Герцог Міланський

Міланське герцогство (лат. Ducatus Mediolani) — у 1359—1796 роках монархічна держава в Північній Італії. Столиця — Мілан. Керувалася міланськими герцогами. Перебувала в складі Священної Римської імперії (1395—1499, 1512—1515, 1521—1540); деякий час була коронною землею Франції (1499—1512, 1515–1521), Іспанії (1540—1707), Австрії (1707—1795). Короткий час у 1447—1450 роках була республікою. Виникла як результат територіальної експансії міського самоврядування Мілана і амбіцій роду Вісконті. Становлення централізованих держав в заальпійській Європі зробило Мілан об'єктом завойовницької політики його сильніших сусідів. В результаті тривалого військового протистояння Міланське герцогство, на відміну від інших великих державних утворень Північної і Центральної Італії, не змогло зберегти незалежність, на триста років ставши плацдармом іноземної присутності на найважливішому «перехресті» Європи. У жовтні 1796 року окуповане французькими військами Наполеона. 15 листопада того ж року увійшло до складу Транспаданської республіки.

Міланське герцогство
1395 – 1796
Мілана: історичні кордони на карті Міланське герцогство на карті Італії (1494)
Столиця	Мілан
Мови	латина, італійська, західноломбардська
Релігії	католицтво
Форма правління	монархія (1395-1447) республіка (1447-1450) монархія (1450-1796)
Історія
- Засновано	1395
- Ліквідовано	1796
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міланське герцогство

Передісторія

У раннє Середньовіччя Північна Італія об'єднувалася під короною остготських, а потім лангобардських королів. У VIII столітті Лангобардське королівство було завойовано Карлом Великим, що включив його до складу своєї імперії як васальне Італійське королівство. Після розпаду імперії Карла Великого королівство стало незалежним, але в середині X століття його завоював Оттон I, засновник Священної Римської імперії, правителі якої з тих пір використовували, зокрема, титул «король Італії» (лат. Rex Italiae).

З цього часу Північна Італія була адміністративно поділена на три марки, керовані від імені імператора спершу імперськими графами, а пізніше маркізами або маркграфами з місцевих шляхетних родин. Мілан разом з Генуєю увійшов до складу Східно-Лігурийської марки, очолюваної з початку XI століття представниками дому Есте. Однак зростання комунального руху привело до ослаблення впливу цієї владної інституції та зробило основою політичної мапи Італії міста замість нав'язаних ззовні напівштучний територіальних об'єднань. Уже в XII столітті Фрідріх Барбаросса спробував оновити систему імперського представництва в Італії введенням в містах подестата.

Відокремлення Італії чимало сприяло протистояння імператорів з римськими папами (так звана боротьба за інвеституру). У цей період самостійна економічна політика північноіталійських міст багато в чому визначила їх опозиційність імператорам, що призвело до відкритих конфліктів в XII столітті (див. Ломбардська ліга), коли Мілан зазнав розгрому армією Фрідріха Барбаросси. Повністю зруйноване, місто, тим не менш, досить швидко відновило свої сили і значення.

У наступні століття Мілан залишався найбільшою ломбардською комуною і центром митрополії. З XII століття владу в місті успадковували представники гвельфського сімейства делла Торре, що в 1277 році в запеклій боротьбі поступилися першістю в сеньйорії міланському архієпископу Оттоне Вісконті. З цього часу (з перервою на 1302—1311 роки, коли ненадовго повернулися делла Торре) владу в республіці акумулював у своїх руках патриціанський рід Вісконті, що спирався на підтримку імператорів. З XIV століття його вплив поширився на сусідні комуни.

Державний устрій

Герцоги

• 1790—1792: Леопольд II (імператор Священної Римської імперії)

Джерела

• Sella, Domenico. Lo Stato di Milano in età spagnola. Torino: UTET, 1987.
• Gamberoni, Andrea. A Companion to Late Medieval and Early Modern Milan: The Distinctive Features of an Italian State. Brill Academic Publishers, 2015.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Міланське герцогство