня 1817 року в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври митрополитом Амвросієм (Подобєдовим) був хіротонізований на єпископа; 26 серпня 1818 року нагороджений орденом Св. Анни 1-го ступеня.

У березні 1819 року був призначений на Тверську кафедру в сані архієпископа; тоді ж став членом Святійшого синоду (з 1842 року і до самої смерті, залишаючись синодальним членом, зважаючи на свою невзгоди з обер-прокурором Н. А. Протасовим, що не був викликаємим для засідання у синоді, так само як і інший видатний ієрарх того часу митрополит Київський Філарет (Амфітеатров)).

Іменним найвищим указом від 26 вересня 1820 року «архієпископу Філарета наказано бути архієпископом Ярославським».

На Московській кафедрі

Призначення Філарета на московську кафедру 3 липня 1821 року було з ентузіазмом сприйнято жителями міста. "Народ дуже любить Філарета, особливо за те, що служить скрізь, де тільки є торжество яке-небудь, свято, або де запрошують. Покійний Серафим не міг це робити по слабкості свого здоров'я, а Августин був дуже грубий і гордий ", — писав у грудні цього року А. Я. Булгаков^[].

У 1823 році, 2 червня, «за діяльне служіння Церкві та духовній освіті …, за повчальні праці в повчання пастві і накреслення по духу Православної східної Церкви і в розумі Євангельської істини Катехизму, схваленого Святійшим Синодом, нагороджений орденом Св. Олександра Невського».

Тим не менш, в березні 1824 року єпископ Григорій (Постніков) писав архієпископу Філарету: «У Москві багато Вами незадоволені, саме тому що Ви занадто темні, здебільшого незрозумілі (вибачте мене, давно я говорив вам, що проповіді повинні писати простіше), проповіді говорите тільки з розуму, без участі серця і що в деяких випадках поступаєте вже занадто строго; але, що втім, там поважають Вас за справедливість»^[].

Філарет зіграв ключову роль в здійсненні акту престолонаслідування від Олександра I до Миколи I. Ще в липні 1823 за дорученням Олександра I архієпископ Філарет у великій таємниці склав маніфест про перехід прав на російський престол від цесаревича Костянтина Павловича до великого князя Миколи Павловича; 28 серпня 1823 року маніфест був затверджений і, через 11 днів, отриманий Філаретом у конверті з власноручним написом імператора: «Зберігати в Успенському соборі з державними актами до запитання мого, а в разі моєї смерті відкрити Московському єпархіальному архієрею і Московському генерал-губернатору в Успенському соборі перш всякої іншої дії»^[].

У послужному списку високопреосвященнішого Філарета було зазначено:

З нагоди сходження <…> Імператора Миколи Павловича на престол, внаслідок подання Його Величності опису відкриття який зберігався в Успенському соборі акту <…> Імператора Олександра Павловича, Всемилостиво наданий діамантовим хрестом, для носіння на клобуку.
— Цит. по: Твори Філарета Митрополита Московського і Коломенського . Том I. М., 1873, стор. IX-X.

Брав участь у вінчанні на царство імператора Миколи I 22 серпня; в той же день був зведений в сан митрополита. З цим монархом мав непрості відносини, що було в основному обумовлено численними донесеннями імператору, в яких московський святитель звинувачувався у політичній неблагонадійності. Одним із приводів для таких думок дали його слова, сказані ним у вересні та на початку жовтня 1830 року в Москві в умовах епідемії холери; проповіді говорили про гріхи старозавітного царя Давида, за які Ізраїлю були послані випробування і кари, — в чому багато хто тоді угледіли критику нового Імператора. Тим не менш, 19 квітня 1831 року «за ревне і многодіяльне служіння в архіпастирському сані, гідно носимом, і притому багато похвальні подвиги і труди на користь Церкви і Держави, постійно надаються, Всемилостивий зарахований до ордена Св. Ап. Андрія Первозванного».

Освятив десятки московських храмів, збудованих та реконструйованих за його благословення, в тому числі 18 жовтня 1853 — храм Богоявлення у Єлохові. У серпні 1837 року — в день 25-річчя Бородінської битви брав участь в урочистій закладці грандіозного Храму Христа Спасителя, а пізніше активно сприяв його зведенню. 26 березня 1839 року зарахований до ордена Св. Рівноапостольного князя Володимира першого ступеня Великого хреста^[].

26 серпня 1856 року здійснив священне коронування Олександра II. Наприкінці 1850-х, коли до порядку державних справ було поставлено питання про селянську реформу, був проти скасування кріпосного права; імператор Олександр Миколайович, проте, наполіг на тому, щоб остаточна редакція Найвищого Маніфесту 19 лютого 1861 була вироблена ним, чому він був змушений підкоритися, значно скоротивши колишню редакцію тексту і вилучивши з нього ряд емоційно-радісних оборотів^[].

