Еди кт Фонтенбло фр Édit de Fontainebleau також відома у Франції під назвою Révocation французька для Заява про скасуван

Еди́кт Фонтенбло́ (фр. Édit de Fontainebleau), також відома у Франції під назвою Révocation (французька для „Заява про скасування“)) — едикт Людовика XIV від 17 жовтня 1685 про скасування прийнятого в 1598 Генріхом IV Нантського едикту, що гарантував гугенотам свободу віросповідання.

Неохоче підкорившись Нантському едикту, католицьке духівництво за Людовика XIV намагалось усіма засобами скасувати його або паралізувати його дію. З 1661 почались релігійні переслідування. У 9-й статті Нантського едикту було дозволено протестантські богослужіння в тих місцях, де вони здійснювалися в 1596 і 1597. На підставі цього католики стали руйнувати протестантські церви в інших місцях. 2 квітня 1666 Людовик видав декларацію, в якій знищував принцип свободи, затверджений Нантським едиктом. Нарешті, 17 жовтня 1685 Людовик XIV підписав в Фонтенбло едикт про скасування Нантського едикту. Документ цей був укладений канцлером Мішелем Ле Телльє. Король в ньому вказує, що Нантський едикт був укладений його предком на користь гугенотів з наміром навернути їх до католицизму, але через те, що найчисельніша і найкраща частина підданих навернулось до католицизму, Нантський едикт виявися зайвим.

Едикт Фонтенбло, підписаний Людовіком XIV, що скасував Нантський едикт і заборонив протестантизм у Франції

Наказано було руйнувати останні храми гугенотів і їхні школи. У VII статті сказано: «Ми забороняємо допускати будь-що бодай-як схоже на поступку на користь реформаторської релігії». Духівництво осипало короля похвальбами; Боссюе називав короля Костянтином, новим Карлом Великим. Інокентій XI в папській грамоті (13 грудня 1685) привітав Людовика із звершенням великої побожної справи. Наслідки скасування Нантського едикту для Франції були сумними: торгівля прийшла в занепад, протестанти емігрували сотнями тисяч — в Лондон (там одразу з'явилось понад 30 кальвіністських церков), в Швецію, Данію, Московське царство, Америку, найбільше в Голландію.

Література

O. Douen, «La Révocation de l’Édit de Nantes à Paris» (H., 1894);
J. Bianquis, «La Révocation de l’Édit de Nantes а Rouen» (Руан, 1885);
Vaillant, «La Révocation de l’Éd. de Nantes dans le Boulonnais»;
R. Reuss, «Louis XIV et l'Eglise protestante de Strasbourg au moment de la Révocation» (П., 1887).
Anna Bernard: Die Revokation des Edikts von Nantes und die Protestanten in Südostfrankreich (Provence und Dauphiné) 1685—1730. Oldenbourg, München 2003, , (Pariser historische Studien 59).
Chrystel Bernat (Hrsg.): Die Kamisarden. Eine Aufsatzsammlung zur Geschichte des Krieges in den Cevennen (1702—1710). Verlag der Deutschen Hugenotten-Gesellschaft, Bad Karlshafen 2003; , (Geschichtsblätter der Deutschen Hugenotten-Gesellschaft e.V. 36).
Henri Bosc: La guerre des Cévennes. 1702—1710. 6 Bände. Presses du Languedoc, Montpellier 1985—1993,
Philippe Joutard: Les camisards. Gallimard, Paris 1987, , (Collection archives 63).
Robert Poujol: L'Abbé du Chaila (1648—1702).Bourreau ou martyr? Du Siam aux Cévennes. Presses du Languedoc u. a., Montpellier 1986, , (O.E.I.L. / Histoire).
Pierre Rolland: Dictionnaire des camisards. Presses du Languedoc, Montpellier 1995, .