Parascaris equorum

Parascaris equorum
Самець (угорі) та самка (унизу)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Нематоди (Nematoda) Клас: Сецернентії (Secernentea) Ряд: Аскаридоподібні (Ascaridida) Родина: Аскаридові (Ascarididae) Рід: Parascaris Вид: P. equorum (Goeze, 1782)
Посилання
NCBI: 6256

Parascaris equorum (Goeze, 1782), застаріла назва Ascaris megalocephala (Cloquet, 1824)  — вид аскарид, який паразитує в коневих і є збудником параскаридозу. Власники коней у просторіччі називають цих паразитів «аскаридами». Це гельмінт є специфічним стосовно хазяїна , який може інфікувати коней, ослів і зебр . Найбільш сприйнятливими до зараження є коні до шестимісячного віку. Після цього віку рівень зараження починає знижуватися, і паразит надзвичайно рідко трапляється у коней старше дванадцяти місяців. Він не може заражати людей чи інших тварин. Паразит жовто-білого кольору, довжина самки може сягати 38 см. Поширений в усьому світі, є одним із паразитів коней, яких найважче знищити, тому потребує більших доз потужніших антигельмінтних препаратів, ніж для інших паразитів коней.

Життєвий цикл

P. equorum характеризується статевим диморфізмом, самки значно більші за самців: вони можуть виростати до 50 см, тоді як самці — лише до 15–28 см. Це циліндричні хробаки білого кольору з трьома дуже великими губами. Парування відбувається в тонкому кишечнику непарнокопитних. За добу самка здатна відкласти понад 170 000 яєць, а за рік — 60 000 000 яєць. Яйця мають товсту багатошарову оболонку для захисту та здатні прилипати до будь-якої поверхні, до якої вони торкаються після виходу назовні. Яйця виділяються з калом, який потім потрапляє до коня під час поїдання ним зараженої трави, або коли він п'є заражену воду. Інвазійним є яйце з личинкою 2-ї або 3-ї стадії (тобто після 1-го або 2-го линяння). Протягом тримісячного життєвого циклу з проковтнутих яєць виходять личинки, які мігрують із тонкого кишечника в кровоносні судини, звідти потрапляють у печінку, де перетворюються на наступну личинкову стадію. Звідти личинки мігрують у легені, де виходять із кровоносних судин у альвеоли. На міграцію через печінку та легені витрачається від 14 до 17 днів. Завдяки кашлю личинки потрапляють у ротову порожнину та повторно проковтуються. У кишечнику личинки дозрівають до статевозрілої стадії, яка продукує яйця. Черв'якам потрібно від 79 до 110 днів, щоб досягти дорослого стану. P. equorum живиться, всмоктуючи рідкий вміст кишечнику, і іноді може також висмоктувати кров зі стінки кишечнику.

Клінічні ознаки інвазії

На стадії міграції у легенях у коней можуть з'явитися кашель і виділення з носа. Під час міграції паразитів можуть утворюватися рубці на внутрішніх органах, зокрема на легенях і печінці. Важкі інвазії дорослими P. equorum можуть спричинити , закупорку та потенційний розрив кишечнику. Поглинання корму часто знижується, через що виникає втрата ваги, а інші клінічні ознаки можуть включати здуття живота, діарею, грубу шерсть, уповільнення росту, перитоніт, утворення абсцесів.

Важкі інвазії P. equorum здатні створити механічну закупорку кишечнику. У деяких випадках може фактично спровокувати закупорку кишечнику мертвими та вмираючими паразитами; з цієї причини у важких випадках може знадобитися багаторазове лікування слабкішими за своєю дією препаратами.

Діагноз параскаридозу можна встановити шляхом мікроскопічного дослідження калу, де знаходять яйця; вони мають розмір 90–120×60 мкм. Обмеження цього методу полягає в тому, що тільки зрілі черв'яки можуть бути виявлені через їх яйця; незрілі форми личинок важко виявити, а аналізи крові ненадійні.

Лікування

Зрілі коні, здається, розвивають певний ступінь стійкості до цього паразита, але він викликає занепокоєння у молодших коней віком приблизно до двох років. P. equorum є одним із небагатьох паразитів, до яких у господаря розвивається природний імунітет. Однак, коли інфекцію виявляють у дорослого коня, кількість глистів і яєць є дуже низькою.

Дегельмінтизацію можна починати у коней віком від чотирьох до восьми тижнів і повторювати приблизно кожні 60 днів. Лікування проводиться за допомогою антигельмінтних препаратів, і рекомендується чергувати різні класи таких препаратів. Ефективні засоби лікування включають макроциклічні лактони, зокрема івермектин або , які можуть вбивати ранні стадії личинок до того, як вони мігрують у печінку та легені. Іншим класом ефективних ліків є , такі як та . Пірантелу памоат також використовується, а його близький варіант, пірантелу тартрат, можна згодовувати як добову дозу, яка ефективно знищує личинки. До розробки цих препаратів, протягом 1950-х і 1960-х років, використовувалося лікування піперазином, дихлофосом і . Також використовуються піперазин (для дорослих стадій паразита, а для личинок, що розвиваються в молодих конях, потрібно повторювати дозу з 10-денним інтервалом), , .

Профілактика

Доведено, що утримання пасовищ і конюшень вільними від гною є ефективним у зниженні зараження коней паразитами. Чергування пасовищ, зокрема за рахунок введення в сівозміну тварин інших видів, також може зменшити зараження паразитами.

Примітки

1. Johnstone, Dr.Colin (24 січня 2000). . University of Pennsylvania. Архів оригіналу за 26 August 2017. Процитовано 21 квітня 2017.
2. Briggs, Karen (1 березня 2004). Ascarids: A Growing Problem. The Horse. Процитовано 9 листопада 2014.
3. Wood, Craig (30 жовтня 2014). . eXtension. Архів оригіналу за 9 November 2014. Процитовано 9 листопада 2014.
4. Cooper, Zachary (2003). Parascaris equorum. Animal Diversity Web. Процитовано 21 квітня 2017.
5. Cooper, Zachary (2003). Parascaris equorum. Animal Diversity Web. University of Michigan Museum of Zoology. Процитовано 11 листопада 2014.
6. Mehlhorn H. Encyclopedia of Parasitology. 4th Ed. Springer: 2016.
7. Wood, Craig (29 жовтня 2014). . eXtension. Архів оригіналу за 9 November 2014. Процитовано 9 листопада 2014.