Звіздиця

Звізди́ця, звізда́, рідко зі́рка, астери́ск (церк.-слов. sвѣзди́ца, грец. ἀστερίσκος) — елемент церковного начиння, уживаний під час православної Літургії. Має вигляд двох металевих (золотих або позолочених) дуг, з'єднаних у центрі перетину болтиком та гайкою, таким чином, що дуги можуть сходитися разом, перекриваючи одна одну, і розсуватися хрестоподібно. Впровадження звіздиці до літургійного ужитку одностайно приписують Івану Золотоустому.

Звіздиця на дискосі. Собор Василя Блаженного (Росія)

Див. також: Звездиця

Свою назву звіздиця отримала через те, що по закінченні проскомидії її, розсунувши хрестоподібно та покадивши фіміамом, ставлять на дискос зі словами з Євангелія від Матвія «И пришедши sвѣзда, ста вверху, идѣже бѣ Отроча» (Мв. 2:9). Призначення звіздиці — зберегти положення Агнця та частинок просфор на дискосі під час Літургії. Крім того, звіздиця має і символічне значення: подібно тому як дискос означає ясла новонародженого Ісуса та Гріб Господній, так і звіздиця символізує Вифлеємську зірку (звізду) та печатку Синедріону на Гробі.

В українському сакральному мистецтві виділяють звіздицю початку 18 століття — срібну в позолоті з гравіюванням імені Гетьмана Івана Мазепи, що була вкладом до Успенського собору Києво-Печерської лаври.

Примітки

1. . Архів оригіналу за 18 травня 2018. Процитовано 18 травня 2018.

Джерела

• Богослужебная утварь [ 14 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• СЦОТ (Словник церковно-обрядової термінології) [ 25 липня 2018 у Wayback Machine.]

Посилання

• Звіздиця [ 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 486. — 1000 екз.