Назаренко Григорій Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Назаренко.

Григóрій Па́влович Назарéнко (1902—1996) — український бандурист, один з основоположників та ветеран Полтавської капели бандуристів. В різні періоди був мистецьким керівником, солістом та концертмейстером вокально-інструментальних колективів.

Григорій Назаренко
Основна інформація
Дата народження	13 жовтня 1902(1902-10-13)
Місце народження	Полтава, Російська імперія
Дата смерті	серпень 1997 (94 роки)
Місце смерті	Детройт, Мічиган, США
Роки активності	1925-1983
Громадянство	УНР  УРСР  Третій Рейх  США
Національність	українець
Професії	музикант
Освіта	Полтавське державне музичне училище імені Миколи Лисенка
Інструменти	бандура
Жанр	етнічна музика
Колективи	Полтавська капела бандуристів, Капела бандуристів ім. М. Леонтовича, Капела бандуристів ім. Тараса Шевченка

Життєпис

Народився в Полтаві, у давній козацькій родині. Любов до бандури перейняв від хрещеного батька, бандуриста. Навчався у школі при Успенському соборі, де співав у хорі, а потім закінчив Полтавське музичне училище. Згодом співав у Національному хорі, де познайомився з майбутніми колегами — бандуристами Йосипом Панасенком, Павлом Міняйлом та Данилом Пікою, котрі пізніше також увійшли до складу Полтавської капели під керівництвом Володимира Кабачка. Григір був наймолодшим бандуристом і соліст-тенором капели. Майстерно володів харківським методом гри на бандурі і згодом написав підручник гри на бандурі за тим же методом. У місцевому колективі Назаренко грав з 1925 по 1934 рік.

З 1935 року став солістом та концертмейстером Державної зразкової капели. У Капелі бандуристів ім. Тараса Шевченка з перших днів її заснування, кілька місяців до приходу Григорія Китастого був її мистецьким керівником. Під час II СВ капела виїхала до Третього Рейху де й продовжила свою діяльність.

Під час перебування в Західній Німеччині в «діпівський» період в британській зоні окупації організував Капелу бандуристів ім. М. Леонтовича. Григорій Павлович був прихильником класичного виконання кобзарського репертуару без диригента. Колективу вдалось уникнути репатріації й перед еміграцією до США Назаренко знову повернувся до шевченківців. В період життя у Детройті він не завжди міг брати участь у гастролях капели через зайнятість на основному місці праці. У 1955 році керував Ансамблем бандуристок СУМА, який згодом очолив Петро Потапенко. У 1970-ті роки керував дитячим ансамблем «Проліски». Через поважний вік припинив виступи в 1983-му.

У 1992 році українська громада Детройта урочисто відзначила його 90-ліття. Ювіляра привітав та подарував три свої пісні Володимир Горбатюк. Тоді ж Григорію Назаренку вручили грамоту від уряду України.

Учні

• Луців Володимир Гаврилович

Література

• Назаренко, Г. — Павло Міняйло (посмертна згадка) // «Нові дні», Торонто, листопад, 1973.
• Назаренко, Г.- Спогади про Гната Хоткевича — Інтерв'ю на плівці 1989 р. (90 хв).
• Назаренко, Г.- Спогади про Полтавську капелу бандуристів — рукопис 1977 р. (8 с.)
• Самчук, У. — Живі струни — Детройт, США, 1976 (468 с.).
• Лубська Ольга — Спогади про Григорія Назаренка (замість квітів на могилу) ж. «Бандура», #65—66, 1998
• Мішалов В. Ю. Харківська бандура — Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті — (Серія Слобожанський світ)— Харків — Торонто, 2013. — 368 с.
• Ротач П. Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції. Короткий біобібліогр. довідник. — Полтава, 1998. — 101.

Посилання

• Назаренко Григорій Павлович // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 20-21.