Односкладні речення це такі речення граматична основа яких має у своєму складі один головний член речення підмет або при

Односкладні речення — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі один головний член речення (підмет або присудок), причому зміст речення залишається зрозумілим і без другого головного члена.

Види односкладних речень

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою);
Із головним членом-підметом (Літо.Море. Краса).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгоочікуване літо. Чудова погода).

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам. (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає й чим він виражений:

Означено-особові речення

У них головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, він виражений дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)).

На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:

Бережи рідну землю!
Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня… (Л. Костенко).

Узагальнено-особові речення

Присудок виражається дієсловом у формі 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часу дійсного або наказового способу (рідше — 3-ї особи множини), головний член означає дію, що може стосуватися будь-якої особи в будь- який момент часу. Основне призначення узагальнено- особових речень — образне вираження узагальнених суджень, тому ці речення вживаються переважно у прислів'ях, приказках, загадках, казках.:

Шилом моря не нагрієш.
Готуй сани влітку, а воза взимку.
На переправі коней не міняють.

Неозначено-особові речення

У них дійова особа виконує дію неозначено, вся увага зосереджена на дії або на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:

У газетах детально описують події тижня.

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Т. Шевченко).
Виступ президента покажуть по телебаченню. Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.

Безособові речення

У них дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом:

Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко).

А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).

дієслівними формами на -но, -то:

Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).

неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:

Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

прислівником (зі зв'язкою або без неї):

У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:

Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява… Смуга стежок… Сонливиці левади… (Л. Костенко).

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Он Говерла. Ось гуцульський край.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

Див. також

Посилання

Генітивне ре́чення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 217.