Влизько Олекса Федорович

Оле́кса Фе́дорович Влизько́ (4 (17) лютого 1908(19080217), станція Боровенка Новгородської губернії — 14 грудня [за іншими даними — вночі проти 8 грудня] 1934, Київ) — український поет, прозаїк, футурист, представник розстріляного відродження.

Олекса Федорович Влизько
Народився	4 (17) лютого 1908(1908-02-17) Боровенка, ^[ru], Новгородська губернія, Російська імперія
Помер	14 грудня 1934(1934-12-14) (26 років) Київ, Київська область, УСРР, СРСР
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Громадянство	Російська імперія→УНР→СРСР
Діяльність	поет, прозаїк
Сфера роботи	література^[1], поезія^[1] і проза^[1]
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету^[d]
Мова творів	українська
Роки активності	1925—1934
Жанр	вірш, поема, оповідання, нарис
Премії	Наркомосу УСРР на конкурсі з нагоди 10-річчя Жовтня (1927)
Влизько Олекса Федорович у Вікісховищі
Роботи у  Вікіджерелах

Жертва сталінських репресій.

Життєпис

Фотопортрет Олекси Влизька замолоду

Олекса Влизько народився 4 лютого (ст. ст.) 1908 року на станції Боровенка Новгородської губернії, де його батько служив дяком, псаломником. 1917 року родина переїхала на батьківщину діда — в село Сигнаївка Звенигородського повіту Київської губернії (нині — Шполянський район Черкаської області). У 1919 — в с. Станіславчик, далі в с. Лебедин, де у 13 років важко перехворів на скарлатину і втратив слух, потім, з 1921 — знов у Сигнаївці. У 1923 році разом зі старшим братом, Олександром, та матір'ю тікає від батька, який почав зловживати спиртним, до Києва.

Втрата слуху майбутнім письменником компенсувалася вольовим розвитком пам'яті, начитаністю: книжка стала для хлопця одним з основних джерел формування художньої й соціальної свідомості. Закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. Одружився з правнучатою небогою Тараса Шевченка Фотіною (Тіною) Красицькою.

Фотопортрет Олекси Влизька

1927 року в пресі з'явилося повідомлення про загибель Влизька в Дніпрі. Вістка справила приголомшливе враження. Чільний тогочасний критик Володимир Коряк у центральній харківській газеті «Комуніст» умістив некролог, у якому назвав юного поета «українським Пушкіним» Однак інформація виявилася звичайнісінькою містифікацією, що їх так полюбляли футуристи, Влизько згодом спростував її весело-іронічною заявою в пресі та новими книжками.

1928 року подорожував по Німеччині, згодом — по нагір'ях Паміру.

Арештований 1934 року. Після вбивства Сергія Кірова, у грудні 1934 року страчений нарівні з багатьма діячами української культури, серед яких Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Тарас та Іван Крушельницькі, Михайло Лебединець, , та інші. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні, що розпочалося 14 грудня 1934 року в Києві, офіційно ухвалила Олексі Влизьку смертний вирок за приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації. Реабілітований посмертно 1958 року.

Юрій Лавріненко в антології «Розстріляне відродження» писав:

Влизько-поет — це тільки обірваний початок. Або, як він сам про себе писав у передмові до «Живу, працюю!», — «тільки етап і шукання нових форм... До синтетичної рівноваги ще далеко...» З його жадібністю, темпераментом, естетичним поліморфізмом нелегко дійти «синтетичної рівноваги» за кілька даних йому долею літ. А все ж елементи власної синтези в ньому вже починали проявлятися. Яків Савченко писав з приводу Влизькової «Дев'ятої симфонії»: «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетності думок, такого міцного й суцільно-пафосного піднесення і, нарешті, такої широти й людяності мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років». Коротенький восьмирічний літературний шлях Влизька позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, а над усім і передусім активний вітаїстичний романтизм.

Творчість

Обкладинка збірки поезій Олекси Влизька «П'яний корабель»

Олександр Влизько. Обкладинка книжки Олекси Влизька "Hoch, Deutschland!" (Харків, Державне видавництво України, 1930). Відтворено в Мудрак Мирослава, Нова ґенерація і мистецький модернізм в Україні, (Київ, Родовід), с.87.]

Рано почав писати вірші: спершу російською мовою, поступово зі словником удосконалював свою українську. В літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. — № 22) його вірш «Серце на норд». Відтоді Влизько регулярно друкується в газетах «Комсомолець України», «Культура і побут», «Літературна газета», журналах «Життя й революція», «Молодняк», «Нова громада», «Червоний шлях». Зблизився з Михайлем Семенком і українськими футуристами, активно співпрацював у їхньому органі журналі «Нова генерація». Належав до літературних організацій «Молодняк» і ВУСПП. У першому номері органу ВУСППу — «Літературній газеті» — надруковано напутні рядки з вірша Олекси Влизька «Поетові»: «Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, — замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш» (1927).