5 серпня 1867 року, в день п'ятдесятиріччя служіння в єпископському сані, найвищим рескриптом за багаторічну просвітницьку, благодійну і пастирську діяльність митрополиту Філарету надано право, за київським звичаєм, предносіння хреста в священнослужінні, носіння хреста на митрі і двох панагій на персях. При цьому Всемилостиво прикрашена дорогоцінними каменями панагія на діамантовому ланцюжку із зображенням на зворотному боці вензелів Його Величності і двох попередників, при яких проходив своє служіння, і з написом навколо неї: "Преосвященному Митрополиту Філарету, в пам'ять п'ятдесятирічного служіння Церкві й Батьківщині, 5 -го серпня 1817 — 5 серпня 1867, за царювання Олександра I, Миколи I і Олександра II "; а в винагороду заслуг власне державних, подаровані портрети імператора Олександра II і двох Його попередників, з'єднані разом, обсипані діамантами і прикрашені великою імператорською короною^[].

Монастирі засновані по благословенню митрополита

Митрополит Філарет любив монастирський уклад життя і суворе статутне богослужіння. За час керування Московською єпархією з його благословення і при невпинній опіці були засновані кілька нових монастирів:

Борисоглібський Аносіно жіночий монастир — в 1823 році;
Тройце-Одігітрієва Зосімова жіноча пустель — в 1826 році;
Ново-Олексіївський жіночий монастир — в 1837 році;
Спасо-Бородинський жіночий монастир — в 1839 році;
Спасо-Преображенський Гусліцькій чоловічий монастир — в 1858 році;
Спасо-Влахерський жіночий монастир — в 1861 році;
Всіхсвятський жіночий єдиновірський монастир — в 1862 році;
Нікольський чоловічий єдиновірський монастир — в 1866 році^[].

Останнім з благословіння і за клопотанням святителя Філарета до Імператорської величності був організований і відкритий Московський Нікольський чоловічий єдиновірський монастир — перший в Московській єпархії чоловічій єдиновірський монастир. Урочисте відкриття відбулося 16 травня 1866 року, але сам святитель бути присутнім на відкритті не зміг через хворобу і послав свого вікарія Леоніда єпископа Дмитровського. Піклуванню про устрій цього монастиря святитель присвятив останні місяці свого життя. Святитель докладав чималих сил для звернення старообрядців з розколу до православ'я. У Москві при ньому 7 липня 1856 були запечатані вівтарі старообрядницького Покровського собору. З благословення святителя Філарета в Московській єпархії відкриті три православних монастиря в місцях розселення старообрядців — це згаданий Нікольський чоловічий єдиновірсьй монастир, Всіхсвятский жіночий єдиновірчий монастир, і ще раніше Спасо-Преображенський Гусліцькій чоловічий монастир, але в останньому незважаючи на бажання святителя так і не вдалося ввести єдиновірськіх правил і статуту^[].

Смерть

За переказами, незадовго до смерті Святителю уві сні з'явився батько, який сказав йому: бережи 19-е число. З тих пір митрополит Філарет 19-го числа кожного місяця намагався обов'язково служити Літургію^[].

19 листопада 1867 року, після зробленої ним з особливим почуттям і сльозами Літургії, Філарет приймав у своїх покоях нового Московського губернатора і розмовляв з ним досить довго. Перед обідом сів займатися письмовими справами. Через 10 хвилин прийшли нагадати йому про обід і знайшли його уклінним з упершимися в підлогу руками. Він уже не міг говорити, і на кінець другої години помер. Про його смерть сповістили дванадцять ударів великого дзвону Іоаннівської дзвіниці^[].

Він був похований в дорогій його серцю Тройце-Сергієвій Лаврі, в прибудованому за його благословення до храму Зіслання Св. Духа прибудові св. Філарета Милостивого.

Прославлення та відкриття мощей

В останні роки святительства митрополит Філарет користувався величезним авторитетом у Церкві; пам'ять його була шанована по смерті. У 1883 році в Москві святкувався столітній ювілей з дня народження московського владики. Основні урочистості проходили в Чудовому монастирі в Кремлі^[].

Реставрація Тройце-Сергієвої Лаври в кінці 1930-х рр. почалася з розбирання пізніших оббудовувань церкви Зходження Св. Духа, включаючи Філаретівський приділ.

Після передачі Тройце-Сергієвої Лаври Московської Патріархії в Патріарших покоях був освячений домовий храм в ім'я св. Філарета Милостивого. У день ангела митрополита, 14 грудня, в Московській Духовній академії стали влаштовуватися Філаретівські вечора^[].

