Поль Ібо

Поль Ібо (фр. Paul Ibos; 18 серпня 1919(1919серпня18), Сайгон, Французький Індокитай — 12 березня 2015, Версаль, департамент Івлін, Франція) — учасник Другої світової війни, командор ордена Почесного легіону, соратник Визволення, до моменту смерті був останнім льотчиком бомбардувальної ескадрильї «Лотарингія» серед тих хто вижив.

Поль Ібо
Ім'я при народженні	фр. Paul Lucien Raymond Ibos^[1]
Народження	18 серпня 1919(1919-08-18)^[2]^[1] Гошимін, В'єтнам
Смерть	12 березня 2015(2015-03-12)^[2]^[1] (95 років) Ле-Шене^[1]
Країна	Франція
Освіта	Ліцей Ланакаль, Авіаційна школа і ліцей Людовика Великого
Війни / битви	Друга світова війна
Нагороди

Біографія

Ібо народився у Сайгоні у сім'ї французького генерала, який командував морською піхотою. Після повернення сім'ї на батьківщину навчався у ліцеях у Парижі та Тулузі. 1 жовтня 1939 року, після початку Другої світової війни, вступив добровольцем у частині французьких ПС. Однак взяти участь у війні не вдалося — його частина стояла у Шатору у центральній Франції. У травні 1940 року Ібо направили у навчальний центр бомбардувальної авіації у Тулузі, але вже 22 червня, після німецького бліцкригу, Франція зазнала поразки та вийшла з війни.

Ібо разом з двома товаришами, на прізвище Лабі та Фора, вдалося роздобути фальшиві польські паспорти, перебратися по них до сусідньої Іспанії, а потім через Португалію відплисти до Лондона, де генерал Де Голль вже формував підрозділи «Вільної Франції» для подальшої битви за звільнення країни. У серпні Ібо дістався Англії, отримав звання молодшого лейтенанта та був направлений на навчання до британської льотної школи в Одігемі.

Попри бажання Ібо стати пілотом, його зарахували на курс «спостерігачів». У квітні 1941 року, після закінчення школи, його зарахували до ПС «Вільної Франції» та перекинули у Такораді на територію сучасної Гани, яка була тоді британською колонією. Тут мали сформувати авіаційну бомбардувальну групу № 2 під командуванням ^[fr], яка на поставлених із США літаках Glenn Martin мала виконувати бойові завдання. Однак після прибуття на місце з'ясувалося, що літаки перевозилися через океан у розібраному вигляді та спочатку їх необхідно зібрати під керівництвом британських механіків.

У вересні 1941 року було сформовано бомбардувальну ескадрилью «Лотарингія». Ібо у її складі брав участь у бойових діях біля Лівії як льотчик-спостерігач. У листопаді 1941 року за успішне виконання бойового завдання йому було оголошено подяку у наказі. У червні 1942 року він отримав звання лейтенанта, того ж року закінчив льотну школу у Дамаску й отримав довгоочікуване посвідчення пілота. У січні 1943 року разом з ескадрильєю перебазувався на аеродром Форт-Бридж в Англії. З цього моменту брав участь у бойових діях на Західному фронті, бо літак неодноразово перелітав Ла-Манш для бомбардування нацистських позицій на території Франції. Під час одного з таких польотів Поль Ібо отримав поранення.

У червні 1944 року отримав звання капітана, у серпні був переведений до штабу ПС «Вільної Франції» у Лондоні. 20 листопада Шарль Де Голль прийняв Поля Ібо у члени ордена Визволення — за всю історію цієї нагороди її отримали лише 1038 осіб, з них 271 посмертно. У березні 1946 року пішов у відставку. За час війни капітан Ібо здійснив 74 бойові вильоти.

Після війни працював заступником директора в авіаційній компанії UAT, яка пізніше була перейменована в UTA. Аж до моменту своєї смерті у березні 2015 року Поль Ібо залишався останнім живим ветераном «Лотарингії».

Реакція

Президент Французької Республіки Франсуа Олланд відгукнувся на смерть Поля Ібо, заявивши: «Наша країна втратила героя Другої світової війни, Соратники Визволення втратили свого товариша зі зброї, а французька авіація втратила великого пілота».

Новина про смерть Поля Ібо була опублікована в офіційній «Російській газеті».

Нагороди

• Командор ордену Почесного легіону
• Соратник Визволення з 20 листопада 1944 року
• Воєнний хрест (1939—1945)
• Колоніальна медаль із плашкою «Лівія»

Примітки

1. Fichier des personnes décédées
   d:Track:Q80900474
2. TracesOfWar
   d:Track:Q98839586
3. ANOM, Etat Civil, Résultats. anom.archivesnationales.culture.gouv.fr. Процитовано 18 липня 2023.
4. La mort de Paul Ibos, compagnon de la Libération. l'Opinion (фр.). 13 березня 2015. Процитовано 18 липня 2023.
5. (фр.). Musée de l'Ordre de la Libération. Архів оригіналу за 29 лютого 2016. Процитовано 8 лютого 2016.
6. (фр.). L'Opinion. 13 березня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 лютого 2016.
7. Jacques Hébert (31 серпня 2014). (фр.). Paris Match. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 8 лютого 2016.
8. (фр.). La croix. 16 березня 2015. Архів оригіналу за 16 листопада 2017. Процитовано 8 лютого 2016.
9. (рос.). Российская газета. 14 березня 2015. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 8 лютого 2016.

Посилання