1927 року вийшла перша збірка поезій Олекси Влизька «За всіх скажу». Тогочасна критика напрочуд високо оцінила поетичний дебют молодого автора. Збірку відзначено премією Наркомосу УСРР на конкурсі з нагоди 10-річчя Жовтня. Попри тяжку недугу, вірші Влизька сповнені бадьорими інтонаціями, поет оспівував екзотику морської стихії, поривання в небуденність. Був невтомним шукачем образів і ритміки, суголосних добі національного відродження та революційної романтики. Автор збірок віршів «За всіх скажу» (1927), «Поезії» (1927), «Hoch, Deutschland!» (1930), «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П'яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934), книжки нарисів «Поїзди ідуть на Берлін» (1931).

Три збірки Олекси Влазька — «Hoch, Deutschland!» (Державне видавництво України, 1930), «Живу, працюю!» (Державне видавництво України, 1930), «Поїзди ідуть на Берлін» (Література й мистецтво, 1931) — були оформлені в конструктивістському стилі його братом, художником і поетом Олександром Влизьком (1910-1996). Студент Київського художнього інституту, Олександр Влизько в той час був близьким то кола українських панфутуристів, які опублікували в «Аванґард-Альманасі пролетарських митців Нової ґенераці » (1930) створену ним обкладинку для  «Hoch, Deutschland!».

Пам'ять

У Черкасах є провулок Олекси Влизька.

Видання

• За всіх скажу. — Київ: Книгоспілка, 1927. — 64 с.
  • За всіх скажу [ 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Київ: Маса, 1927. — 62 с.
  • За всіх скажу. Вид. 3. — Харків — Київ: ДВУ, 1930. — 67 с.
• Влизько О. За всіх скажу: поезії / О. Влизько. — Київ: В-во «Маса», 1927. — 64 с. [ 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Поезії [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Харків: ВУСПП, 1927. — 50 с.
• Живу, працюю. — Харків-Київ: ДВУ, 1930. — 198 с.
• Hoch, Deutschland! — Харків-Київ: ДВУ, 1930. — 75 с.
• Книга балад [ 2 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Київ: Книгоспілка, 1930. — 56 с.
• Рейс: Вибрані вірші. — Київ: Бібліотека газети «Пролетарська правда», 1930. — 44 с.
• Влизько О. Рейс: вибрані вірші / Олекса Влизько. — Київ: Б-ка газ. «Пролетар. правда», 1930. — 48 с. — (Бібліотека газети «Пролетарська Правда»). [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Поїзди ідуть на Берлін [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Харків-Київ: ДВУ, 1931.
• Влизько О. Поїзди ідуть на Берлін / Олекса Влизько. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1930. — 98 с. [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Моє ударне [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Харків-Київ: ЛіМ, 1931. — 78 с.
• Влизько О. Моє ударне / Олекса Влизько. — Харків ; Київ: Літ. і мистецтво, 1931. — 80 с. [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Гарматний марш: Військові вірші [ 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — Харків: ДВОУ «На варті», 1931.
• Збірка творів: У 2-х томах. — Харків-Київ: ЛіМ, 1932—33. — 184 с.; 142 с.
• П'яний корабель: Морські вірші. — Харків-Київ: ЛіМ, 1933. — 51 с.
• Мій друг Дон-Жуан [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Харків: Радянська література, 1934. — 64 с.
• Влизько О. Мій друг Дон-Жуан / О. Влизько. — Харків: Рад. літ., 1934. — 64 с. [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Серце і вогонь [ 17 серпня 2021 у Wayback Machine.] / Вибір і вступна стаття Св. Гординського; Обкладинка і титульна сторінка В. Баляса; Портрет роботи Св. Гординського. Краків : Українське видавництво, 1942. 104 с.
• Вибрані поезії [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.] / Упор., передм., прим. та ред. Леоніда Новиченка; вступ. стаття Павла Усенка. — Київ: Радянський письменник, 1963. — 242 с.
• Вогонь любові: Поезії / Вступ. стаття Леоніда Первомайського. — Київ, 1968. — 231 с.
• Вибране: Поезії / Упор. та передм. Михайла Слабошпицького. — Київ: Дніпро, 1988. — 173 с.
• Зимове сонце: Поезії. — Київ, 1993. — 111 с.
• Поезії. Проза / Упор., передм. Володимира Поліщука. — Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2008. — 351 с.
• Влизько О. Поезії / Ол. Влизько. — Харків: Всеукр. спілка пролетар. письменників, 1927. — 51 с. [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Влизько О. Книга балад / Олекса Влизько. — Київ: Книгоспілка, 1930. — 60 с. [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• Влизько О. Гарматний марш: (військові вірші) / Олекса Влизько. — Харків: На варті, 1931. — 52 с. — (Військова художня бібліотека). [ 16 квітня 2016 у Wayback Machine.]

