Ця стаття не містить посилань на джерела Ви можете допомогти поліпшити цю статтю додавши посилання на надійні авторитетн

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сташкевич.

Сташкевич Володимир Омелянович (нар. 3 березня 1939 року) — кадровий військовий, полковник у відставці, Війська ППО СРСР, начальник штабу. Активний учасник розбудови національних Збройних Сил України.

Сташкевич Володимир Омелянович
Полковник
Загальна інформація
Народження	3 березня 1939(1939-03-03) (85 років)
Військова служба
Роки служби	1959—1989
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Війська ППО СРСР
Формування	28-й корпус ППО (Львів)
Війни / битви

Біографія

Народився 3 березня 1939 року в селі Сташкевичі Овруцького району Житомирської області. Батько Омелян Олександрович (05.08.1918—15.12.1988) — ветеран ІІ світової війни, де був важко поранений, кавалер Ордену вітчизняної війни. Мати Єлизавета Пилипівна (03.10.1915—21.11.1998) працювала у Зарічанській сільській раді (село Заріччя Овруцького району Житомирської області).

У 1956 році закінчив Овруцьку середню школу № 4 (м.Овруч, вул. Князя Олега, 11-К (колишня вул.Фрунзе).

1956—1959 студент Мироцького ветеринарного технікуму (сьогодні - Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України “Немішаївський агротехнічний коледж”.), де активно займався спортом у складі футбольної команди технікуму.

Військова служба

Нагрудна відзнака «Почесний радист СРСР»

У 1959 році призваний до лав Збройних Сил СРСР, де проходив строкову службу у 150-му окремому гвардійському батальйоні зв'язку (128 гв. мсд 38 А).

У 1960 році зарахований у Горьковськоє (сьогодні — Нижній Новгород) вище військове командне училище зв'язку, яке закінчив з відзнакою у 1963 році.

1963—1989 рр. проходив військову службу у військових частинах та з'єднаннях Військ ППО.

1966—1970 рр. проходив військову службу у складі Групи радянський військ у Німеччині м.Франкфурт на Одері.

1974—1975 рр. проходив військову службу у складі місії військових спостерігачів у Сирі́йській Арабській Республіці (військовий радник).

1975—1980 рр. проходив військову службу у складі Групи радянський військ у Німеччині. Відзначений Головнокомандувачем Групи радянських військ у Німеччині генералом армії Івановським Є. П. «за багаторічну сумлінну плідну працю, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток Збройних Сил…».

У 1989 році звільнений у запас (з правом носіння військової форми одягу із знаками розрізнення).

З серпня 1991 року приймав активну участь у питаннях розбудови національних Збройних Сил у складі Всеукраїнської громадської організації «Спілка офіцерів України» (ВГО СОУ), а саме у розробці плану спільних дій з повного введення української мови навчання і спілкування у військових частинах, штабах, навчальних закладах та інших військових формуваннях.

З 1999 року звільнений у відставку.

Має сина, доньку і трьох онуків.

Нагороди

Нагрудний знак Грамота Президії Верховної Ради Української РСР

Грамота Президії Верховної Ради УРСР
Відзнака Почесний радист СРСР
Почесна відзнака «Війська ППО країни»
Медаль «За воїнську доблесть»
Медаль «Ветеран Збройних Сил СРСР»
Почесна відзнака Товариства німецько-радянської дружби
Почесна грамота Центрального правління Товариства німецько-радянської дружби (DSF)
8 медалей Міністерства Оборони і Генерального штабу Збройних Сил СРСР.

Див. також

Головна. Немішаївський фаховий коледж (укр.). Процитовано 7 березня 2024.

[1] Головна. Немішаївський фаховий коледж (укр.). Процитовано 7 березня 2024.