Батько Діти Мати Чоловік Мямліна Людмила ІванівнаМямлина Людмила ИвановнаМямліна Л І з зіркою Герой Соціалістичної Праці

|Батько= |Діти= |Мати= |Чоловік=

Мямліна Людмила Іванівна

Мямлина Людмила Ивановна

Мямліна Л. І. з зіркою «Герой Соціалістичної Праці»

Народилася

14 (27) січня 1914
Волоконовка, Бірюцький повіт, Воронезька губернія, Російська імперія

Померла

9 липня 1992 (78 років)
Київ, Україна

Поховання

Байкове кладовище

Країна

СРСР

Україна

Національність

кримська татарка, росіянка

Діяльність

зоотехнік, селекціонер

Alma mater

Технікум буряківництва Сумський технікум харчової промисловості

Галузь

Зоотехнія

Заклад

Білоцерківський національний аграрний університет

Відома завдяки:

Виведенню і закріпленню ознак української гілки симентальської породи корів

У шлюбі з

Діти

Нагороди

Медаль «За трудову доблесть»

Людмила Іванівна Мямліна (8 квітня 1914, Волоконовка — 9 липня 1992, Київ) — українська зоотехнік-селекціонерка племрадгоспу Матусівського цукрового комбінату Шполянського району Черкаської області, Герой Соціалістичної Праці (07.03.1960).

Біографія

Юність

Народилась 14 січня (1 січня по старому стилю) 1914 року на залізничній станції Ворожба (в пристанційному селищі) в Сумській області (тоді губернії). Її мати померла відразу після її народження, від гарячки. Батько — Мямлін Іван Гаврилович був залізничним черговим на станції, а потім начальником станції. Сьогодні на станції є мармурова дошка, на якій вибиті прізвища всіх начальників станції, з моменту її заснування. Є там і прізвище Мямліна Івана Гавриловича.

У 1928 році Людмила Іванівна закінчила семирічну школу в найближчому до Ворожбі великому населеному пункті Білопілля, і поступила на перший курс «бурякового» технікуму в м. Суми (Технікум буряківництва). В цей же час (1929 року) у Білій Церкві за постановою Ради Народних Комісарів з метою підготовки фахівців з вищою освітою для сільського господарства був створений Білоцерківський сільгоспінститут. Перший набір студентів цього інституту був сформований з кращих учнів різних технікумів сільськогосподарського профілю та рабфаков.

Таким чином Людмила Іванівна, будучи відмінницею, з кількома своїми подругами, з першого курсу Сумського технікуму зараховується на перший курс інституту в Білій Церкві. Сюди ж з другого курсу Білоцерківського зооветеринарного технікуму перевели Михайла Андрійовича Потіху (майбутнього чоловіка Людмили Іванівни). Так вони потрапили на зоотехнічний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту, який закінчили в 1934 (5) році.

З 1933 року (виробнича практика і потім, після закінчення, у напрямку) Людмила Іванівна працює в Весело-Подолянському племінному радгоспі Полтавської області зоотехніком-селекціонером. Першою вчителькою (наставницею) Людмили Іванівни на виробництві була знаменита на початку століття жінка-селекціонер, колишня графиня Лощинська, яка ще на початку століття закінчила в Києві вищі жіночі курси з природничих наук. Лощинську в 1937 році репресували і розстріляли, як чужий пролетаріату елемент. Наукову діяльність, розпочату разом з Лощинською, продовжувала Людмила Іванівна. Це була робота по створенню української гілки в червоній німецькій породі великої рогатої худоби. Такі роботи, як правило, тривали дуже довго (10-20 років).

Воєнні роки

В 1941 році, після початку війни, стадо з Веселого Подолу було евакуйовано в (м. Джамбул), а в 1944 році, після звільнення півдня України від німців, повернуто в Миколаївську область. І тепер в південних областях України ця порода корів є домінуючою. Вона була стандартизована як українська червоно-степова порода, яка дуже пристосована до південно-українського степового клімату.

Трудові досягнення

У 1944 році, після повернення в Україну, Людмилу Іванівну направили в с. Матусів Шполянського р-ну Черкаської області зоотехніком племінного радгоспу. Туди ж головним зоотехніком призначили її чоловіка М. А. Потіху, який повернувся з війни після поранення. Їм було доручено на базі української і трофейної худоби симентальської породи (зі Швейцарії) створити пристосоване до українського клімату стадо (українську гілку симентальської породи, яка спочатку виведена в швейцарських і австрійських Альпах). Ця робота була закінчена в 1961 році, коли Людмила Іванівна, Михайло Андрійович і ряд інших учасників роботи отримали авторське свідоцтво (на укр. гілку).

Могила Людмили Мямліної та її родини, Байкове кладовище

За сукупність робіт по виведенню української червоно-степової породи та української гілки симентальської породи Людмилі Іванівні присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці (в 1960 році), а в інституті, який вона закінчила, і в якому з 1967 року працювала викладачем до самої пенсії, встановлений її барельєф на алеї слави випускників. Михайло Потіха за матеріалами роботи по симентальській породі захистив дисертацію і також працював в Білоцерківському сільгоспінституті викладачем.

Померла на 79-му році життя 9 липня 1992 року. Похована разом з родиною у Києві, на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′01″ пн. ш. 30°30′04″ сх. д. / 50.4170972° пн. ш. 30.501306° сх. д. / 50.4170972; 30.501306).

Родина

Чоловік — науковець-зоотехнік, учасник німецько-радянської війни (1912—1996).
- Син — радіоінженер, державний діяч (1947—2021).

Нагороди

За всю свою трудову і наукову діяльність Людмила Іванівна, крім звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджена різними урядовими та науковими нагородами: орденом «Трудового Червоного Прапора» (1949), медаллю «За трудову доблесть» (1951) і двома орденами «Знак пошани» (1953, 1958).

Орден Леніна (№ 297534) і Золота медаль «Серп і Молот» (№ 10255)

Посилання

Районний інформаційний щотижневик «Шполяночка плюс» № 3(98) Пт, 17 січня 2014 р. — 8 с.
Власенко В. М. Вони творили нашу велич. — Біла Церква, 2016. -. 300 с. [ 30 липня 2019 у Wayback Machine.]
З історії Шполянського краю [ 16 липня 2017 у Wayback Machine.]
Власенко В. М. Білоцерківський національний аграрний університет — від витоків до сьогодення ВИДАТНІ ВИПУСНИКИ І СПІВРОБІТНИКИ. — 320 с.