Рака з мощами святителя Філарета Московского. Храм Христа Спасителя.

У 1994 році Архієрейським собором святитель Філарет був зарахований до лику святих; пам'ять — 19 листопада за юліанським календарем.

З 1994 року ім'я святителя Філарета носить Московська вища православно-християнська школа (нині Свято-Філаретівський православно-християнський інститут).

9 червня 2004 — в пряме порушення волі святителя — відбулося перенесення мощей митрополита Філарета з Тройце-Сергієвої Лаври в Храм Христа Спасителя в Москві, де вони спочивають в даний час в раку на південь від Царських воріт верхнього храму^[].

На честь святителя Філарета освячено престол нижнього храму домової церкви святої мучениці Татіани при МДУ.

27 травня 1998 року в місті Зеленограді відкрита перша православна школа в ім'я святителя Філарета Московського.

В Коломні

Наприкінці XIX століття в Коломні діяло братство в ім'я свт. Філарета Милостивого, тезоіменитого святого Митрополиту Московському^[].

У 1996 року поблизу храму святих апостолів Петра і Павла в Меморіальному парку Коломни був поставлений пам'ятний хрест похованим тут родичам святителя Філарета.

Вважається небесним покровителем Коломни^[].

Оцінка сучасників

Як людина непересічна, Філарет викликав у сучасників різні почуття і судження про себе. Консерватори вважали Філарета масоном і таємним протестантом, називаючи «якобінцем в богослов'ї» і «карбонарієм»; ліберали, навпаки, бачили в ньому обскуранта^[].

Партія А. С. Шишкова і Аракчеева вважала Катехизис Філарета шкідливою книгою, зокрема, через те, що в його початковій редакції цитати із Біблії наводилися російською. В результаті вихід Катехизис був тимчасово припинений. З іншого боку реформатори вбачали в Катихизисі мертвящу схоластику^[].

Філарет називав Біблію «єдиним чистим і достатнім джерелом вчення віри», що давало привід критикам вбачати в такому підході протестантську тенденцію. Характерно, що первісна редакція Катехизис не містила розділу про Священне Передання. Філарет не вважав правильним ставити знак рівності між Біблією і святими Отцями^[].

