Справа «Віксена»

Справа «Віксена» — зовнішньополітичний конфлікт між Російською імперією та Британією, що стався у 1836 році.

Передумови

За умовами Російська імперія надбала Чорноморське узбережжя Кавказу. Однак контроль над Кавказом не був повним. Горяни, які відстоювали незалежність, мали підтримку англійців, французів, польської еміграції. З-за кордону до них надходила зброя і боєприпаси. Щоб припинити це постачання, 4 березня 1832 року було видано інструкцію для чорноморських крейсерів, у якій йшлося:

«Для збереження російських володінь від внесення зарази і перешкоджання підвозу військових припасів гірським народам, військові крейсери будуть допускати чорноморським східним берегом іноземні комерційні судна тільки до двох пунктів — Анап і Редут-Кале, де є карантин і митниці…»

Велика Британія розцінила це як порушення принципу свободи торгівлі.

Провокація

У листопаді 1836 року російський військовий бриг «Аякс» затримав британську шхуну «Віксен» в районі порту Суджук-Кале (нині Новоросійськ). На момент затримання з її борту уже було відвантажено 8 гармат, 800 пудів пороху і значну кількість зброї.

Це було провокацією^[], організованою першим секретарем британського посольства у Константинополі . Окрім нього в організації провокації брала участь польська еміграція в особі Адама Чарторийського. Екіпаж, яким керував британський агент отримав інструкції вирушати у Суджук-Кале, де зустріч з російським крейсером була майже неминучою. Власнику шхуни було вказано не уникати її, але, навпаки, усіляко шукати цієї зустрічі.

Реакція в Англії та Росії

Як і розраховували провокатори, реакція Лондона була різкою. Консерватори порушили у парламенті питання про законність перебування Черкесії під юрисдикцією Російської імперії. Звучали вимоги погрожувати Росії війною, ввести британський флот у Чорне море. Після гнівних заяв з Лондона Микола I наказав привести у підвищену бойову готовність армію і флот. Шхуна «Віксен», відповідно до інструкції, була конфіскована, а її екіпаж висланий до Константинополя.

Наслідки

Конфлікт погрожував перерости у війну між Росією та Англією, але до квітня 1837 року його було нівельовано. Уркварта відкликали до Лондона. Англія не змогла знайти континентального союзника для війни з Росією. У офіційній відповіді уряду й ліберальної партії на запит консерваторів зазначалось, що Росія володіє Черкесією законно, за Адріанопольською мирною угодою. Росія продовжила блокаду східного узбережжя Чорного моря. Конфлікт став одним зі визначних епізодів російсько-англійського суперництва у 30-40-их роках XIX століття, що потягнув за собою Кримську війну.

Посилання

1. О. Айрапетов Внешняя политика Российской империи (1801—1914) Изд. «Европа», 672 стр. 2006 с.149-153 (рос.)
2. П. Хопкирк Большая игра против России: Азиатский синдром Изд. «Рипол Классик», 656 стр. 2004 гл. 12 (рос.)
3. Н. В. Скрицкий Крымская Война. 1853—1856 годы. М.: «Вече», 2006—416 стр., ил. (Военные тайны России). (рос.)