Іва н Сергі йович Лю бич Любушкін 18 листопада 1899 Москва 16 лютого 1981 Харків український та російський актор і режис

Іва́н Сергі́йович Лю́бич (Любушкін) (18 листопада 1899, Москва — 16 лютого 1981, Харків) — український та російський актор і режисер. Народний артист Української РСР (1954), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Любич Іван Сергійович
у фільмі "Киянка" (1958)
у фільмі "Киянка" (1958)
Ім'я при народженні	Любушкін Іван Сергійович
Народився	18 листопада 1899(1899-11-18) Москва
Помер	16 лютого 1981(1981-02-16) (81 рік) Харків
Поховання	Міське кладовище № 2
Громадянство	Російська імперія → УРСР
Діяльність	актор театру, кіноактор, театральний режисер
IMDb	nm0529387

Нагороди та премії

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любич.

Життєпис

Працювати почав конторщиком в торговій компанії, 1915 року поступив в драматичну студію Михайла Попова.

1918 року закінчив драматичну студію в Москві, в рядах червоних добровольців вирушив на громадянську війну, брав участь у боях, рівночасно був полковим квартирмейстером.

1920 року починає сценічну діяльність в Пересувному театрі Червоної Армії — його талант помітив полковий комісар; 1923 року театр розформовано.

З 1923 по 1924 рік року грав в Харківському Червонозаводському українському драматичному театрі, 1926—1927 — театрі «Червоний факел», 1929 — миколаївському театрі «Шахтарка Донбасу», 1931—1933 — в Грозному, 1933 — Астрахані, у театрах , Донецька, Іванова, , Сімферополя, .

Протягом 1934—1978 років — актор Харківського російського драматичного театру ім. О. С. Пушкіна.

З 1939 року працював і на викладацькій роботі.

Виконав, зокрема, такі ролі:

Вожак — «Оптимістична трагедія» В. Вишневського,
Городничий — «Ревізор» Гоголя,
генерал Рибаков — «Іван Рибаков» В. Гусєва,
Вершинін — «Бронепоїзд 14-69» В. Іванова,
Горлов — «Фронт» Корнійчука,
Курослєпов — «Гаряче серце» О. Островського,
Прибитков — «Остання жертва» Островського,
Великатов — «Таланти і поклонники» Островського,
Забелін — «Кремлівські куранти» М. Погодіна,
Генерал Рудня — «Люди в шинелях» Рачади,
Кошкін — «Любов Яровая» К. Треньова,
Косогоров — «Втеча з ночі» ,
Доменіко — «Філумена Мартурано» Е. де Філіппо,
Святослав — «Сон князя Святослава» Франка,
Войницький — «Вишневий сад» А. Чехова,
Андрій Прозоров — «Три сестри» Чехова.

Зрежисував вистави:

1941 — «Хлопець з нашого міста» по К. Симонову,
1947 — «Пігмаліон» Б. Шоу,
1949 — «Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна,
1952 — «Остання жертва» О. Островського.

Знявся у фільмах:

1956 — «Коні не винні», режисер Станіслав Комар, сценарист Дмитро Копиця, оператор Михайло Козубенко, композитор Тамара Сидоренко,
1958 — «Киянка», режисер Тимофій Левчук, сценарист Ігор Луковський, оператор Микола Кульчицький, композитор Герман Жуковський, художники Олег Степаненко та Н. Туміна,
1969 — «Звинувачуються у вбивстві», режисер , сценарист , композитор Едуард Лазарєв, художник Леван Шенгелія.

Джерела

Любич Іван Сергійович(рос.) [ 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]
УРЕ [ 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/44875/foto/ [ 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
(рос.)