У періодиці

• Влизько, Олекса. Лірика Фавста / Олекса Влизько // Літературний ярмарок. — 1929. — Кн. 2 (132): Січень. — С. 8–9. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Саркастичне Романцеро / О. Влизько // Літературний ярмарок. — 1929. — Кн. 2 (132): Січень. — С. 89–93. [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. «Аеро й верблюди» / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1930. — № 5. Травень. — С. 22—25. [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Баляда гіркої правди / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1930. — № 5. Травень. — С. 5—6. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Unter anderm revue ist auch kunst / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1929. — № 6. Червень. — С. 30. [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Тет-а-тет з Венерою Мілоською / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1929. — № 1. Січень. — С. 25—36. [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, Олекса. Лірика Фавста / Олекса Влизько // Літературний ярмарок. — 1929. — Кн. 2 (132): Січень. — С. 8–9. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Саркастичне Романцеро / О. Влизько // Літературний ярмарок. — 1929. — Кн. 2 (132): Січень. — С. 89–93. [ 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. «Аеро й верблюди» / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1930. — № 5. Травень. — С. 22—25. [ 1 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Баляда гіркої правди / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1930. — № 5. Травень. — С. 5—6. [ 21 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Unter anderm revue ist auch kunst / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1929. — № 6. Червень. — С. 30. [ 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• Влизько, О. Тет-а-тет з Венерою Мілоською / О. Влизько // Нова ґенерація. — 1929. — № 1. Січень. — С. 25—36. [ 5 серпня 2020 у Wayback Machine.]

Цитати

Але найбільше нещасна країна, — це рідна країна моя. — Хай здохне володар її. — Ніколи не поклонюсь йому я.

—О. Влизько, Книга балад

Примітки

1. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
2. див.: Шевченко С. В. Олекса Влизько: таємниця страти поета [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 26. — 17–24 липня.
3. див.: Коряк Володимир. Олекса Влизько // Комуніст. — 1927. — 2 серпня.
4. див.: http://zbruc.eu/node/30591 [ 26 вересня 2015 у Wayback Machine.] «Кіровські» розстріли у Києві
5. Мудрак, Мирослава М. (2018). Нова ґенерація і мистецький модернізм в Україні. Київ: Родовід. с. 86. ISBN .

Джерела та література

• Коваленко Борис. Поет молодої снаги // Молодняк. — 1927. — № 4. — С. 83–89.
• Якубовський Фелікс. Нотатки про Влизька // Життя й революція. — 1930. — № 3. — С. 111–122.
• Новиченко Леонід. Поет недоспіваної пісні // Вибрані поезії / Упор., передм., прим. та ред. Леоніда Новиченка; вступ. стаття Павла Усенка. — К.: Радянський письменник, 1963. — С. 7–31.
• Первомайський Леонід. Обіцянки здійснення: До 60-річчя від дня народження Олекси Влизька // Вітчизна. — 1968. — № 2. — С. 145–153.
• Слабошпицький Михайло. …У країні й годині своїй: Про поезію Олекси Влизька // Вітчизна. — 1987. — № 2. — С. 158–162.
• Ковалів Юрій. …Бо зустрінеш у мені вогонь // Радянське літературознавство. — 1988. — № 6.
• Слабошпицький Михайло. Олекса Влизько // Письменники Радянської України. 20—30-ті роки. — К.: Радянський письменник, 1989. — С. 178—196.
• Брюховецький Вячеслав. // Літературна Україна. — 1991. — 13 червня (№ 24 (4433)).
• Степанов Федір. Олекса Влизько: трагедія віри // Слово і Час. — 1993. — № 2.
• Красицька Фотіна. А я тиняюся по світу // Независимость. — 1993. — 22 мая.
• Влизько Олександр. Наллятий сонцем (це і є мій брат, невигаданий Олекса Влизько). — К., 1994. — 208 с.
• Вежель-Веркалець Л. Верхи на вождях у Биківню: [Невідомі сторінки долі Олекси Влизька] // Київ. — 1998. — № 11/12. — С. 140—146.
• Українська авангардна поезія (1910–1930-ті роки): Антологія / Упор. Олег Коцарев, Юлія Стахівська; передм. Олега Ільницького. — Київ : Смолоскип, 2014. — С. 129-148. — .
• Шевченко С. В. Олекса Влизько: таємниця страти поета [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2015. — № 26. — 17–24 липня.
• Шевченко С. В. Наган-країна. — Київ : Український пріоритет, 2019. — С. 58—64. — .

Посилання

• Влизько Олекса Федорович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• http://ukrcenter.com/Література/19205/Олекса-Влизько [ 16 січня 2021 у Wayback Machine.]
• http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/vlyzko.txt [ 8 лютого 2008 у Wayback Machine.]
• http://ukrlife.org/main/uacrim/stepan.html [ 13 грудня 2007 у Wayback Machine.]
• http://ukrlife.org/main/cxid/bodnaruk3.htm [ 12 квітня 2013 у Wayback Machine.]
• Влизько Олекса в Електронній бібліотеці «Культура України» [ 26 жовтня 2018 у Wayback Machine.]