Праці

Молебное пение об избавлении Церкви и державы Российския от нашествия галлов и с ними двадесяти языков, 1814.
Разговор между испытующим и уверенным о Православии Восточной Греко-российской церкви с присовокуплением выписки из окружного послания Фотия, патриарха Цареградского, к восточным патриаршим престолам. СПб, 1815 (по просьбе кн. Голицына).
Начертание церковно-библейской истории (1816)
Акафист Пресвятой Богородице (Приб. к твор. св. отцов, 1855, ч. XIV).
Ежедневная молитва св. Филарета Московского (Дроздова).. Архивировано из первоисточника 28 ноября 2012.
Изъяснение о проклятии, наложенном от собора 1667 г. (Приб. к твор. св. отцов, 1855, ч. XIV). РГБ
О догматическом достоинстве и охранительном употреблении греч. 70 толковников и славянского переводов Св. Писания, сост. в 1845 г. (Приб. к твор. св. отцов, 1858, ч. XVII, сост. в 1845 г. (Приб. к твор. св. отцов, 1858, ч. XVII. М., 1858).
Перевод Евангелия от Иоанна на рус. язык. СПб, 1819.
Таблица чтения из Св. Писания, церковной и гражданской печати (изд. главн. правл. училищ. СПб, 1819).
Толкование на 11 псалом (напис. в 1820 г. — Чтен. в общ. люб. дух. просвещ., 1873).
Собрание проповедей митр. Моск. Филарета, первое изд. СПб, 1820, последующие: СПб, 1821, 1822, 1835, 1844, 1845 (3 тома); 1847–1848 (I и II тома); 1861 (III том); 1873–1885 (посмертное издание) в пяти томах; изд. под заглавием: Сочинения Филарета, митр. Моск. и Коломенского.
Исторические чтения из книг Ветхого Завета. СПб, 1822.
Житие преп. и богоносного отца нашего Сергия, почерпнутое из достоверных источников, читанные (впервые) в Лавре его на всенощном бдении июля 4 в 1822 г. М., 1822.
Христианский катихизис Православныя кафолическия восточныя греко-российския церкви. СПб, 1823 и доп. изд. 1828, 1839.
Краткий катихизис Православныя кафолическия греко-российския церкви. СПб, 1824.
Пушкин, от мечтаний перешедший к размышлению (стихотворение, написанное в ответ на стихи Пушкина «Дар напрасный…» в журнале «Звездочка», 1848, № 10).
Записки, руководствующие к основательному разумению Книги Бытия, заключающие в себе и перевод сей книги на русское наречие РГБ
Полное собрание резолюций Филарета, митрополита Московскаго, с приложением портрета / с предисл. и примеч. проф. И. Н. Корсунского и протопресвитера Московского Большого Успенского собора В. С. Маркова. 1903, 1914 Том 1 РГБ, Том 2 Вып. 1 РГБ, Том 2 Вып. 2 РГБ, Том 2 Вып. 3 РГБ, Том 3 Вып. 1 РГБ, Том 4 РГБ, Том 5 Вып. 1 РГБ, Том 5 Вып. 2 РГБ Том 5 Вып. 3 РГБ
Пред высочайшим вступлением в Успенский собор для священного коронования и миропомазания, его императорскому величеству государю императору Николаю Павловичу, самодержцу всероссийскому речь, говоренная Синода членом, Филаретом, архиепископом Московским августа 22 дня, 1826 года РГБ
Предложения речи преосвященного митрополита Филарета, в день высокоторжественного коронования его императорского величества на французский, англинский [!], итальянский, немецкий и испанский языки, служащим при Министерстве иностранных дел, титулярным советником Голенищевым-Кутузовым, 1826 РГБ
Речь благочестивейшему государю императору Николаю Павловичу, самодержцу всероссийскому, при сретении его императорского величества, в Свято-Троицкой Сергиевой лавре, говоренная Святейшего правительствующего синода членом Филаретом, митрополитом Московским, сентября 25 дня, 1826 года РГБ
Слово, в присутствии ее императорского величества государыни императрицы Марии Феодоровны, при гробе блаженной памяти государыни императрицы Елисаветы Алексеевны, в Можайском Николаевском соборе, говоренное синодальным членом Филаретом, архиепископом Московским, мая 26 дня, 1826 года РГБ
Слово по случаю перенесения чрез Москву тела в бозе почившего государя императора Александра Павловича всея России, говоренное в Кафедральном Архангельском соборе синодальным членом Филаретом, архиепископом Московским, февраля 4 дня, 1826 года РГБ
Слово по случаю возложения на раку мощей иже во святых отца нашего Алексия, митрополита Московского, от благочестивейшего государя императора Николая Павловича принесенного покрова и медали за Персидскую войну, говоренное в Кафедральной церкви Чудова монастыря синодальным членом Филаретом, митрополитом Московским, мая в 27 день, 1828 года РГБ
Слово в день восшествия на всероссийский престол благочестивейшего государя императора Николая Павловича, говоренное в Кафедральной церкви Чудова монастыря ноября 20 дня, 1830 года, синодальным членом Филаретом, митрополитом Московским РГБ
Беседа о сложении перстов для крестного знамения и для благословения, Санкт-Петербург, 1836
Правила благоустройства монашеских братств в Москве / [Сост. высокопреосвященнейшим Филаретом, митр. Моск. в 1852 г. и с 1853 г., по утв. Святейшим синодом, введены в действие в моск. епарх. монастырях], Москва, 1868 РГБ
Несколько резолюций московского митрополита Филарета по епархиальным и училищным делам, Москва, 1877 РГБ
Письма Филарета, митрополита Московского и Коломенского к высочайшим особам и разным другим лицам, Тверь, 1888 РГБ
Христианское учение о царской власти и об обязанностях верноподданных: мысли, вкратце извлеченныя из проповедей Филарета, митрополита Московскаго / собрал Порфирий Кременецкий, Тверь, 1888 РГБ

Джерела

Корсунский И. Н., Святитель Филарет, митрополит московский. Его жизнь и деятельность на московской кафедре по его проповедям, в связи с событиями и обстоятельствами того времени (1821—1867 гг.). Харьков, 1894.(рос.)
Прот. Александр Смирнов, Детство, отрочество, юность, годы ученья и учительства в Троицкой Лаврской семинарии Митрополита Филарета. М., 1893.(рос.)
Филарет, митр. Московский. 1867—1917 гг. // Сборник статей к годовщине 50-летия со дня кончины Филарета, митр. Московского. Сергиев Посад, 1918.(рос.)
Беляев С., В память вечную будет праведник… : Обретение мощей свт. Московского Филарета, свт. Московского Иннокентия и архим. Антония: Журнал Московской Патриархии. М., 1996, № 12, стр.57-67.(рос.)
Яковлев А. И., Светоч Русской Церкви: Жизнеописание святителя Филарета (Дроздова) митрополита Московского и Коломенского. (К 225-летию со дня рождения свт. Филарета). Московское Подворье Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2007.(рос.)
Зубов В. П., Русские проповедники: Очерки по истории русской проповеди. — Эдиториал УРСС, 2001. — 232 с.(рос.)