Корінь основна єдина обов язкова для кожного слова морфема що є носієм його лексичного значення повторюється в усіх грам

Корінь — основна, єдина обов'язкова для кожного слова морфема, що є носієм його лексичного значення, повторюється в усіх граматичних формах і .

Корінь — це центральна частина слова, яка є неподільною частиною споріднених слів, що утворюють словотвірне гніздо.

Корінь може збігатися з основою слова, напр. у слові "день"; зіставляється з іншими — некореневими морфемами.

Афікси приєднуються до коренів у певній послідовності, набуваючи своїх значень тільки в його контексті. Проміжними між коренями й афіксами є афіксоїди. Під упливом афіксів оточення кореня можуть варіюватися.

Класифікація коренів

Корені, що вільно сполучаються з різними словотворчими афіксами й можуть уживатися без них, називають (біг, біг-ун, біг-ати). Корені, які використовують тільки в поєднанні з суфіксами й префіксами, називають зв'язаними (в-зу-ття, в-зу-ти, роз-зу-ти). Зв'язані корені з'являються внаслідок спрощення морфем, будови слів, лексичних запозичень.

Є корені живі, які легко виділяють у структурі слова (пис-ати, за-пис) та історичні, або етимологічні, що встановлюються у слові на основі (зод-ч-ий, му-х-а).

Корінь в українській мові

В українській мові близько 15 000 коренів. Більшість з них об'єднує від двох (мензурка, мензурковий; ментор, менторський) до кількох десятків (-біл-, -чит-) або й сотень (-вод-, -нес-, -ход-) слів. Понад 5 000 коренів засвідчено одним словом (антилопа, бабуїн, гібон). Це переважно .

Найчастіше корені поєднуються з афіксами, хоча є і кореневі безафіксні слова, яких в українській мові близько 500. Це службові частини мови: прийменники (над, під), сполучники (і, але), частки (би, ж), невідмінювані іменники (кенгуру), прикметники (хакі) й прислівники (там, тут).

Понад половина коренів української мови зазнає морфонологічних змін (у них чергуються голосні й приголосні, випадають і вставляються окремі фонеми). Корені відмінюваних іменників і прикметників здебільшого закінчуються приголосним, дієслів — голосним і приголосним.

Див. також

Однокореневі слова

Література

Н. Ф. Клименко. Клименко Ніна Федорівна // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — .
Карпіловська Є. А. . К., 2002.
Дорошенко С. Загальне мовознавство: Навч. посіб. — Київ: Центр навчальної літератури, 2006, стор. 198–199

Посилання

Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп.– К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.

[1] Українська мова: Енциклопедія / [редкол.: Русанівський В. М. (співголова), Тараненко О. О. (співголова), М. П. Зяблюк та ін.] – 2-ге вид., випр. і доп.– К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. – 824 с.: іл.